«Якщо є єдність та людяність, тоді громаду не зламати»: Олексіївський сільський голова – про відповідальність, війну і щоденну роботу

– Коли у 2019 році Олексіївська громада тільки з’явилася на карті, з чого довелося починати будівництво управлінської структури?

– Скажу відверто: ми починали з абсолютного нуля. На момент об’єднання в нас не було жодного власного комунального підприємства, жодної одиниці спеціалізованої техніки. У деяких сільських радах весь «автопарк» складався з особистої автівки колишнього голови. Такі речі, як Центр надання соціальних послуг чи мережа ЦНАПів, тоді здавалися чимось захмарним. Сьогодні ж це стабільні структури, які працюють на благо людей. Ми збудували цей фундамент власноруч, крок за кроком перетворюючи колишні сільради на сучасні сервісні центри.

Анатолій Страхов, сільський голова

Я на посаді голови громади із 17 липня 2019 року – сам її створював. Зараз живу в сусідній громаді, але моє коріння тут, у Єфремівці. По лінії батька всі мої предки звідти. Хоча народився в Барвінковому, все дитинство провів у бабусі в Єфремівці, бігав там босоніж. Я знаю тут кожний куточок, це все мені рідне, це місця сили. Яким би виснаженим не був, побуду там 5 хвилин – і морально відпочиваю. Заїжджаю до своїх рідних на кладовище, просто постою мовчки. Наші предки нас бачать і допомагають, я це відчуваю на рівні душі.

Інфраструктура та дороги

– Об’єднання громад часто оголює старі проблеми інфраструктури. Що дісталося у спадок Олексіївській громаді?

– Нам дісталася досить занедбана інфраструктура. Особливо це стосується покрівель. До об’єднання ними десятиріччями ніхто не займався. Люди у двоповерхових будинках – на 10 чи 16 квартир – фактично латали дахи власними силами, як могли. Ми змінили підхід: уже три роки поспіль, незважаючи на війну, системно ремонтуємо покрівлі за кошти місцевого бюджету. Кожного року – по одному об’єкту в різних старостатах.

Ремонт покрівлі Киселівського філіалу Верхньобишкинського СБК

Наприклад, у Киселях минулого року капітально відремонтували дах Будинку культури, бо він був як решето. У 2025 році зробили покрівлю багатоквартирного будинку в Слобідському та Берецькому старостинських округах. У Трійчатівському зробили стяжку стін і капітально відремонтували дах філії Верхньобишкинського будинку культури. Зараз працюємо в Картамиші. Попри війну і те, що 15 % бюджету йде на ЗСУ, ми тримаємо темп – стабільно 3–4 великі покрівлі на рік.

Ремонт покрівель багатоквартирних будинків

– А як щодо доріг? Це ж болюче питання для кожного села.

– Це наша головна проблема. Жодна громада в Україні не здатна самотужки відновити дороги – тут потрібні колосальні вкладення. Ми сподіваємося, що після війни держава надасть якщо не фінансування, то хоча б дієві механізми співвиконання робіт. Зараз наше завдання – бодай підтримувати їх у проїзному стані.

Проте і тут ми стикаємося з проблемами, які громада не може вирішити через абсурдні законодавчі колізії. Дійшло до маразму: правоохоронці намагаються відкрити провадження проти директора нашого комунального підприємства за те, що він посипав сіллю центральну трасу в ожеледицю, щоб люди не побилися в аваріях. Фінансисти кажуть – «нецільове використання коштів», бо дорога на балансі області, а не сільради. Тобто ми мали просто стояти й дивитися, як перевертаються машини? Зараз ми б’ємося на рівні уряду та Президента за те, щоб нам або офіційно дозволили співфінансувати утримання таких шляхів, або просто віддали ці дороги на баланс громади. Адже від цього залежить життєзабезпечення краю: і «швидка», і соціальний чи шкільний автобуси їздять саме цими маршрутами.

