Як українські громади та польські гміни допомагають Харківщині вистояти

Від початку війни східні та південні регіони України потерпають від бойових дій. Експерт з децентралізації та волонтер Віктор Нестеренко розповів, як єдність українців та небайдужість поляків допомагає рятувати жителів Харківщини, а громадам – відновитися.

Позбавити окупантів важелів впливу

24 лютого 2022 року стало переломним днем у свідомості багатьох громадян України. Люди, які просиналися від вибухів, поспіхом хапали телефони та читали новини. Повідомлення про повномасштабне російське вторгнення сколихнули громадськість у кожній області країни. Вже зранку мешканці найближчих до кордону з росією та білоруссю громад могли помітити проїжджаючі вулицями свого населеного пункту російські танки. Людей охопило почуття страху і невизначеності: на що чекати та що робити. Саме з останнім питанням представники деяких громад Харківської області зверталися до Віктора Нестеренка – експерта з реформи децентралізації та місцевого розвитку в громадській організації «Центр розвитку місцевого самоврядування» і волонтера, який допомагає громадам Харківської та інших областей.

– У 2015 році, коли почалася децентралізація, я почав працювати з громадами. Деякі громади ми утворювали, допомагали становленню, тому в нас утворилися дуже тісні, дружні зв’язки. Голови дзвонили в перший день вторгнення та питали, що робити. Треба було виручати, – каже Віктор Нестеренко.

На початку березня Віктор Нестеренко першочергово почав телефонувати головам громад Харківської, Полтавської, Запорізької областей, щоб переконати їх вивезти бодай свої родини. На думку експерта, це потрібно було для того, щоб у російських окупантів не було додаткових важелів впливу на органи місцевого самоврядування.

– Припустіть таку ситуацію: входять до населеного пункту росіяни, заходять у кабінет до голови громади, ставлять камеру, дають аркуш. У цей час за камерою стоїть його сім’я. У такому випадку очільник громади хоче чи не хоче, а вимушений буде казати те, що диктують. Інакше його родину можуть просто розстріляти. І це якщо пощастить. Яскравим та трагічним прикладом є те, що відбувалося в Бучі, Ізюмі та інших містах, – розповідає Віктор Нестеренко.

Однак деякі голови громад з якихось причин не відразу реагували на заклики вивезти родини. Їх доводилося переконувати по п’ять-шість разів.

– Була громада, до голови якої телефонував о дев’ятій вечора і питав: «Ти родину вивіз?». А він відповідав: «А навіщо?» – «Ну як це навіщо, в тебе там росіяни за 30-40 кілометрів. Це максимум година їзди. Якщо вони до тебе зайдуть, що із сім’єю буде?». Голова клав слухавку і буквально через 10 хвилин передзвонював зі словами: «Дякую, я не подумав про це». І о п’ятій ранку збиралися та виїжджали, – згадує волонтер.

За словами Віктора Нестеренка, так відбувалося, бо більшість голів громад були сконцентровані на порятунку мешканців, забували про себе та свої родини.

Закликав евакуюватися, бо очікував найгіршого

Допомога пана Віктора не обмежувалася лише вмовлянням голів громади. Він також допомагав з виїздом звичайним жителям. У деяких випадках прокладав найбільш безпечні маршрути евакуації, промальовував їх на онлайн-картах та відправляв тим, хто виявив бажання виїхати із зони бойових дій. Був випадок, коли Віктору Нестеренку доводилося координувати виїзд близько 100 людей одночасно.

– Хтось боявся виїжджати з Харкова, тому що було страшно виходити з підвалу, хтось просив, щоб їм гарантували безпеку, що їх не застрелять. Деякі жінки не хотіли кидати чоловіків, – ділиться експерт з децентралізації.

Перш ніж прокладати евакуаційні маршрути, Віктор Нестеренко дзвонив до безпечних громад, наприклад, у Вінницю чи Хмельницький, де в нього були друзі, такі самі децентралізатори. Також дуже допомагала Всеукраїнська асоціація громад.

– Інколи давали номер телефону, я писав цій людині в чат, що їдуть п’ять машин, стільком людям треба переночувати. Уже буквально через п’ять хвилин було декілька варіантів, де краще розмістити людей, – згадує допомогу колег Віктор Нестеренко.

Часто ці евакуаційні маршрути з небезпечних областей півдня та сходу на захід України займали 2-3 дні. Віктор Нестеренко обдзвонював знайомих та колег з Всеукраїнської асоціації громад, щоб знайти бензин та тимчасове місце для ночівлі у пунктах по дорозі.

