Шлях до ЄС, вимощений харківською плиткою

Острівки успіху

Про свої помилки під час виходу на ринки Європейського Союзу, чим компанії допомогла Угода про асоціацію та як вітчизняному кахлю вдалося привернути увагу вибагливих європейських клієнтів розповів ПАТ «Харківський плитковий завод»

«Продукцію харківського плиткового заводу можна легко знайти в багатьох будівельних маркетах Великої Британії, Німеччини, Польщі», – каже директор Тендерного Комітету Керамічної Групи «Golden Tile» Назар Ванюшин. (ПАТ «Харківський плитковий завод» входить до керамічної групи «Golden Tile». - Ред.) Нині це підприємство випускає приблизно 18 мільйонів квадратних метрів плитки. Частка харківського кахлю в загальноукраїнському виробництві складає 30 %.

До конфлікту на сході країни експорт продукції харківського плиткового заводу складав 65–70 % усієї виробленої продукції. Більшість виробленого підприємство продавало в Російську Федерацію, Казахстан, Азербайджан та в інші пострадянські країни. Частину, звичайно, продавало і в Європі, проте не надто активно.

Думки про те, що треба переорієнтовуватися, з’явились у керівництва холдингу, коли РФ почала вести так звані торговельні війни. Для керамічної продукції з України росіяни ввели 15 % мита, а ще закрили транзит залізницею та автомобільними шляхами через свою територію.
Тож тоді акціонери підприємства прийняли рішення: треба диверсифікувати ринки.

– Сама поведінка нашого східного сусіда підштовхнула нас думати про різноманіття ринків, а Угода про асоціацію України з ЄС стала фінальним акордом упевненості в тому, що ми думаємо у правильному напрямі, – пригадує Назар Ванюшин.  Як наслідок – частку продажів у Російську Федерацію суттєво скоротили.

Назар Ванюшин

Нині в усій структурі продажів плиткового заводу експорт складає приблизно 45 % проти 70 % до часів конфлікту на Сході.
Здавалося б – здали позиції, проте компанія повернула втрачене за рахунок частки продажів усередині України. Ринок керамічної плитки в нашій країні Назар Ванюшин називає слабким як з боку споживання, так і з боку купівельної спроможності. За його словами, якщо в більшості країн ЄС, як от у Польщі, споживання плитки складає більше ніж два квадратні метри на одного жителя, то в Україні цей показник складає 0,8–0,9 метра. Для порівняння, у Туреччині – до чотирьох.

Такі показники, на думку Назара Ванюшина, свідчать про шалений потенціал галузі всередині країні. Споживання має зрости як мінімум удвічі.
Посиливши позиції на вітчизняному ринку, компанія прийняла рішення активніше виходити на європейські ринки.
Нині Харківський плитковий завод має свої філіали у двох європейських країнах: «Golden Tile Polska» у Польщі, який продає приблизно 800 тисяч метрів квадратних плитки на рік (це при тому, що в самій Польщі півтораразове перевиробництво кахлю), «Golden Tile Distribution UК» – у Великій Британії. Планують відкриття ще двох філіалів у Західній Європі.

– Робота із західними ринками, а особливо з такими розвиненими й вимогливими країнами, як Велика Британія чи Німеччина, інакша, потребує інших підходів як у роботі з клієнтами, так і до якості продукції, упаковки, сервісу, який ти пропонуєш, – продовжує комерційний директор і наводить приклад, як австрійський клієнт – велика торговельна мережа – може замовити плитку і сказати: «Хлопці, ваш термін доставки – четвер, 15.00 дня».

– Якщо ти приїхав о 15.30, стоятимеш з товаром там кілька днів, допоки розвантажишся. Якщо ти хочеш продавати плитку в ЄС, ти маєш приймати тамтешні правила гри. Якщо не можеш, тоді треба щось змінювати всередині своєї компанії.

Потрійна перевірка

Як і більшість вітчизняних експортерів на європейському ринку, Харківський плитковий завод також відчув посилену увагу до якості своєї продукції. Назар Ванюшин згадує, як попервах тричі перевіряли якість продукції перед відвантаженням: якість упаковки, поверхню і геометрію плитки.

– Потрібно бути готовим до жорстких вимог щодо якості продукції, – каже він. – Сертифікувати свою продукцію, якщо ти впевнений у її якості, не важко.
Відповідні сертифікати, які стандартно просять європейські клієнти, завод отримав у незалежній словацькій лабораторії. І, як запевнив Назар Ванюшин, це коштувало відносно недорого. Загалом, як поділився восени 2017-го під час інвестиційного форуму в Харкові голова наглядової ради ПАТ «Харківський плитковий завод» Валентин Шеветовський, щороку компанія інвестує у свій розвиток приблизно 8 мільйонів євро. Так вдалося замінити все обладнання на зводі на італійське. Згодом компанія інвестувала гроші в будівництво власної лабораторії за європейськими стандартами. Там, наприклад, працює рентген-флюоресцентний спектрометр, який визначає повний хімічний склад виробу за кілька секунд.