Упорядкування під'їзного шляху до кладовища в Олексіївці

– І багато таких юридичних колізій трапляється в роботі?

– На жаль, багато. Наприклад, ми не знайшли жодної фірми, яка працює офіційно через казначейство, з чистки колодязів – більшість хоче готівку, а ми працюємо тільки в законодавчому полі. Тому шукаємо інші механізми. Наприклад, у Михайлівці запропонували людям: 50 % коштів збирає вулиця (ті, хто користується колодязем), а 50 % дає бізнес. Це і питання відповідальності: якщо ти сам вклав копійку, ти будеш цей колодязь берегти. Мій досвід каже: якщо шукати не причину «чому ні», а спосіб «як», то рішення знайдеться завжди. Не всіх воно влаштує, але більшість – точно.

Бюджетний прагматизм

– Як війна змінила пріоритети бюджету громади?

– Це найважча дилема. Бюджет громади – як бюджет родини. Ти завжди стоїш перед вибором: відремонтувати дорогу чи допомогти армії? Я для себе вирішив: перше – це військові. Якщо ми не допоможемо хлопцям і витратимо мільйон на дорогу, завтра по цій дорозі пройде ворог. Ми спрямовуємо на підтримку Збройних Сил до 15 % нашого бюджету – це близько 30 мільйонів гривень. Це наш бюджет розвитку, який ми свідомо віддаємо на захист, щоб у громаді був спокій. Люди іноді незадоволені, що щось не добудовано, але я розумію: без захисту все інше не матиме сенсу.

Алея Слави в Олексіївці/фото: Слобідський край

– Яку допомогу людям ви вважаєте найголовнішою зараз?

– Транспорт, матеріальна допомога на лікування. Для когось 5 чи 10 тисяч гривень – це просто цифра, а для онкохворої людини чи ветерана, якому треба доїхати до Харкова на операцію, це питання життя. Ми даємо машину, допомагаємо коштами, і це реально рятує людей.

Працівники ЦНАПу

До речі, соціальна підтримка – це не лише про гроші, це ще й про комфорт. У кожному з наших дев’яти старостинських округів працює адміністратор – це віддалене робоче місце ЦНАП. Людині не треба їхати в центр громади, щоб оформити право власності на землю, нерухомість чи подати документи на субсидію. Все вирішується на місці. Виняток – закордонні паспорти та ID-картки, бо там потрібне спеціальне обладнання для фото. Для наших мешканців це вже норма, а колеги з інших громад дивуються, як нам вдалося так налагодити систему.

– Тож бюджет зараз – це прагматичне прорахування? Рахуєте кожну копійку, щоб отримати максимальний результат її використання?

– Так, коли мова заходить про кошти громади, я рахую кожну копійку, бо це гроші наших людей. Наведу приклад щодо інклюзивної освіти. У нас є чотири дитини з особливими освітніми потребами. Для відкриття спеціалізованого класу за нормативами потрібно щонайменше п’ять учнів. Тобто нам у будь-якому разі потрібно було шукати якийсь вихід. І от одна із сусідніх громад виставила нам рахунок за навчання цих чотирьох дітей – 320 тисяч гривень на рік. Ну куди це годиться?

Тож ми почали шукати альтернативу і знайшли її, навіть попри відстань. Уклали партнерство з колегами з Близнюківської громади. Там аналогічне навчання для наших дітей організували абсолютно безкоштовно: воно проходить у форматі онлайн з виїздами фахівців двічі на місяць. Це реальний вихід, який не обтяжує бюджет громади й дає дітям необхідний розвиток.

Ситуація майже один в один повторилася з мистецькою освітою, зокрема з музичною та художньою школами. За навчання 11 наших дітей сусідня громада нарахувала нам 376 тисяч гривень. Це колосальна сума для сільського бюджету воєнного часу. Тому ми зараз активно шукаємо більш раціональні та фінансово виправдані варіанти співпраці з іншими сусідніми територіями — зокрема, розглядаємо варіанти взаємодії з тією ж Близнюківською чи Мереф'янською громадами.