Людей з небезпечних районів приймали та розміщували де могли: у дитячих садках, церквах. Там їх годували та клали спати, а зранку вони продовжували свій шлях. Часто кінцевою зупинкою цих маршрутів ставали різні громади заходу України, а також польські гміни. У Польщі найбільша координація щодо підтримки вимушених переселенців відбулася з гміною Сєроцьк, яку очолює бурмістр Артур Борковськи.

Усього Віктор допоміг близько 400 людям виїхати до безпечних регіонів. Більшість – це Харківська та Полтавська області. Підтримує їх і досі.

– Ми не можемо їх покинути через те, що закінчився проєкт або почалася війна. Зараз консультуємо, допомагаємо іноді простою розмовою, іноді сідаємо та аналізуємо ситуацію: які є проблеми в освітній, соціальній, медичній та інших сферах та як з них виходити, – розповідає Віктор Нестеренко.

Гуманітарний вантаж для Краснокутської громади

Польська підтримка

Як розповідає експерт з децентралізації, одними з перших, хто подзвонив йому 24 лютого, були польські партнери – очільники гмін та колеги з Польсько-української господарчої палати, яку очолює пан Яцек Піхота (колишній міністр праці та економіки Польщі, за каденції якого країна формувала документи на членство в Європейському Союзі).

– Перший дзвінок уранці 24 лютого був від наших поляків. Питали, де я, що роблю, давали якісь поради. Багато людей з гмін дзвонили, писали на пошту, на телефон, питали, як допомогти. Поляки нас дуже підтримали, – каже Віктор.

24 березня колеги з Польсько-української господарчої палати допомогли з передачею реанімобіля для військового шпиталю, який особисто за кермом пригнав пан Віктор. У цю «швидку» також завантажили генератори, ліки, спеціальне обладнання.

Однак це був не єдиний випадок, коли Віктору Нестеренку доводилося самостійно переправляти автівку з однієї частини країни до іншої. Наступною стала машина для Роганської громади.

– Ще раніше на форумі місцевого самоврядування в Польщі очільниця громади Марія Черненко познайомилася з бурмістром гміни Сєроцьк Артуром Борковськи. Тож після повного звільнення Роганської ТГ адміністрація звернулася до Сєроцька з проханням надати їм автомобіль. Тоді пан Артур мені подзвонив і запитав, чи справді там настільки погана ситуація. Я сказав, що так, вони були в окупації, там багато чого росіяни покрали, – згадує Віктор.

Через тиждень після цієї розмови Артур Борковськи зателефонував Віктору ще раз та запитав, як передати машину. Це був «Форд Транзіт», який Віктор Нестеренко забрав прямо на кордоні з Польщею та 1 травня перегнав у Харків. У Харкові, на Південному вокзалі, делегація Роганської громади прийняла автомобіль, який до того ж привіз три генератори і був набитий доверху харчовими продуктами та ліками. Наразі Роганська громада продовжує користуватися цим автомобілем.

Автомобіль для Роганської громади

Після цього Польсько-українська господарча палата надала фінансову допомогу нашому партнеру - ГО «Польсько українська аграрна асоціація», разом з яким було закуплено дитяче харчування  українського виробництва в рамках реалізації програми «Підтримка молодих мам з дітьми – запорука збереження людського капіталу територіальних громад в умовах війни з росією» для громад Харківської області.

– Ми довго думали і закупили дитяче харчування на Хорольському заводі дитячих продуктів. Ми не хотіли купляти десь у Польщі або в Угорщині, а намагалися інвестувати у вітчизняного виробника, – пояснює Віктор Нестеренко.

Дитячі суміші згодом відправили до Валківської, Олексіївської, Краснокутської, Пісочинської та інших громад, які приймають багато вимушених переселенців з більш небезпечних громад Харківської області.

Мешканці однієї з громад Харківщини отримують дитяче харчування як гуманітарну допомогу

– Не можу і не хочу сказати, що наша організація робить щось унікальне або надскладне, з перших днів війни дуже багато волонтерів включилися в допомогу переселенцям, військовим та громадам. Ми спільно з головою ГО "Центр розвитку місцевого самоврядування" Діаною Бариновою та іншими членами нашої  команди робимо те, що можемо, щоб наблизити завершення цієї війни. Кожен в Україні має долучитися до наближення кінця війни. А зважаючи на те, що більшість гуманітарної допомоги надходить від наших міжнародних партнерів, робити максимально прозору та публічну передачу гуманітарної допомоги з висвітленням у соціальних мережах, на офіційних сторінках громад. Головне в нашій діяльності це репутація. Нам партнери надають гуманітарну допомогу, тому що знають, що ми, по-перше, точно доставимо та надамо допомогу тим, хто цього дійсно потребує, а по-друге, не допустимо зловживань. Тому частіше співпрацюємо з тими, в кому стовідсотково впевнені. Не хочемо, щоб нам потім було соромно за те, що ми робимо, – зазначає Віктор Нестеренко.

