Іван Шаульський 20 років пропрацював директором Мосьпанівського ліцею, а з 2006 року – на посаді старости села. У березні 2022 року росіяни окупували Мосьпанове Малинівської громади. Що про цей період пам’ятає староста та як він пережив допити та полон у рідній школі – читайте у матеріалі.
Перший виклик до окупантів
У другій половині дня 5 березня 2022 року в село Мосьпанове Малинівської громади зайшли окупанти. У той же день один з жителів села прийшов до старости Івана Шаульського та передав дослівну інформацію від росіян: «Старосту села сюди приведіть». Окупанти облаштувалися у Мосьпанівському ліцеї, куди й прийшов Шаульський.
– Ці барбоси (окупанти) до нас до цього заходили. Проїжджали повз село два рази, але прапор на сільській раді не чіпали. А тут уже коли я йшов, то побачив, що ця група прапор із сільської ради зняла. Я прийшов, до мене вийшов їх старший. Його звали Олег, я добре запам’ятав його. Він попередив мене, що у селі вводиться комендантська година, щоб люди не виходили на вулицю. Після цього мене відпустили, – згадує першу зустріч з окупантами староста Мосьпанового.
Це був перший, але не останній раз, коли росіяни кликали старосту до себе.
Підставили пістолет під бік
Перші два-три дні сиділи загарбники в селі тихо. Далі ліцею, де облаштували свій штаб, нікуди не ходили. Людей не чіпали. На думку Шаульського, це скоріш за все були тільки-но мобілізовані з окупованого Луганська. Це було зрозуміло з їх розмов та вигляду – спорядження погане, без бронежилетів, лише з автоматами. А от на третій день із сусіднього села зайшла ще одна окупантська група саме з росіян, яка була вже більш досвідчена. Ліцей на той час опалювався, і вони вирішили там ночувати. Тоді загарбники знову викликали до себе старосту Мосьпанового.
– Згадуючи їхні розмови, думаю, що вони й у Сирії були. Повні покидьки, коротко кажучи. Зайшли тут ніби хазяїни, витягували ноги на стільцях. Усе хотіли дізнатися, хто із села в АТО воював, хто мисливську зброю має, хто дільничний. Погрожував один з них мені, років 35 йому було, намагався принизити. Але я нікого не здав, – розповідає Іван Шаульський.
Одного разу на другому поверсі Мосьпанівського ліцею росіяни знайшли стенд з біографіями воїнів АТО. Знову покликали старосту та почали допитувати.
– Вони «попресували» мене трохи, я нічого не сказав. Потім уже виявилося, що вони той стенд зняли та забрали кудись. На допитах вони поводилися дивно, чи п’яні були, чи під наркотичними препаратами, – розмірковує староста Мосьпанового.
Після одного з допитів окупанти відібрали в нього телефон та промовисто сказали: «Вдома ти ночувати сьогодні не будеш». Після цих слів росіяни підставили пістолет під бік старости та повели його вмикати вуличне освітлення в селі.
– Вони дуже боялися, що хтось зайде в село. Тому вирішили увімкнути світло на всіх вулицях, щоб усе було як на долоні, – каже Іван Шаульський.
А потім старосту Мосьпанового зв’язали та посадили в роздягальні спортивної зали Мосьпанівського ліцею.
Полон у школі
На щастя, полон для Шаульського не був довгим. У роздягальні він пробув близько доби.
– Мені було легше, бо я був у рідній школі. Я тут пропрацював директором 20 років. У рідних стінах було спокійніше. Я дуже переймався, щоб окупанти не чіпали наших селян, – зазначає староста села.
Уночі Іван Шаульський добре чув, як росіяни розграбовують класи та ходять коридорами, про щось розмовляючи. Він чув, як знімається апаратура, як виривають двері в кабінетах. Зламали вони й залізний ящик у кабінеті директора та забрали звідти гроші, які збиралися на ремонт ліцею.
– Там були й несправжні гроші, ми їх діткам видавали на святах, коли конкурси різні проводили. Дітки тоді в межах школи могли купувати щось за ці «гроші». Так вони їх порозкидали, – розповідає Шаульський.
Потім територію навчального закладу загарбники вирішили замінувати. А також приходили до нинішнього директора ліцею.
– А в нас тоді було багато молока, роздавали його людям. Його було так багато, що робили й сири. Ну і люди приходили до директора та брали ці продукти. Для росіян здалося підозрілим, що багато людей ходять до однієї домівки. Тому вони йому теж влаштували допит, – каже староста села.
«Йди додому та будь розумничком»
11 березня, в другій половині дня, окупанти вирішили тікати з Мосьпанового та відпустили Шаульського. Чому вони так поспішно вирішили відійти із села, ніхто не зрозумів.
