Діти у метро: «Що ми зробили росії, чому вони хочуть нас убити?»

21.02.2024 13:50 Подих життя
Свої емоції маленькі харків’яни розкривали через малюнки/фото: Катерина Задніпровська Свої емоції маленькі харків’яни розкривали через малюнки/фото: Катерина Задніпровська

На світанку 24 лютого 2022 року сон харків’ян перервали гучні вибухи. Прихопивши із собою найнеобхідніше (найчастіше це були маленькі сумочки з документами), люди побігли ховатися в якісь укриття. Багатьом надав прихисток Харківський метрополітен. 

Серед тих, хто сховався в метро, була Катерина Задніпровська.. Вони ховалися там удвох із донькою. Своїми враженнями вона поділилася з кореспонденткою медіа «Слобідський край».

– Війна розбудила мене о 5-й ранку. Про роботу вже не йшлося. Похапцем одягнувшись, схопила донечку і попрямувала на одну зі станцій метрополітену. Дуже важко було пояснити дитині, чому з теплої кімнати ми мусимо йти на холодну станцію підземки. Донька дивилась на мене переляканими, широко відкритими очима, – згадує дівчина.

Все як у кіно, але це життя

Катерині важко пригадувати картину, яку вони там побачили: перелякані дорослі, діти туляться до матусь і вже не питають нічого, а просто з острахом дивляться довкола. Гавкають собаки, нявчать коти. Шкандибає старенька бабуся, на вигляд не менше 80 років. Біжить молода мати з немовлям у візочку. Шум, гам. Було схоже на зйомки фільму про апокаліпсис. От тільки це було не кіно, а реальність…

Домашні тварини в укритті метрополітену/фото: Катерина Задніпровська

З собою в укриття люди брали і домашніх тварин/фото: Катерина Задніпровська

– Люди реагували по-різному. Хтось готовий був голіруч кинутися на ворога, хтось плакав, а в когось узагалі була істерика. Я за освітою медична сестра, хоч і не працювала за фахом останні роки. Але одразу зрозуміла, що слід відкинути власні хвилювання і почати допомагати людям, – каже Катя.

Так дівчина стала лікаркою на двох станціях – «Метробудівників» та «Спортивній». Зверталися до неї з різними проблемами. Найчастіше це були розлади шлунка, температура – під землею, якщо перебувати на станції тривалий час, легко застудитися. Також у людей загострювалися хронічні хвороби: астма, бронхіт, захворювання нирок.

Однією з головних проблем була відсутність ліків. У Катерини були тільки ті препарати, які поспіхом кинула в сумку. Тож вона склала список найнеобхіднішого і передала волонтерам. Ліки прибули за добу.

Народився хлопчик

– На станції була вагітна жінка, в неї від пережитого почалися перейми. Ми вже думали, що доведеться приймати пологи прямо тут, але я розуміла, що умови незадовільні. Тож звернулася до чергового поліцейського з проханням викликати карету швидкої. Медики приїхали вчасно, і дитинка народилась у пологовому будинку. Хлопчик, – розповідає Катерина.

Минали тижні, люди потихеньку облаштовувалися. Щасливчиками вважали тих, кому дісталося місце у вагоні поїзда. Тут було і тепліше, і затишніше. З часом на платформах станцій утворилися мінімістечка з наметами. Люди приходили сім’ями. Постійно з’являвся хтось новий, а хтось виїжджав. До вокзалу, щоб виїхати з Харкова, йшли пішки, коліями.

У вагоні метро/фото: Катерина Задніпровська

Щасливчиками вважали тих, кому дісталося місце у вагоні поїзда/фото: Катерина Задніпровська

Їжу і воду привозили волонтери та військові. Також чоловіки, хто сильніший, ходили за продуктами коліями зі станції «Метробудівників» на «Наукову».

– Було важко і страшно. Боляче було дивитися на дітей, які постійно мерзли. Ми всі розуміли, в якій небезпеці опинилися. Коли вибігала на поверхню за їжею, яку привозили волонтери, або в магазин неподалік, я лишала донечку сусідам по вагону. А ще залишала номер телефону родичів – на випадок, якщо не повернуся. Так робили всі, – говорить Катя.

На станції був порядок. Поліція чергувала постійно. Люди розподілили обов’язки: хтось прибирав, хтось наглядав за дітьми, інші – розподіляли продукти. Спільне горе здружило всіх. 

– Бувало по-всякому, але справлялася. Коли траплялися важкі випадки в когось зі здоров’ям, викликала «швидку». Мріяли про бойлер, щоб вода гаряча була. Тоді й багатьох проблем би позбулися. Дуже важко підтримувати особисту гігієну, вмивати діток і мити посуд у крижаній воді. Але знаєте, що найважче? Це відповісти на запитання дітей, які постійно питали: «Що ми зробили росії, що вона на нас напала? Чому вони руйнують наші будинки і хочуть нас убити?». Тож доводилося всіляко відволікати дітей від невеселих думок, – розповідає Катерина.

російський корабель, іди…

Згодом на станцію почали приходити аніматори і вчителі, щоб розважити та навчати дітей. Свої емоції маленькі харків’яни розкривали через малюнки. Дівчина пригадує, що було цікаво спостерігати, коли малеча почала гратися у війну. Ніхто не хотів бути росіянами. Сварилися, тягнули фантики, але так згоди і не дійшли. Потім, порадившись, змайстрували з картонних коробок щось на кшталт корабля, ховалися від нього, нападали, а далі з галасом «російський корабель, іди …» розвалили споруджене.

Малюнки дітей у метро/фото: Катерина Задніпровська

Думали так само, як наші діти: «російський військовий корабель, іди …!» /фото: Катерина Задніпровська

 – Ми із сумом спостерігали за цією грою. Дивилися на малечу, яка швидко подорослішала, бо окупанти лишили їх дитинства, і думали так само, як наші діти: «російський військовий корабель, іди …!», – розповідає Катя.

Зараз багато з тих, хто допомагав людям у метро, стали на захист України або займаються волонтерством. Героїня нашої розповіді, бойовий медик Катерина Задніпровська, рятує життя українських воїнів на фронті.

Раніше ми писали, як військова медикиня з Харкова рятує життя нацгвардійців та як військова медикиня Анна на псевдо «Ластівка» мала піти на четвертий курс медичного факультету Харківського національного університету імені Каразіна, та вирішила стати волонтером у військовому шпиталі.