Казки замість сирен: ініціатива вчительки з Харківщини об’єднала дітей України

 Вчителька Гонтарівського ліцею Старосалтівської громади на Харківщині започаткувала ініціативу «Вечірня казка». Щовечора до неї в онлайн-просторі під’єднуються діти з різних областей України і навіть країн, розповідають про свій день та слухають казки. «Слобідський край» розбирався, як такі зустрічі впливають на школярів.

Щовечора, коли за вікном можна почути виття сирен, десятки дітей із різних куточків України збираються в онлайн-просторі. Тут їх зустрічає Віталія Шульга – вчителька із села Гонтарівка на Харківщині. Вона читає їм казки перед сном, допомагаючи забути про війну хоча б на одну годину.

Ця ініціатива – «Вечірня казка» – триває майже рік, практично без свят та вихідних. Її створення тісно пов’язано з повномасштабною війною.

Віталія Шульга вже 17 років працює вчителькою в Гонтарівському ліцеї Старосалтівської громади. Жінка каже, що навчати дітей було її покликанням з дитинства. Ще змалечку допомагала молодшій сестрі, також прикладом для вибору цієї професії стала її вчителька. Нині на сторінці в соцмережах Віталія пише про своє кредо просто: «Серце віддаю дітям».

Повномасштабна війна внесла кардинальні зміни в життя Віталії Шульги та її учнів. Вона пережила російську окупацію Гонтарівки. У перший день вторгнення бачила, як ворожа техніка заходить у село.

«Ми не знали, що робити в такій ситуації, але взяли себе в руки та продовжили надавати якісні знання дітям. Інтернету та зв’язку не було, а дітки з нашого Гонтарівського ліцею живуть у різних селах громади. Тоді я передавала своїй колезі в інше село записки з домашнім завданням, а вона передавала через мене завдання для тих дітей, які перебували на моїй території», – ділиться Віталія Шульга.

Навчали дітей так, щоб ніхто не бачив і окупанти не дізналися. А з часом до освітян дійшли чутки про те, що росіяни палять українські підручники у сусідніх школах. Тоді вчителі зібралися та пішли до Гонтарівського ліцею, аби сховати українську літературу.

«Якраз тоді ми тільки нещодавно отримали нові цікаві українські книжки. Ми розуміли, якщо прийдуть окупанти та знайдуть їх – буде лихо. Але ж якийсь шанс є, що зможемо зберегти книги. На щастя, все пройшло добре. Зберегли й літературу, і школу нашу», – зазначає пані Віталія.

Вона зізнається, і навчати дітей, і рятувати підручники було страшно. Але не покидала впевненість у тому, що українські захисники прийдуть та звільнять від окупації.

Так і сталося. Восени 2022 року ЗСУ звільнили більшу частину Харківської області, у тому числі й Гонтарівку Старосалтівської громади.

У травні 2024 року окупанти здійснили повторний наступ на північ Харківської області, у Гонтарівці знову стало дуже «гучно».

«Кожного дня перед уроками я проводжу ранкову зустріч з учнями на 15–20 хвилин. І тут я почала часто чути від дітей про їх тривожність. Вони розповідали про проблеми зі сном: хтось не міг довго заснути, хтось просто погано спав і прокидався вночі. Діти могли під’єднуватися до занять без настрою та втомлені», – розповідає Віталія Шульга.

Тоді вчительці прийшло на думку – зустрічатися з дітьми онлайн по вечорах та читати їм казки на спокійний сон. Учні із задоволенням погодилися, згодом вона опублікувала допис у соціальних мережах про цю ініціативу. І так про неї дізналися інші батьки та діти.

«Мені писали та питали, чи можна долучитися до онлайн-зустрічей. Тоді я подумала, що буду проводити «Вечірню казку» для всіх, хто цього потребує. Наразі до нас приєднуються дітки з різних областей – Івано-Франківської, Хмельницької, Київської, Дніпропетровської, Львівської, Рівненської, Сумської та, звичайно, Харківської області», – ділиться освітянка.

Крім того, зустрічі відвідують діти, які були вимушені евакуюватися за кордон – до Франції, Ірландії. Загалом щодня до «казки» приєднується 15–20 школярів.