Це дозволяє холдингу, як виробництву повного циклу, забезпечувати наскрізний контроль – від вхідного (сировини) до фінальної якості готової продукції на виході з печі.

Як розповіла начальник служби вхідного контролю Харківського плиткового заводу Яна Покроєва, нині підприємство працює над тим, щоб долучитися до добровільного екологічного маркування твердих покриттів, яке поширене в Європейській спільноті, так званого «квіткового логотипу». Ця позначка показує, що товар найменше впливає на довкілля.

– У словацькій лабораторії наша харківська плитка пройшла перевірку радіологічного контролю та перевірку на вміст шкідливих речовин – кадмію і свинцю. Наші показники відповідають європейським нормативам, – запевняє Яна Покроєва. – Крім того, наша лабораторія акредитована за міжнародним стандартом ISO/IEC 17025, який визнаний ЄС і ООН. 

Також маємо знак ILAC міжнародної організації з акредитації лабораторій. До слова, ми єдине в Україні підприємство, яке його отримало.

Об що набили лоба

Без помилок вихід на ринки ЄС для Харківського плиткового заводу не відбувся. Зокрема, як розповідає Назар Ванюшин, харківське підприємство при експорті зіштовхувалося з претензіями від європейців щодо поставок з битою плиткою. Звичайно, плитка билася під час транспортування. Щоб цього уникнути, підприємство посилило технічні можливості у вагонах і розроблювало різні схеми завантаження.

Серед інших вимог, які пригадує представник підприємства, – побажання угорців, аби інформація на коробці була написана угорською. Заводу довелося замовили коробку спеціально для цього клієнта. Або хтось із клієнтів просить, аби в коробці було не вісім плиток, а шість. Завод замовляє іншу коробку.

– Усе для, того, щоб клієнт був задоволений. Вони так звикли працювати, для нас це здається часом дивним, але якщо торговельній мережі зручно, щоб було шість плиток у коробці, а не вісім, то, мабуть, вони мають причини на це, – говорить Назар Ванюшин.

Серед власних сильних сторін керівництво підприємства визначає свою сировину, дешеву, порівняно з європейською, але високопрофесійну робочу силу, географічне положення, високу якість і конкурентну ціну.
Нині найнижчою ціною на керамічну плитку на європейському ринку можуть похвалитися китайці. Український же товар розмістився в середньому сегменті.

– Найбільшим визнанням нашої якості є те, коли європейці запитують, дивлячись на нашу продукцію: «Хто виробник: Італія чи Іспанія?» Порівняння нас із «королями» кераміки мотивує рухатися далі, – переповідає Назар Ванюшин.

Чим може допомогти держава

На думку Назара Ванюшина, краще, що наша держава може зробити, щоб пожвавити експорт у країни ЄС, – це зайнятися піаром самої країни, а ще розвивати інфраструктуру та логістику. Він наводить приклад вітчизняних портів, які є найдорожчими «якщо не у світі, то точно в Європі». Зменшення портових зборів, яке вже частково здійснене за ініціативою Федерації Роботодавців України та підтримане Кабміном, на думку підприємця, може пожвавити експорт. А поки що через неприйнятні умови місцевих портів харківському підприємству дешевше відвантажити товар у Велику Британію в литовській Клайпеді, куди доставляють свою продукцію залізницею.

Загадуючи про вихід на ринки ЄС, Назар Ванюшин розповідає, що тоді спочатку проаналізували ринок, подивилися, хто є великими гравцями – якими можуть бути канали продажів. Потім почали діалог. Після пропозицій, які зацікавили європейських партнерів, завод відвантажив першу продукцію.

– Після того як ми побачили, що той офіс у Польщі міг нам забезпечити продаж певної кількості тисяч квадратних метрів і при цьому економіка його утримання була позитивною, ми прийняли рішення відкривати представництво, – згадує керівник.
За його словами, ті витрати, що були здійснені за понад п’ять років, у тому числі на відкриття представництв у ЄС, окупилися.

Важливо знати


У рамках виконання Угоди про асоціацію Україна прийняла сім законів щодо системи стандартизації, метрології, акредитації, оцінки відповідності та ринкового нагляду, які стосуються вітчизняної промисловості. Серед інших виконаних завдань нашої євроінтеграції – створення відповідних інституцій, як-от Національного агентства з акредитації чи національного органу стандартизації.

А ще ухвалено понад два десятки технічних регламентів з понад двох десятків секторів, визначених у Додатку ІІІ Угоди про асоціацію. Просувається робота з гармонізації наших стандартів і регламентів з європейськими. Паралельно відбувається скасування непотрібних «гостів».

Заразом для будівельної галузі, до якої відносяться «керамічні вироби», попереду розроблення проектів нормативно-правових актів, необхідних для реалізації закону України про технічний регламент щодо розміщення на ринку будівельних виробів та затвердження технічного регламенту відповідно до вимог Регламенту № 305/2011 (будівельні споруди мають бути спроектовані і виконані так, щоб не наразити на небезпеку людей, домашніх тварин і власність).

Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).  

 

Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, кореспондент 

Автор: Роман Шупенко
Читайте також