Наразі Віктор Нестеренко отримав можливість активізувати пошук гуманітарної допомоги як волонтер та періодично їздить до Польщі, щоб знайти необхідну гуманітарну допомогу для громад Харківської області. Нещодавно з Польщі для військових з Краснокутської громади передали тактичні спальники.

– Також нещодавно поляки запропонували передати 150 стільців, столи, холодильники, плити. Зараз думаємо, де знайти машину для того, щоб усе перевезти, та шукаємо кому передати, кому це необхідніше. Збиралися забрати всі меблі ще до Нового року, але важко знайти машину. Однозначно, що пізніше вони відправляться у громаду, якій це дійсно потрібно і в якій не так безпечно. Скоріш за все, це буде хтось з деокупованих територій, можливо, у Куп’янському чи Ізюмському районах. Це все ще у перспективі, – каже пан Віктор.

«Заряджені «мобілки» – це питання життя»

Через масовані російські обстріли української енергетичної інфраструктури значно підвищився попит на електрогенератори, оскільки без світла неможлива робота багатьох об’єктів критичної інфраструктури. Тож Віктор Нестеренко одним з пріоритетних напрямів гуманітарної допомоги також зазначив максимальне забезпечення громад генераторами, щоб відключення світла майже ніяк не впливали на мешканців. Наразі вже щонайменше п’ять генераторів для громад області передала Польсько-українська господарча палата. Однак на цьому зупинятися ніхто не збирається.

– У планах ще будуть генератори. Вже замовили, проплатили, чекаємо, коли вони надійдуть. У сьогоднішній ситуації генераторів потрібно дуже багато. Інколи заряджені «мобілки» – це питання життя, – зауважує Віктор Нестеренко.

Пан Віктор разом з партнерами завжди спілкуються з громадами, щоб розуміти, які вони мають потреби, радяться, як краще розв'язати їхні проблеми. Наразі громади потребують генератори потужністю у вісім та вище кіловатів. Як зазначає Віктор Нестеренко, генератори з меншою потужністю не набагато менше споживають пальне під час роботи, однак більша потужність дозволяє заживити більшу кількість техніки.

Один з потужних генераторів передали до Коломацької громади для того, щоб підключити його до насоса на свердловині в селищі Коломак. Там немає резервуара, і під час тривалого відключення світла мешканці залишаються без води.

– Дізнавшись про цю проблему, до нас завітав друг нашої громади Віктор Нестеренко. Він передав нашій громаді від польських друзів необхідний генератор, – зазначає селищний голова Коломака Володимир Гуртовий.

Генератор, який отримала Пісочинська громада силами Віктора Нестеренка

Закарпаття приймає вимушених переселенців

На початку повномасштабного вторгнення Віктор Нестеренко вивіз свою родину та залишився на деякий час у Закарпатській області, що допомогло йому більше зрозуміти регіон. З березня Віктор з партнерами співпрацюють з офіційним представником Міжнародної організації з міграції по Закарпаттю.

– Спілкуючись там з головами громад, я зрозумів, що зможу допомогти нашим переселенцям, – говорить Віктор Нестеренко.

Нещодавно Віктор знову відвідав Закарпаття, щоб обстежити місця перебування переселенців. Наразі вже є декілька об’єктів по всій Закарпатській області, які чекають на людей зі сходу України. Вони облаштовані за всіма стандартами, найближчим часом туди буде завозитися обладнання для повного доукомплектування цих притулків, щоб мешканці східних областей могли там перезимувати, а можливо, якщо їхній будинок знищено, мали змогу провести там близько пів року.

Також, наприклад, Оноківська громада Закарпатської області, яка межує з Ужгородом, зробила ремонт у закритій школі, щоб там було окреме місце, де зможуть жити переселенці. Взагалі Віктор Нестеренко розповідає, що дуже часто спостерігав на Закарпатті, коли місцеві жителі останнє з дому несли в притулки для переселенців, щоб просто допомогти.

Зранку 16 грудня Віктор Нестеренко виїхав з Ужгорода, а перед цим два дні їздив по всій Закарпатській області, по горах, щоб обстежити пункти для переселенців, провести переговори з головами громад, щоб розв'язати організаційні питання. Бо, за словами волонтера, інколи буває, що з приїздом до громади показують один варіант, а після розмови з головою везуть на зовсім інший об’єкт, який, можливо, більше підходить.

