«Рятувальники приїжджали на виклик у передмістя Харкова, а там рідні загинули»

У ніч на 24 лютого Харківський район Харківської області (межує з бєлгородською областю рф) першим отримав ворожий удар. Близько 5-ї ранку начальнику місцевого ДСНС Артему Астахову зателефонував черговий по району: на міста і села летіли ракети, вибухали снаряди, почалися пожежі. Кордони були прорвані. У Липці зайшли танки. Про особливості роботи рятувальників Харківського району в умовах бойових дій – читайте в нашому матеріалі.

На початку війни спали у пожежних машинах

23 лютого начальник Харківського районного управління ГУ ДСНС України в Харківській області Артем Астахов приїхав з роботи додому пізно і відразу ліг спати. Під ранок пролунав дзвінок. Черговий по району повідомив, що почалася війна.  

– Мені доповіли, що по Козачій Лопані і Липцям ідуть артобстріли. Точково вказали об’єкти, де були вибухи і загоряння, – розповідає Артем Астахов. – У голові не вкладалося, повірити не міг, якщо чесно. Вибухи вже було чутно і в районі, де я живу. Оголосили команду «Збір по тривозі». Я приїхав на роботу, в Харківське районне управління. Особовий склад уже прибував. 

«Рятувальники приїжджали на виклик у передмістя Харкова, а там рідні загинули»

На той момент чоловік і подумати не міг, що наступні пів року в буквальному сенсі житиме на роботі.

– Якось порахував: не ночував у кабінеті з 24 лютого лише 18 ночей. З початку повномасштабного вторгнення в Україну начальник Головного управління ДСНС України в Харківській області Олександр Волобуєв переїхав жити в кабінет. За його прикладом і я, і всі начальники районів, мені здається, обрали такий режим. Також за умовчанням підрозділи перейшли на казармовий режим (постійне перебування в частині. – Ред.), – зазначає Артем Астахов.

Міжміський транспорт не курсував – війна диктувала нові правила. В районному управлінні довелося переформатувати склад караулів. 

– Поміняли караули з урахуванням логістики. Транспорт спочатку не ходив, заправки пусті. Бійці раніше працювали добу і три відпочивали, зараз – дві доби на дві доби. Інтенсивність роботи збільшилася в рази. Люди всі з передмістя. Якось же треба їздити. Розбили так, щоб ті, хто живе в одній місцевості, мали змогу добиратися разом на одній машині, наприклад. Щоб мали змогу мінятися, – говорить рятувальник.

Пліч-о-пліч

З початком повномасштабної війни кількість співробітників Харківського районного управління ГУ ДСНС України в Харківській області значно зросла. На службу вийшов весь особовий склад, а через переформатування графіка роботи одночасно в частинах перебувало вдвічі більше бійців.

– На початку навіть не вистачало спальних місць – рятувальники спали в пожежних машинах. Плюс додатково ті, хто вчився у пожежній академії і після закінчення вишу вже не зміг внаслідок війни повернутися в свої області (території були окуповані. – Ред.). Також у нас є «резерв служби». Це ті, хто раніше працював, довго служив і зараз не захотів лишитися осторонь. Прийшли і сказали: хочемо допомагати. Їх оформили. Отже, в нас є ще такі «резервісти», – зауважує начальник Харківського районного управління ГУ ДСНС.

Харківський район області межує з Харковом і бєлгородською областю росії. Саме на його територію припадають кордони і лінії розмежування, частина території окупована. Відомі випадки, коли окупанти намагалися керувати рятувальниками.

– За Женевською конвенцією служби життєзабезпечення населення, зокрема медичні працівники і пожежники продовжують надавати допомогу населенню і в окупації. Це ж наші жителі. Населення наше. Якщо пожежа на окупованій території, співробітники зобов’язані виїхати ліквідувати загоряння, – зазначає Артем Астахов. – Чи перешкоджають їм? Мені відомі випадки, коли окупанти намагалися керувати підрозділами в одній з частин. Приходили і  говорили переоформлюватися, отримувати зарплатню. Хлопці не йшли. До них знов приходять. Уже зі словами «чи ви гидуєте?? Ну нічого, посидіть ще трішки, прибіжите самі». Але наші бійці тримаються. Ніхто не здався, не перейшов на бік окупантів. І всі працюють, допомагають людям і вірять у ЗСУ. Я це точно знаю.