Так «Вечірня казка» стала популярною, ініціативою зацікавилися навіть студенти педагогічних вишів. Іноді вони приєднуються, щоб послухати, як проходить це дозвілля, та отримати новий досвід. А одна зі студенток Харківського педагогічного університету імені Г. С. Сковороди так захопилася ініціативою, що почала волонтерити на «казці» разом з Віталією Шульгою.

«Владислава Нєко дуже талановита, здібна, креативна. Я побачила в ній потенціал. Зараз вона допомагає мені проводити «Вечірню казку», створює цікаві ігри та активності», – зазначає пані Віталія.

«Вечірня казка» завжди починається з розповідей дітей, як вони провели свій день. Віталія Шульга каже, що дуже важливо вислухати кожну дитину та підтримати її. Якщо дітей увечері приєднується багато, то зустріч може тривати трохи довше. Утім, самі діти вже добре між собою дружать та спілкуються навіть поза «казкою».

Вчителька зазначає, що ця робота не є простою. Утім, для неї це ще один вид дисципліни та релаксу.

«Я знаю, що до 19:30 маю доробити всі свої справи та бути готовою провести «Вечірню казку». Для мене зустрічі з дітьми – релакс, адже коли ти даруєш дитині любов, вона відповідає взаємністю. І це надихає проводити такі зустрічі та працювати далі, – говорить вчителька.

А ще Віталія Шульга хоче створити проєкт підтримки для родин військових. Якщо буде вільний час та сили, проводитиме зустрічі раз на тиждень.

Наталя Лошак – учителька з Івано-Франківщини. Уперше про «Вечірню казку» вона почула на педагогічному конкурсі, де Віталія Шульга розповіла про свою ініціативу. Наталя запропонувала своїй 9-річній доньці Емілії долучитися до вечірньої зустрічі.

«Емілія дуже відкрита до спілкування. Хоча я вважала, що для казок вона вже доросла, донька одразу захопилася», – згадує Наталя Лошак.

Вона каже, що зустрічі проходять легко та невимушено.

«Це не просто прослуховування казок, це практичне дійство. Я з досвідом вчителя розумію, що за кожною вечірньою казкою є величезна підготовка. Треба вибрати матеріал, продумати запитання до дітей, створити підґрунтя до заходу. Віталія робить величезну справу. Напевно, оцінять це вже потім. Знаєте, щоб оцінити гору, треба від неї відійти. Так-от, напевно, щоб оцінити всю роботу пані Віталії, треба, щоб пройшов час», – розмірковує Наталя Лошак.

«Вечірня казка» стала підтримкою й для дев’ятирічного сина Людмили Нєко із села Широке Старосалтівської громади. Після початку великої війни хлопчик став більш замкнутим. Коли стартувала «Вечірня казка» у селі не було інтернету. Тоді пані Людмила вирішила переїхати до Харкова, щоб дитина змогла навчатися онлайн.

«Йому дуже подобаються ці зустрічі. Тепер я бачу зміни в його стані: він став веселішим, більш впевненим у собі. Дуже радує, що він почав спілкуватися з іншими дітками. Зараз у Харкові дуже часто обстріли, він боїться. Нікуди мене не відпускає. Ці вечірні зустрічі дають йому змогу знову відчути себе дитиною», – каже Людмила Нєко.

Світлана Аргунова живе з 8-річною донькою Нікою в Харкові. Про «Вечірню казку» дізналася від близької знайомої.

«Нікуся дуже сильно хотіла бути на «казці», вона боялась її пропустити. Їй цікаво, бо дитина виросла під час пандемії ковіду, садочку не було. Потім почалася школа і повномасштабна війна. У Харкові було дуже мало дітей. Спілкування катастрофічно не вистачало», – говорить Світлана Аргунова.

Вона зізнається, що часто сама слухає, як проходить дозвілля доньки.

«Дітки там мають змогу виговоритися, розповісти про свій день. Віталія вислуховує кожного. І це так прикольно, це те, чого не вистачало діткам», – зазначає Світлана.

