«Людей переконували, що росія тут назавжди»: як мешканці Куп’янська жили в окупації

Фото з особистого архіву героїні та відкритих джерел Фото з особистого архіву героїні та відкритих джерел

Харків’янка Яна перебувала в Куп’янську з 20 лютого по 20 вересня. Напередодні повномасштабного вторгнення росії вони з чоловіком приїхали в гості до батьків і опинилися у пастці, бо вже 27 лютого місто було окуповане.

Харківська айтішниця розповіла «Слобідському краю» про життя в окупації та про найстрашніший і водночас найщасливіший день свого повернення додому.


(Фото: Мешканці Куп’янська із синьо-жовтими прапорами вийшли на мітинг проти окупантів)

У повній інформаційній ізоляції

27 лютого росіяни без особливих зусиль окупували Куп’янськ. Міський голова одразу «здав» ворогам населений пункт та почав з ними співпрацювати. Місто почало жити під прапором держави-агресора. Незгодні містяни вийшли на мітинг, проте організатора одразу ж викрали, а в учасників провели обшуки. Ставленики росії переконували жителів Куп’янська, що до складу України вони більше не повернуться.

Спочатку мешканці Куп’янська не розуміли, чого очікувати. Яна розповідає, що одразу після повномасштабного вторгнення містом почали ширитися чутки, що правоохоронці, тероборонівці й судді виїхали. Тож місцеві не розуміли, як діяти далі й на що розраховувати. Одразу почали знімати готівку, купувати харчі, а щоб убезпечити себе – ховалися у підвалах.

Та після того, як у Куп’янськ без жодного пострілу зайшли росіяни, мер міста Геннадій Мацегора закликав людей виходити з укриттів та повертатися до звичного життя. Російські військовослужбовці побудували кілька блокпостів на виїздах з міста та в центрі для перевірки автівок і документів. Дівчина говорить, що виїжджати з міста було страшно, тому намагалися не виходити з двору.

«Росіяни одразу почали ходити по місту та перевіряти будинки місцевих. Пам’ятаю, як зі свекрухою готували пиріжки та хтось постукав у ворота. Свекруха відчинила, там стояло двоє озброєних росіян. Одразу запитали, чи не ховаємо ми в хаті нацистів і чи зберігаємо якусь зброю. Один залишився на вулиці зі свекрухою, а інший зайшов у будинок, скрізь позаглядав і вийшов. Потім спитали, скільки людей живе в домі. Ми сказали, що четверо, ми та двоє чоловіків, які пішли на риболовлю. Нам пощастило, вони одразу пішли й нічого не забрали. У декого обшуки проходили дуже жорстко», – згадує Яна.

За словами дівчини, у куп’янчан росіяни відбирали машини, серед яких позашляховики та дорогі іномарки. На них вони одразу ж причепили свою символіку, а місцевим наказали зняти тонування з вікон автівок, щоб видно було хто їде, бо інакше вояки просто вибивали вікна. Також окупанти намагалися дістати інформацію про тих, хто підтримує Україну, або ж про військовослужбовців чи їхніх родичів. Особливо їх цікавили чоловіки з татуюванням української символіки чи «Азова».

«На нашій вулиці жила бабуся, років 80. Так вони навіть до неї прийшли питати, де в Куп’янську живуть бандери», – розповідає дівчина.


(Фото: Весна 2022. Колона ворожої техніки їде містом)

Росіяни приходили до місцевих підприємців та фермерів, пропонували їм за товар невеликі гроші, а якщо ті відмовлялися, то забирали все силою. Яна говорить, що влітку приїжджали великі вантажні машини та вивозили зерно в росію.


(Фото: Російський військовий)

Російські військові селилися у вільні будинки в сусідніх селах. Їх на початку вторгнення залишили люди, тікаючи від війни.

«У громаді було тихо, люди дотримувалися комендантської години та намагалися без потреби не виходити з дому. Тому російські військові часто пиячили, робили, що хотіли. На блокпостах чіплялися до дівчат, питали, чи не потрібні їм «тимчасові чоловіки», – згадує співрозмовниця.

Яна – айтішниця, перші дні війни їй вдавалося працювати віддалено, проте згодом з Інтернетом почалися проблеми, в кінці березня він пропав зовсім. Потім заглушили й мобільний зв’язок. Дівчина говорить, що окупанти навіть не приховували, що спеціально залишили людей без зв’язку, мовляв, вони зливають позиції росіян Збройним Силам України. На кілька тижнів відключили електроенергію. З перших днів у населеному пункті велася активна пропаганда. В основному в людей працювали тільки російські телеканали й радіо «Харків Z». Окупанти створили повну інформаційну ізоляцію, російські військові та прихильники їх режиму розповідали, що Харків, Київ та більшість міст України захоплені.

«Людей переконували, що Україна капітулювала. Переконували, що тепер Куп’янськ – частина росії, що лише російська влада та військові зацікавлені в допомозі місцевому населенню. Мовляв, це Україна розбомбила свої ж міста, а росіяни їх не кинуть. І дехто з місцевих дійсно в це вірив. Навіть ті, хто ще на початку війни підтримував Україну. Нам пощастило, бо в нас деякий час працювало супутникове телебачення, ми дивилися українські новини та мали розуміння, що відбувається насправді», – каже Яна.

Ідеальна картинка для російського телебачення

У місті знайшлися й ті, хто на камери отримував російські паспорти та радісно розмахував триколором. Керівні посади віддавали охочим співпрацювати з росіянами. Переважно це були люди, які раніше ніде не працювали, або ж не мали стабільної роботи. Здебільшого – маргінали, вони у всьому допомагали росіянам та виконували їхні вказівки. Так, улітку на камери для російських пропагандистів так звана молодіжна рада Куп’янська розтрощила українську символіку.