– Точно пам’ятаю цей день, бо був запрошений на ювілей до свого колеги, а в результаті сидів зі зв’язаними руками у своїй рідній школі. Вони тоді розв’язали руки та сказали: «Діду, йди додому та будь розумничком», – згадує Мосьпанівський староста.
Уже після звільнення з полону Іван Шаульський побачив масштаби крадіжок окупантів. Наприкінці 2021 року в ліцеї відкрили новий комп’ютерний клас, а тепер росіяни винесли звідти все, що могли – обладнання, мультимедійні дошки, проєктор.
Староста розповідає, що в селі від допитів окупантів ніхто не постраждав. Пощастило, адже вони просто не встигли одержати потрібну їм інформацію. Утім вони встигли розграбувати магазини. До речі, одна група з окупантів розраховувалася в магазині гривнями, а інша група вже розграбувала крамницю та забрала всі гроші.
– Вони казали власникам та продавцям, щоб відкрили магазин добровільно, або зламають. Так і було з одним з них, прив’язали до машини трос та просто вирвали двері, – говорить Іван Шаульський.
Спроба захопити село
29 березня ворог спробував ще раз захопити село, заходив з двох сторін. На той час у Мосьпановому стояли українські прикордонники. Почалися вуличні бої, внаслідок яких загинув один з окупантів. Тоді загарбники вирішили відійти.
– Відійшли та почали обстрілювати село з мінометів. І той день став для нас найтрагічнішим, бо загинуло троє наших жителів, – із сумом згадує староста села.
Більше спроб захопити село в окупантів не було.
Згадує Шаульський й декілька випадків, коли вивозив поранених до сусіднього села Стара Гнилиця. Звичною трасою тоді проїхати було неможливо, бо вона була окупованою. Тому, за гарних погодних умов, їздили лише полями.
– Вивозив я хлопчину важкопораненого. Ми доїхали з ним до Гнилиці, але він помер просто на моїх руках. У Чугуїв я його привіз уже мертвого. Іншого пораненого вивозив, з ним усе добре. І ще в нас люди вивозили своїх поранених близьких, – розповідає чоловік.
Після мінометного обстрілу Мосьпанового почалися авіабомбардування. Приблизно в той час у селі зникло світло, з’явиться воно аж через рік.
Тоді значна частина людей виїхала, у тому числі родина Івана Шаульського. Люди боялися, що після авіанальотів почнеться зачистка села. На щастя, обійшлося. Сам староста із села виїздив лише один раз на декілька днів, до своєї родини.
– Я не міг покинути людей. Мав бути поруч та підтримувати їх, контролювати все, – зазначає Іван Шаульський.
З того дня тиші у Мосьпановому практично не було. Окупанти сиділи в сусідньому селі Гракове та звідти били по селу переважно з мінометів та артилерії. Більшість влучань прийшлося по будинках, також пошкоджено було дитячий садок, Будинок культури та сільську раду.
Зруйнували все
Дісталося тоді й Мосьпанівському ліцею. Цей момент особливо важкий для старости.
– Ми цю школу так любили, так оберігали. 20 років я тут працював, ми шукали можливості для ремонтів. Знайшли гарних спонсорів. Другий директор, який зараз працює, також багато зробив для цієї школи. Тут усе було доречно, школа в нас золота була. І барбоси, які зайшли сюди, забрали все у нас, – каже Іван Шаульський.
Пошкодили окупанти й багато підприємств. Унаслідок обстрілів згорів склад із соняшником.
– Він горів десь півтора місяця, такий сморід стояв, дихати неможливо було. Уранці туман над землею змішувався з димом і розповсюджувався всім селом, – згадує староста села.
Будемо жити
У 2023 році в Мосьпановому нарешті відновили електропостачання. Це була надскладна робота для енергетиків і саперів, адже територія та околиці села були щільно заміновані.
– Ми навіть перший час не знали, що ці барбоси так багато мін залишили в наших полях. У нас були трагічні випадки, коли люди підривалися на мінах. Є і загиблі, і поранені, які залишилися інвалідами, – каже староста Мосьпанового.
Наразі в селі живе близько 400 людей, вони потроху відновлюють свої домівки. Сам Іван Шаульський також уже відновив свій будинок, у нього повилітали вікна та були пошкоджені двері. Повернулася до села і його родина.
– Нам би миру – ми все відновимо. Знайдемо гроші, спонсорів, усе зробимо. Тільки Перемоги треба, – говорить чоловік.
12 жовтня 2024 року в Мосьпановому святкували День села.
– Можливо, це й не на часі, але людям так треба хоч якогось позитиву. Вони багато пережили. Тому ми організували невелике свято. Хочемо показати всім, що ми живі та будемо жити, – констатує Іван Шаульський.