Про цікаві повороти долі та волонтерів

Артем Астахов розповідає, що на початку війни підрозділам дуже допомогли волонтери. Вони забезпечили частини продуктами, адже магазини були закриті, а в ті, що працювали, стояли кілометрові черги. 

– Зараз немає такої потреби, але тоді ж був дефіцит продуктів і не лише. Нам організували харчування. Адже яка була ситуація? Режим роботи в рятувальника такий, що людина на дві доби виходила на службу, на дві доби їхала додому. Навантаження велике. А в нього там дружина і діти. Не було можливості стояти в тих чергах. Бо дружина сидить з дітьми, чоловік на роботі, – згадує рятувальник. 

«Рятувальники приїжджали на виклик у передмістя Харкова, а там рідні загинули»

Допомагали і голови громад, активно включився керівник Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов, місцеві депутати, районна рада виділила кошти. 

– У таких умовах, як ми працюємо зараз (під час війни. – Ред.), значно підвищується інтенсивність втрат пожежно-технічного оснащення та особистого спорядження рятувальників. Водночас рівень боєздатності підрозділів безпосередньо залежить від умов несення служби. Харківська районна військова адміністрація на весь особовий склад закупила нам підшоломники, краги і пожежні пояси. Повністю. Це понад 200 людей. Понад 500 тисяч гривень. І пальним допомагали, і будівельними матеріалами. Адже пожежні частини теж потрапляли під обстріли, зазнавали руйнувань. Усім допомагали, що було необхідне для забезпечення боєздатності. Нам передавали спеціальний транспорт від ДСНС і від Харківської обласної військової адміністрації. Підтримали й іноземні партнери. 

Українці згуртувалися в усіх державах. Кожен хотів зробити свій внесок у боротьбу з російською агресією. Від побратимів з гміни Раконевіце Польської Республіки рятувальники отримали два пожежні автомобілі, їх було передано до Харківського районного підрозділу ДСНС України та до пожежної охорони селища Пісочин. Ще один пожежний автомобіль подарувало волонтерське об’єднання українців зі Словенії. Допомагали і колишні співробітники, які іммігрували.

«Рятувальники приїжджали на виклик у передмістя Харкова, а там рідні загинули»

– Колись на посаду інспектора в наше управління прийшов молодий лейтенант Євген Наклюцький. Здравий хлопець, добре працював. Уважний. В документи заглиблюється. Минуло 2 роки, захотів перейти в службу. Він мене влаштовував повністю. Але на цій роботі йому було вже не цікаво. «Я тут усе знаю», – сказав. І пішов працювати начальником пожежної частини в Люботин. Через деякий час він знов повернувся до мене, вже на посаду заступника, а ще за кілька років – вступив на навчання у Торонто. І поїхав у Канаду. Отже, наші співробітники йдуть на великі підвищення, так би мовити, – розповідає і посміхається Астахов. – Харківський рятувальник успішно пройшов навчання і наразі працює державним інспектором у Торонто. 

З початку війни Євген Наклюцький активно включився, і нещодавно від рятувальників Канади Харківське районне управління отримало гуманітарний вантаж – бойовий одяг і особисте спорядження: краги, підшоломники, захисні каски та пожежне взуття. 

Причини і складність пожеж змінилися

З початку року підрозділи ДСНС Харківського району здійснили 1530 бойових  виїздів, з них 980 – на ліквідацію пожеж. 

– Причини пожеж стали зовсім іншими. Понад половину пожеж наразі трапляються внаслідок артилерійських і ракетних обстрілів. Ці пожежі більш масштабні – десятки і сотні квадратних метрів. Усі вони супроводжуються обвалами, а значить – великим об’ємом з розбирання конструкцій, – зазначає рятувальник.