«Ми просто робимо свою роботу» 

Від початку повномасштабного вторгнення росії фермерське господарство AURUM, що на Золочівщині, не припиняло виробничої діяльності. Попри всі виклики – від обстрілів і замінованих полів до нестачі працівників – команда аграріїв продовжує вирощувати хліб, соняшник, сою, кавуни та навіть розводити овець.

Торік мені вже випала нагода зустрітися із Сергієм Голобородьком, і мушу визнати: він анітрохи не змінився. І тоді, і зараз сповнений оптимізму та рішучості продовжувати працювати на рідній землі, попри всі виклики війни та близькість до фронту.

На запитання, як аграрії працюють під обстрілами, пан Сергій відповідає: «Ми просто робимо свою роботу. Сіємо весною з надією, що восени зможемо зібрати урожай».

AURUM – невелике фермерське господарство, розташоване поблизу фронту. Тому щоразу вихід у поле – це ризик для землеробів. Обстріли не вщухають, а ворожі дрони полюють на сільськогосподарську техніку.

Сергій Голобородько розповідає, що деякі фермери сіють узагалі за декілька кілометрів від кордону з росією, ризикуючи життям щодня. Дехто не може забрати імпортну техніку з поля через постійні обстріли, адже окупанти б’ють по полях і по мирних людях, цілеспрямовано намагаючись паралізувати сільськогосподарське виробництво.

Однією з найгостріших проблем, з якою зіткнулося господарство AURUM, є критична нестача механізаторів. Підприємство не визнане критичним, тому не може бронювати працівників. Це значно ускладнює планування та утримання кваліфікованих кадрів.

В Європі, каже він, жінки спокійно сідають за кермо трактора чи комбайна. І в Україні колись так було – після Другої світової, коли чоловіків катастрофічно бракувало, багато жінок активно працювали на тракторах. Зараз ситуація в країні через війну та мобілізацію повторюється, і сільське господарство гостро потребує робочих рук, а значить, час ламати стереотипи.

«Я запропонував молодій жінці вивчитися й освоїти професію механізатора, але вона й досі в роздумах. Може, ще момент той не настав, а може, труднощів боїться», – говорить фермер.

AURUM традиційно вирощує пшеницю, сою та соняшник. Ці культури є основними для українського аграрного сектора і забезпечують значну частину доходу. Однак минулого року тут вирішили поекспериментувати й посадили кавуни. Це був сміливий крок, адже вирощування баштанних культур потребує особливого догляду та сприятливих погодних умов.

Торік удалося зібрати непоганий урожай кавунів вагою 8–10 кг, деякі досягали навіть 14 кг. Через невеликі обсяги їх реалізували на місцевому ринку, і люди із задоволенням купували соковиті ягоди. Це не лише додало господарству нову прибуткову нішу, а й забезпечило місцевих жителів якісним продуктом.

Після успішного аналізу найкращих сортів цьогоріч площі під баштанними культурами збільшили до понад півтора гектара, що говорить про вдалість експерименту та потенціал для диверсифікації продукції.

Минулий рік був непростим для аграріїв через страшну посуху, яка спричинила недоотримання врожаю зернових. Ріпак через брак вологи восени довелося навесні пересіяти соняшником. Цьогоріч завдяки щедрим дощам Сергій Голобородько очікує на добрий урожай. Однак, як і кожного аграрія, його турбує ціна на вирощену продукцію.

«Скоро жнива. Не знаю, якої якості буде пшениця, але з хлібом точно будемо», – впевнено каже фермер.

Наразі господарство працює, використовуючи лише власні кошти, адже кредити отримати вкрай важко. Хоч і не відмовляють, але й не дають, оскільки підприємство знаходиться у червоній зоні, що значно підвищує ризики для банківських установ.

«У нас був підписаний договір з банком на 2,5 мільйона. Здавалося б, і сума невелика, але поки так нічого й не отримали», – ділиться керівник агропід­приємства.

А гроші вкрай потрібні на засоби захисту рослин, мінеральні добрива та пальне, ціни на які зростають з кожним роком, що створює значний фінансовий тиск.

Але, незважаючи на всі труднощі, господарство продовжує виплачувати кошти за паї орендодавцям, сплачувати податки та заробітну плату працівникам. А ще тут ніколи не відмовляють у допомозі, підтримуючи всіх у міру власних можливостей.

Навіть у надважких умовах господарство старається розвиватися. Нову техніку вирішили не купувати до кінця війни, адже це значні капіталовкладення, робити їх в умовах невизначеності надто ризиковано. Однак ризикнули і придбали овечок породи Дорпер.

«Це м’ясна порода овець. У них коротка шерсть, тож стригти не потрібно. І до раціону вони не вибагливі. Поки в нас їх 10 штук. Плануємо довести поголів’я до 200. Сподіваємося, що вівчарство виявиться прибутковим», – розповідає Сергій Голобородько.

Утримують у господарстві й невелике поголів’я курей, також тут не проти займатися бджільництвом. Але найбільшою мрією є розвиток тваринництва.

Перешкодою всьому є війна. Фермер згадує, що машини, які приїжджали за зерном, були всі в іконах.

«Людям страшно до нас їхати. Та й не тільки їм. Ворожі дрони полюють на техніку. Страшно всім, але працюємо. Хоча робота важка й зараз небезпечна, сподіваємося, що прийде час, коли ми будемо без страху сіяти і жнивувати під мирним небом України», – зазначає Сергій Голобородько.

На запитання, що б він зробив, якби закінчилася війна і було б достатньо коштів, пан Сергій без вагань відповідає: «Я б виділив 100 гектарів для експериментів. Тобто сіяв би різні сорти і дивився, який з них кращий та підходить до наших погодних умов. Порівнював би урожайність. Випробовував би засоби захисту рослин, обробку землі».

Разом із Сергієм Голобородьком працює вся родина. Допомагають брат, дружина, а також маленькі синочки – шестирічний Роман та трирічний Олексій, які, коли немає обстрілів, залюбки йдуть з батьком у поле.

«Олексійко у нас дитина війни. Народився 5 березня 2022 року. Непрості тоді були часи, на деякий час довелося виїхати», – згадує пан Сергій. 

Коли випадає вільна хвилина, він старається провести час із родиною, погратися з дітьми.

«Старший любить м’яча поганяти. У нас у селі є дітки, і так хочеться, щоб у них було щасливе дитинство», – каже Сергій Голобородько.

Ось так, попри війну, живе AURUM. Бо жити – це сіяти. Навіть під звуки сирен. Навіть із ризиком. Бо аграрії, і Сергій Голобородько у цьому ні на мить не сумнівається, тримають не лише землю. Вони тримають усю країну.