Сама Ніка каже, що в чаті «Вечірньої казки» вже 55 дітей. На зустрічах їй найбільше подобається слухати колискову.

«Ми навіть з мамою разом співаємо колискову. Мені подобається долучатися до «казки», бо там дуже цікаво й ми можемо самі обрати мультики або ігри», – ділиться дівчинка.

У рідній Старосалтівській громаді про ініціативу Віталії Шульги знають всі.

«Віталія Шульга – наша зірочка, і ми готові підтримувати її на всіх рівнях. Це людина, яка повністю віддається своїй професії. Вона не залишала громаду і весь свій час присвячує тому, щоб наші діти не були позбавлені чогось важливого», – зазначає начальниця відділу освіти, молоді та спорту Старосалтівської селищної ради Ірина Глазунова.

Життя у прифронтових умовах впливає на формування особистості дитини та її сприйняття світу, про це каже практикуюча психологиня та арттерапевтка Ганна Михайлик.

«Навіть якщо дитина фізично не перебуває під обстрілами, вона все одно проживає це на психологічному рівні. Це відчуття загрози, тривожність, напруженість дорослих, нестабільність та втрата сталого миру через ті ж самі звуки сирен», – говорить Ганна Михайлик.

За її словами, це схоже на ефект радіації, коли ніхто не бачить загрози, але вона незворотно діє на організм. У дітей у таких умовах може спостерігатися широкий спектр симптомів: підвищена тривожність, страхи, розлади сну, підвищена емоційність, гіперактивність, агресія або, навпаки, емоційна замкнутість, мовчазність.

Якщо розглядати ініціативу Віталії Шульги, вона має велике терапевтичне значення, запевняє Ганна Михайлик. Це більше не про читання перед сном чи розповідь казки, а про акт турботи, емоційної підтримки, відновлення базового почуття безпеки.

«Це ритуал, який обов’язково відбувається. Зустрічі з почуттями героїв казок і можливість відігріти своє серце, рефлексувати, емоціонувати, проживати. Відтворюючи ці казки у світі своїх фантазій, дитина отримує вихід і способи вирішення, можливість справлятися», – ділиться психолог.

Тож «Вечірня казка» може стати додатковою психотерапевтичною підтримкою для дітей, адже щовечірні зустрічі створюють для них відчуття передбачуваності, опори й безпеки.

«Навіть через екран голос знайомого і дбайливого дорослого допомагає дитині відчути, що вона не одна, про неї пам’ятають, дорослі тримають опору. Це та сама батьківська установка: «Все добре, я про тебе подбаю»», – зазначає Ганна Михайлик.

Крім того, саме в казках персонажі знаходять вихід з труднощів та переживань, отримують підтримку, перемагають зло. Це метафорично допомагає дитині проживати власний досвід, посилює її та наповнює ресурсами.

Психологиня каже, що навіть у стресових умовах дитина залишається дитиною – їй потрібні розвиток, уява, емоційні враження, а казки живлять цей простір і дають психіці можливість «дихати».

«Те, що робить учителька, – це не просто освітня ініціатива. Це, по суті, форма психологічної допомоги, що дозволяє дітям зберегти свою цілісність, відчувати турботу і відновлювати довіру до світу. У таких умовах навіть одна казка на ніч може стати тим місточком, що утримує дитину у світі живого, доброго й справжнього», – запевняє Ганна Михайлик.

Віталія Шульга поділилася історією про своїх учнів з Гонтарівського ліцею. Після звільнення Гонтарівки зв’язок у селі був дуже поганим. Тоді дітки з її класу знайшли єдину точку, де мережа завжди «ловила» – на пагорбі. Там школярі й облаштували власний курінь, аби під’єднуватися до онлайн-занять. Пані Віталія називає це «Першим Пунктом Незламності» села.

До речі, згодом пагорб став єдиним місцем жителів села для зв’язку. Там люди сплачували комунальні послуги через інтернет-банкінг, зв’язувалися з рідними. А навесні 2023 року курінь відвезли до Києва, де він став артоб’єктом у Київській школі економіки як символ впливу війни на дітей та сили освіти.