«Наші дівчата працювали вночі»: як у Новій Водолазі приймають переселенців

07.06.2022 13:40 Нова Водолага

Проблема, з якою зіткнулися всі громади Харківської області, де приймали та продовжують приймати переселенців, – це як вирішити питання реєстрації та налагодити життя тих, хто кинув усе, тікаючи від обстрілів у безпечніше місце. Нововодолазька громада, яка і до війни була однією з найпросунутіших щодо передових ініціатив, за три місяці війни набула свого досвіду роботи з ВПО.

У Нововодолазькій громаді – 25 тисяч місцевих жителів. Окрім них, там проживає ще понад 10 тисяч офіційно зареєстрованих переселенців. Але скільки точно людей наразі живе в громаді – невідомо, бо, як і скрізь, не всі реєструються. 

– Люди їхали до нас з перших днів війни, і не тільки з Харкова, а й з Дергачівщини, Золочівщини, Вовчанщини, з Балаклії, з Донецької області. Те, наскільки змінилась кількість населення, ми відчули відразу ж, хоча б за тим, як побільшало людей на вулицях та в магазинах. Більше ніж та третину збільшилось – для нас це дуже багато, – говорить голова громади Олександр Єсін.

Перше, з чого розпочали – це з допомоги в пошуку житла переселенцям. У громаді через соцмережі створили своєрідний координаційний центр. Ті мешканці, хто готовий був прийняти до себе переселенців, залишали свої адреси, люди списувались, їм надавали адреси, телефони, вони домовлялись та їхали.

Але вільні місця закінчилися дуже швидко, і тоді вирішили використати «внутрішні ресурси». До війни в Новій Водолазі працювали два комунальні заклади, які не були власністю громади. Туди заселили тих, хто не зміг або не встиг знайти собі житло. За словами селищного голови,  таких було 260–265 осіб. Їх кількість час від часу змінюється: хтось їде далі в пошуках ліпшої долі, але більша частина залишилась. Зараз в обох закладах живе 222 людини. Турботу про них з перших днів узяла на себе громада: закуповують продукти, налагодили харчування, а колективи цих закладів допомагають у розв’язанні побутових проблем. 

Впоралися зі шквалом документів 

Одним з головних викликів для всіх громад, які приймають переселенців, була реєстрація статусу ВПО, адже саме від цього залежали і виплати, і отримання документів, і вирішення багатьох інших питань. Зробити це відносно швидко, без помилок та так, щоб люди не утворювали чергу, стоячи в ній з ранку до вечора, і ще й не один раз – це мало де вдалося.

– Спочатку, поки централізованої реєстрації не було, ми просто записували в зошит дані людей, щоб хоч знати, що вони в нас є, – зазначає начальник відділу соцзахисту громади Олена Пікалова. 

А вже потім, кола держава запустила реєстрацію через програму «Соціальна громада», почали реєструвати людей через неї. Допомагало те, що був досвід – з цією програмою у Новій Водолазі працювали із серпня 2020 року. Але тоді діловоди старостинських округів приймали заяви від місцевих жителів на оформлення субсидій та пільг і потім усі ці дані передавали для обробки у відділ соціального захисту Харківської РДА, а тепер хлинув справжній шквал документів. 

– Це було дуже складно, оскільки програма не була розрахована на таку кількість людей. У нас і працівників не вистачало: до війни було 12 робочих місць у старостинських округах, де працювали з цією програмою, обслуговуючи  місцевих жителів, і ще два – в Новій Водолазі. Ми збільшили їх кількість майже вдвічі, зараз більше 30 працівників з цією програмою працює, – розповідає перша заступниця голови Нововодолазької селищної ради Лілія Іващенко. – Ми майже всі сили туди кинули, і все одно було складно – ну уявіть цю кількість людей! Та й ще система не витримувала, «висіла» від перевантаження... Наші дівчата, щоб впоратися, працювали вночі. Вдень документи збирали, сканували, а о 2-3-й годині ночі, коли система менше навантажена, вносили дані на сервери програми. 

Ще одна державна програма – «Прихисток», якою скористались у громаді, призначена для місцевих мешканців, які прийняли в себе переселенців безкоштовно. Їм держава повинна була платити по 450 гривень за місяць – і це теж великий пакет документів, які треба оформити. За цією програмою, за словами Лілії Іващенко, місцеві жителі мають  отримати 200 тисяч гривень компенсації за квітень. 

Допомога – по всіх фронтах

Допомогу в Нововодолазькій ТГ надають адресно – тим, хто її потребує. 

– «Гуманітарку» з інших областей і країн спочатку майже всю везли мимо нас – на Харків, і це зрозуміло. Те, що було в нас, надавали як адресну допомогу тим, хто потребував у першу чергу, – згадує перша заступниця Нововодолазького селищного голови. – Приїхало багато сімей з малюками, тому ще на початку березня ми організували «Центр допомоги малюкам», де мами з дітьми до трьох років могли отримати все необхідне: памперси, дитяче харчування, одяг. Він працює й досі – ми отримали та задовольнили більш 1500 звернень. 

У «Центрі допомоги малюкам» можна знайти і одяг, і дитяче харчування, і памперси.

Щодо «гуманітарки», то в Новій Водолазі, не розраховуючи на випадок і не покладаючи увесь тягар на плечі волонтерів, змогли домовитися з органами місцевого самоврядування на заході країни про поставку найнеобхіднішого для ВПО та жителів громади. Було створено спочатку Волонтерський центр, а зараз, крім нього, в кожному старостинському окрузі в офісах старост теж працюють такі центри.

– Ми тісно співпрацюємо з обласним логістичним центром та з Червоним Хрестом, який нам дуже допоміг. Хочемо подякувати за допомогу також першому заступнику голови Харківської районної військової адміністрації Володимиру Усову, – говорить голова громади Олександр Єсін.

Зрозумівши, що багато хто з переселенців, побувавши під обстрілами, переживши особисті трагедії і втративши рідну домівку, потребує психологічної допомоги, в Нововодолазькій громаді ще наприкінці березня створили спеціальний Центр психологічної допомоги. До роботи в ньому залучили спеціалістів – шкільних психологів та фахівців з інклюзивно-ресурсного центру. Наразі допомогу від них там отримало 267 людей – і діти, і дорослі. 
Однією з найскладніших проблем перших тижнів війни була нестача ліків.

Проблему ліків вирішували разом з меценатами та волонтерами

– Було дуже важко, адже вся система була порушена. Нам удалося домовитися з меценатами та волонтерами, і ми закупили та привезли найнеобхідніші ліки на суму більше 200 тисяч гривень. Ми їх роздавали через сімейних лікарів. Це не тільки для переселенців, але й для місцевих жителів, – розповідає Лілія Іващенко. – Поки аптеки не почали повноцінно працювати, ми так і робили. 

Продовжує працювати в Новій Водолазі соціальна перукарня. Вона була відкрита в жовтні 2020 року за допомогою німецьких партнерів. Тепер її клієнтами стали не тільки місцеві пільговики, а й переселенці. 

Не забули в Новій Водолазі й про маленьких переселенців. Усі діти шкільного віку долучились до навчання в школі. Потурбувались у громаді й про те, чим зайняти дітей у вільний час – у селах при будинках культури відновили діяльність гуртків. 

Раніше ми писали про те, як у Нововодолазькій громаді гуртують жителів та змінюють свідомість людей.