Співаківська бібліотека: шлях від хатки-мазанки до культурного центру (фото)
Співаківська сільська бібліотека Оскільської громади бере свій початок з 1954 року. Від глиняної хатки-мазанки до сучасної будівлі вона пройшла довгий шлях і сьогодні об’єднує понад три тисячі книжок, музей старожитностей та волонтерський куточок.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла бібліотекарка Співаківської сільської бібліотеки Надія Степанян.
За словами бібліотекарки, сільська публічна книгозбірня з 1954-го по 1999-й рік розміщувалась у звичайній сільській хаті. Наразі про неї нагадує тільки купа глини. Наприкінці 90-х сільська рада під оренду бібліотеки на вісім років взяла місцевий магазин господарчих товарів. Потім книгозбірня ще два роки «квартирувала» у будинку на одну кімнату. У грудні 2010 відбулося урочисте відкриття нової Співаківської бібліотеки, зведеної за підтримки місцевого сільгосптовариства.
«Бібліотекарем на ту пору працювала Ольга Коноваленко, яка разом з книжками мандрувала від хати до хати. Проте, це ніяк не позначалось на відвідуванні закладу. Читачів завжди було багато, і їм було що запропонувати. До повномасштабного вторгнення книжковий фонд складав понад п’ять тисяч екземплярів. У війну його «прорідили» майже вдвічі. Коли Співаківку звільнили, у ворожих окопах місцеві знаходили російську класику. Один читач навіть пожартував з цього приводу: «Рашисти вас декомунізували», – розповідає Надія Степанян.
Як зазначає бібліотекарка, відразу після деокупації волонтери, звичайні люди, дізнаючись із соцмереж про «обмілілий» книжковий фонд, надсилали і передавали книги. Тільки ГО «Український центр дослідження проблем безпеки імені Дмитра Тимчука» передав 101 книгу на 27 тисяч гривень. Це твори вітчизняних та зарубіжних авторів українською мовою.
«Особлива наша гордість – книги про нинішню війну, про те, як українці чинять опір окупантам. Серед них такі, як «Ізюм зруйнований, але не скорений», «Місто-герой Харків», «Форпост Охтирка» та інші. Відразу пішла в люди книга «Залізний генерал», яку нам подарували піротехніки. Наразі книжковий фонд нараховує 3200 екземплярів», – зауважує бібліотекарка.
Як розповідає Надія Степанян, найактивнішими читачами є чоловіки старше шістдесяти років. Вони переважно обирають не художню, а суспільно-політичну літературу з акцентом на події сьогодення.
«Бібліотека має також куточок старожитності. Під час окупації кількість експонатів зменшилась. У нас довго не було світла, тож не дивно, що знайшлися «господарі» для старовинної праски з отвором для розпечених вуглин. Сьогодні подібна праска вже є в музеї – подарували односельці. Є також волонтерський куточок. Захисники віддячують своїм добровільним помічникам прапорами та грамотами, а ми знайшли для них підходяще місце. Маємо також сторінку в соцмережах, що дуже зручно для підтримання комунікації між бібліотекою і читачами», – розповідає Надія Степанян.
Під час окупації та активних бойових дій приміщення бібліотеки зазнало незначних пошкоджень – довелося замінити склопакети. Зараз вона майже така, як була до війни. Для співаківців бібліотека – не тільки місце, де можна взяти почитати щось для душі, а й центр суспільно корисних справ та духовного збагачення.
Раніше ми писали, що в Ізюмі приступили до капітального ремонту міської центральної бібліотеки.
Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».
Читайте також:
Зберегти культурну спадщину: харківські бібліотеки та школи отримали допомогу від ЮНЕСКО