Від першої техніки до сучасної амбулаторії

– Соціальна сфера та медицина є критичними для сіл. Яку модель медичного обслуговування ви обрали для громади?

– Головним завданням було повернути медичну послугу безпосередньо в села. До об’єднання мережа ФАПів почала занепадати, а лікарі подекуди не з’являлися на місцях роками. Ми пішли іншим шляхом – створили власну амбулаторію сімейної медицини. Це був непростий шлях через тривале ліцензування та бюрократичні процедури, але ми це зробили. Головна ідея була в тому, щоб людина мала реальний доступ до лікаря та медичної сестри там, де вона живе.

Ремонт ФАПу в селищі Слобідське

– Як зараз організована робота медичного персоналу на місцях?

– Ми повернули в громаду медичних сестер, забезпечили їм стабільну заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Тепер вони працюють безпосередньо в округах, наприклад, у Киселях чи Береці. Крім того, ми залучили до співпраці мережу «Медична зірка», яка займається первинною медициною. Це дало мешканцям головне – право вибору. Тепер людина сама вирішує, з яким лікарем їй зручніше працювати.

– У чому полягає основна перевага такої оновленої системи для звичайного мешканця?

– Це насамперед комфорт і швидкість. Раніше, щоб здати навіть звичайний аналіз крові, людині доводилося о 6-й ранку їхати автобусом до міста, стояти в чергах і витрачати на це весь день. Зараз усе інакше. Пацієнт просто звертається до медичної сестри у своєму селі. Вона може взяти аналізи безпосередньо у ФАПі або навіть приїхати додому до пацієнта, якщо той не може пересуватися. Це і є справжня доступність.

Ремонт ФАПу в селі Берека

– Чи плануєте ви розширювати перелік послуг, які надаватиме ваша амбулаторія?

– Так, ми працюємо над тим, щоб наша амбулаторія стала універсальним хабом. Я хочу, щоб наші медсестри могли офіційно виконувати призначення будь-якого сімейного лікаря – чи то з Лозової, чи з Мерефи, чи з Харкова. Ми вже укладаємо договори, щоб проведення щеплень, уколів чи крапельниць було легальним і безкоштовним для пацієнта на базі нашої установи. Ми створюємо систему, де медицина ходить за пацієнтом, а не навпаки.

Надійний тил та погляд у майбутнє

– Пане Анатолію, що сьогодні тримає вас і громаду, де ви берете сили рухатися далі?

– Коли спілкуєшся з нашими хлопцями та дівчатами, які повертаються з передової або пишуть звідти, розумієш: у нас у тилу немає жодного морального права опускати руки чи жалітися на втому. Наш обов’язок – забезпечити їм залізобетонну підтримку. Саме тому ми свідомо віддаємо вагому частину бюджету розвитку на прямі субвенції військовим частинам. Без міцного фронту не буде жодного сенсу в наших планах.

У гостях у ветерана/фото: Слобідський край

– Якою ви бачите Олексіївську громаду в мирному майбутньому? Які пріоритети ставите для її розвитку?

– Наш розвиток буде базуватися на людях, які захочуть сюди повернутися, і на бізнесі, який ми маємо підтримати. Ми вже зараз закладаємо для цього сервісну базу: створюємо сучасну медицину, яка ближча до пацієнта, вдосконалюємо роботу ЦНАПів, шукаємо гнучкі фінансові моделі для освіти й культури. Ми прагнемо довести, що українське село може бути самодостатнім, комфортним і перспективним.

Згідно з місцевою програмою 62 дитини забезпечені гаджетами

Головне – зберегти ту єдність і людяність, яку ми загартували в ці важкі роки. Коли кожен на своєму місці – від старости та підприємця до звичайного мешканця – працює на спільний результат, тоді громаду не зламати. 

Фото надані Олексіївською сільською радою