Виймав із себе уламки снаряда після обстрілу кладовища: історія фермера з Вільхівки

15.07.2022 17:50 Вільхівка

Через село Вільхівка Харківської області з перших днів повномасштабного вторгнення російська федерація переміщала свої війська, але це не заважало їм періодично обстрілювати населений пункт. Місцевий фермер розповів «Слобідському краю», як він виживав в окупації, намагався зберегти життя своїх тварин та тікав із села від масованих обстрілів по замінованій дорозі.

Коли почали падати ракети

Ранок 24 лютого для більшості українців розпочався несподівано і дуже гучно. Не стала винятком і родина Новікових. Приблизно о п’ятій ранку вони прокинулися від вибухів ракет, які прилітали на територію Харківської області. Знадобився деякий час, аби зрозуміти, що відбувається, проте однозначно стало ясно, що війна дісталася і до Харківщини.

Новікови – батько Олександр та син Артем – приватні підприємці з Харкова, які мають у Вільхівці ферму зі 180 головами корів і биків та 350 гектарами землі, магазин, мийку самообслуговування та шиномонтаж. Свій бізнес вони розвивали з 2003 року з 5 корів. Тепер вони вимушені розпочинати все із самого початку.

– Ми прокинулися під «феєрверк», «салюти», вибухи. Майже одразу зрозуміли до чого це все веде. Сіли з батьком за стіл. Він сказав: «Або ти, або я маємо їхати у Вільхівку». Проте, вирішили, що поїде батько. Перші два дні він їздив до Вільхівки та повертався, але 26 лютого вже не зміг, – розповідає «Слобідському краю» Артем Новіков.

26 лютого камери відеонагляду на автомийці зафіксували колону російської військової техніки. Артем нарахував приблизно 100 одиниць. Відтоді Олександр Новіков не мав змоги виїхати з Вільхівки 42 дні. По-перше, це було небезпечно, російські військові проходили транзитом через Вільхівку в напрямку Харкова та Малої Рогані або стояли поблизу села, по-друге, на фермі залишалися тварини, за якими необхідно було доглядати в холодну пору року.

Знищена російська техніка

Життя в окупації

Новіков-старший жив на фермі разом зі своїми працівниками. Уже з 26 лютого у Вільхівці не було ані світла, ані газу, ані води. Рятував людей лише дизельний генератор та тварини, які знаходилися на підприємстві. Артем через місцевих волонтерів переправляв на ферму пальне для генератора, а батько з робітниками різали худобу, збирали молоко і роздавали ці продукти місцевим.

– Люди залишилися без найменших засобів існування. Навіть ті, у кого були гроші, не могли нічого придбати, бо не працювали магазини, – пояснює Олександр Новіков.

Життя в окупації важко назвати чимось іншим, ніж існування. Люди потерпали від нестачі всього. Важко було перейти через вулицю, щоб набрати води з криниці, бо снаряди могли прилетіти у будь-який момент.

Понівечені автомобілі після обстрілів Вільхівки

– Бувало таке, що ми годуємо корів, залітає у приміщення дрон, дивиться на нас. І в той самий час починається артилерійський обмін між сторонами. На щастя, по фермі тоді не влучили, – розповідає Олександр.

Приблизно в середині березня до загону худоби прилетів снаряд. Від вибуху та уламків загинуло 14 телят. Двох з них не могли зібрати, бо останки розлетілися навколо. Усіх інших працівники ферми порізали та роздали людям.