– Насправді з березня я розмовляю з головами громад Харківщини та Закарпаття про те, що ідеальна система – це коли громада спілкується з громадою, – зазначає експерт з децентралізації.

Як пояснює Віктор Нестеренко, громади мають спілкуватися одна з одною напряму в разі війни, катаклізмів та іншого.

– Мені інколи було доволі складно спілкуватися з представниками громад, з директорами дитячих садків, шкіл, коли вони розповідали, що зі сходу приїхали люди, які не потребували допомоги та займали фактично чуже місце. А місцеві жителі їх обслуговували, прибирали за ними, готували їжу. Доводилося спілкуватися з місцевою адміністрацією, заспокоювати, розповідати, що не всі люди такі, – говорить Віктор Нестеренко.

Своєю чергою пану Віктору було доволі важко переконати евакуйовуватися людей, які не мали фінансової можливості, жили під обстрілами, майже не виходили з дому, бо боялися їхати.

«Треба думати про економіку»

Наразі Віктор Нестеренко впевнився в тому, що кожна громада зі сходу має знайти собі партнерську громаду на заході України, де люди зможуть пережити подібні події. Головна ідея не просто організувати людей, а зробити це централізовано. Наприклад, у разі проблем, Оскільська громада Харківської області домовляється з Іршавською громадою Закарпатської області. Від Осколу вибирається певний представник від сільської ради, який, власне, й буде опікуватися справами вимушених переселенців фактично на місці. Тобто звертатися до громадських та міжнародних партнерів, щоб розв'язати питання з харчуванням тощо.

Також експерт з децентралізації вважає доцільним для переселенців на заході країни проводити навчання, перекваліфікацію для того, щоб внутрішньо переміщені особи, повернувшись додому, змогли відкрити власну справу та підтримати економіку регіону.

Однією з найбільших проблем регіонів, які постраждали внаслідок війни, Віктор Нестеренко називає те, що люди вимушені евакуюватися, і є велика частка ймовірності, що вони залишаться там, куди поїхали. Зі свого боку голови громад із заходу України розуміють, що внутрішньо переміщені особи – це додаткові можливості для розвитку, якщо для них створити належні умови та провести правильну роботу. Переселенці цілком можуть відкрити чи релокувати власний бізнес або просто влаштуватися на роботу та платити податки на доходи фізичних осіб. Саме з цього податку найбільше наповнюються бюджети громад. Тому одним з найважливіших питань відновлення України стане повернення вимушених переселенців до рідного регіону.

– Деякі громади Харківської області були створені добровільно, деякі провели дуже велику роботу стосовно активізації людей. Вони не були на власному бюджеті, як стандартна громада, але вони фактично об’єдналися, дали можливість людям через громадське обговорення, вибори старост дійсно керувати громадою. Це стосується Куньєвської, Курилівської, Петропавлівської громад. Вони взагалі не встигли попрацювати на власному бюджеті, – зазначає експерт з децентралізації.

Своєю чергою Віктор Нестеренко відзначає, що Олексіївська та Біляївська громади в цих умовах працюють дуже потужно. Також він нагадує, що Біляївська громада – остання громада, яка була добровільно утворена як об’єднана територіальна громада. Це сталося 7 грудня 2019 року, в останні хвилини, коли ще можливо було це зробити.

Також експерт згадав, коли ще не було Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост», його організація запропонувала багатьом громадам Харківської області провести громадське обговорення кандидатів на ці посади.

Віктор пригадує випадок, коли приїжджали до громади проводити громадське обговорення, підходили звичайні мешканці громад і казали: «Знаєте, усього 20 людей зібралося, це дуже мало для обговорення цього питання, дайте нам тиждень, ми пробіжимося по селу і зберемо більше». І після цього справді збиралося на обговорення близько 600 людей.

– Це показує, що люди розуміють свою цінність та важливість у житті громади, – зазначає Віктор Нестеренко.

Хоча, за словами експерта, громади Харківщини різні, мають різну довіру до керівників, різні підходи до питань управління ТГ, однак саме від керівників та команди, з якою вони йдуть до людей, залежить, зокрема, й післявоєнна відбудова та сталість економіки Харківської області.

– У нас усі податки заробляються не на рівні регіону чи району або в київських кабінетах, а саме в громадах. Тому громадам важливо побудувати добру взаємодію з місцевими жителями та бізнесом, щоб усі розуміли, що вигідно сплачувати податки і наповнювати бюджет громади, – зауважує Віктор Нестеренко.