«Я не хочу бути баластом»: як медсестра з Харкова волонтерить у сільському ФАПі

29.05.2022 12:30 Олексіївка

У «мирних» громадах Харківської області кількість наслення після 24 лютого збільшилась на третину, а то й наполовину. Потрапляючи в нове місце, переселенці – або, якщо офіційно, ВПО – поводяться по-різному: хтось просто очікує можливості повернутися додому, хтось активно «полює» на гуманітарку, а хтось щосили намагається стати потрібним тій громаді, яка дала притулок.

Жила-була у Малій Данилівці під Харковом сім’я. Звичайна сім’я – мама Юля, тато Андрій та дві доньки-двійнята Відана та Зоряна. Мама Юля – медик і психолог, тато Андрій – музикант та звукорежисер, а доньки – ну просто дівчатка п’яти років, яким незабаром до школи. В історії їхньої сім’ї саме це виявилося поворотним моментом.

Дівчаток треба було готувати до школи, а у Малій Данилівці в дитячому садку не було місць. І родина Орлових у серпні минулого року перебралася до Харкова. Спочатку винаймали житло, а ближче до зими перебралися до батьків Андрія на Північну Салтівку – в будинок у самому кінці вулиці Дружби народів.

Рано-вранці 24 лютого сім’я прокинулася від страшного гуркоту та вибухів. Так у життя Орлових навіть не прийшла, а увірвалася війна...

«У будинок потрапив снаряд»

Орлови мешкали на 15-му поверсі. Вони нашвидкуруч згребли все, що могли, і спустилися до підвалу (потім виявилося, що Юля зібрала дитячі речі, а зі свого взяла лише документи та колоду метафоричних карт – інструмент роботи психолога). У восьмий поверх їх будинку влучив снаряд... Поїхати вони змогли лише на дев’ятий день – і просто дивом. Андрій надіслав повідомлення про те, що треба виїхати. У нього на телефоні залишався лише один відсоток заряду, коли зателефонував волонтер і сказав, де він їх чекатиме.

– Ми виїхали, а потім у підвал будинку, де ми були, потрапив снаряд.  Людей витягали з-під завалів, – розповідає Юлія. – Батьків Андрія евакуювали, вони жили весь цей час у метро – на станції «Академіка Павлова». Нас волонтер відвіз на вокзал, де ми сіли в першу-ліпшу електричку – аби подалі від Харкова. По дорозі зателефонували друзям чоловіка, вони зустріли нас у Лихачовому та привезли до себе, у Верхній Бишкин – у село, про яке я ніколи не чула.

«Не можу  сидіти та чекати»

Село Верхній Бишкин (Олексіївська ТГ) – невеличке, там до війни мешкало близько 200 людей. Сім вулиць у ньому. Від краю до краю село можна пройти швидким кроком приблизно за годину. До центру громади – села Олексіївки, де є школа, магазин та інші блага, – 18 км, до Первомайського (колишнього райцентру) – 25, до Харкова – 110. Справжній край світу – тихий та неймовірно гарний. Родина Орлових оселилася в будинку разом із знайомими. У маленькому двокімнатному будиночку жили дві родини –  вісім людей.

– Перший місяць війни я провела в якомусь коматозному стані, – ділиться Юлія. – Місцевість навколо виявилася дуже мальовничою, і я просто вбирала в себе всю цю красу. За місяць наші знайомі поїхали до Кам’янця-Подільського, а ми залишилися самі. 

А потім Юлія побачила закритий ФАП та дізналася, що його відкривати не планують, і фельдшера в селі немає.

– Це було місце роботи моєї мрії. Я така людина, що не можу забитися в кут і сидіти та чекати, що хтось розв’яже мої проблеми. Я не хочу бути баластом. Освіта у мене – це медичний коледж за спеціалізацією «Лікувальна справа», що означає «Фельдшер». Проходила практику у ФАПі після закінчення коледжу, працювала медсестрою в державній та приватній стоматології.  Колишній голова сільради Віктор Ілліч Русляков знайшов мені ключі від ФАПу, і я почала діяти, – розповідає Юлія.

Працювали всією сім’єю – упорядковували і сам ФАП, і навколишню територію. Перше, з чого почалося волонтерство Юлії, – це розподіл ліків, які привозили в село. Потрібно було їх не лише розподілити, а й розповісти, як приймати. Так вона знайомилася з людьми.

– Місцеві жителі якось одразу поставилися до нас з увагою. Приходили, питали, чи не треба чогось, несли свої виделки, каструлі, постільну білизну – в нас же нічого свого не було, – зауважує Юлія Орлова.

Потім лікар із Первомайського комусь із місцевих літніх жінок призначив уколи, а щодня туди не наїздишся – і звернулися до Юлі. Пішла чутка про фельдшера-волонтерку, і люди потягнулися. Кожен зі своєю проблемою: комусь вуха промити, комусь щось в око потрапило...  Жінці довелося згадувати все, що знала і вміла за своє не таке вже довге 34-річне життя.

 – Виявилося, що всі мої знання та вміння стали однаково затребуваними, – ділиться Юлія. – Люди старшого покоління приходять до мене за таблетками, уколами, процедурами і для «а поговорити». Люди середнього віку – за лікувальним масажем та увагою. А молодь  – за психотерапією та тілесною терапією... Так склалося, що мої пацієнти тут – це в основному жінки, літні люди та діти. Це робить мій робочий день дуже насиченим та непередбачуваним, а отже, цікавим.

«Це дає надію»

У Юлі є надійний тил – поки вона волонтерить у ФАПі, її чоловік Андрій возиться з дітьми та господарює. Вони посадили город, інакше в селі не вижити. Місцеві жителі принесли насіння та картоплю для посадки. 

Проте, є два великі «АЛЕ». Перше – це дуже туманні перспективи з житлом: будинок, у якому зараз мешкає родина Орлових, господарі продали.
 – Нові власники сказали: ми знаємо вашу ситуацію, живіть, – каже Юлія. – Зараз ми платимо лише за електрику. Але ж ми не можемо користуватися їх добротою нескінченно. Потрібно думати, де зимуватимемо – ось-ось дрова купувати треба буде. На Салтівці в нас нічого не залишилося, до Малої Данилівки їхати небезпечно, а мої батьки живуть на Балаклійщині – це зараз окупована територія.

Друге «АЛЕ» – це те, що робота мрії може залишитись лише волонтерством. Посаду фельдшера у Верхньому Бишкині ліквідували ще до війни. Хоча, як показала практика, місцевим жителям він дуже потрібен, а тим паче зараз, коли до них додалися ще й близько 70 переселенців, і люди з кожним днем прибувають.

– Я розумію, що я тут потрібна, що я маю хоч і волонтерську, але роботу – і це дає мені надію, – говорить Юлія Орлова. – Тим більше, що голова Олексіївської сільської ради Анатолій Страхов мене та мою родину всіляко підтримує.  

Раніше ми писали також, що на Валківщині посадили сад на гроші односельця, який зараз воює на передовій .