Волонтери з Малої Данилівки: допомагати можна звідусюди
Були на лінії вогню
Карина Булавіна мешкала у Малій Данилівці, але зараз тимчасово живе у Полтаві. Та громаді своїй допомагає як може. Про справи вдома, де була тиждень тому, розповідає з хвилюванням. Каже, ситуація в населених пунктах Малоданилівської громади різна. У смт Мала Данилівка вже є світло та газ, працюють магазини, повертаються жителі. Люди запасаються дровами, намагаються отримати їх через державну програму. Також тут зараз мешкають внутрішньо переміщені особи із сусідніх населених пунктів.
Найбільше через ворожу агресію у Малоданилівській ТГ постраждало селище Лісне, що розташоване вздовж Харківського (колишнього Бєлгородського) шосе. За словами Карини, яка разом з іншими земляками є волонтером фонду «Майбутнє будуємо разом», до війни там мешкало близько 1400 жителів. Евакуація із селища почалася 4 березня, а на 18 квітня в Лісному залишилося до 40 людей. Їм довелося пережити безперервні обстріли й масові руйнування, тому що селище опинилося на лінії вогню.
Після деокупації Харківської області обстріли цього населеного пункту зменшилися, жителі поступово починають повертатися додому. Зараз у Лісному вже мешкають майже 200 людей. Хоча, за словами волонтерки, взагалі ця територія небезпечна, є велика ймовірність натрапити на міну.
У селі Черкаська Лозова теж великі руйнування, через масовані обстріли пошкоджено багато приватних будинків. Повністю розбита школа. Проте в селі знаходиться багато людей похилого віку. За словами волонтерки, це саме та категорія, яку дуже важко евакуювати. У багатьох – проблеми зі здоров’ям, вони не хочуть їхати з дому, тож залишаються і дуже потребують допомоги.
Часто літні люди маломобільні, а дехто взагалі не має рідних. Мешкають вони в розбитих будинках, які треба ремонтувати. Селищна рада допомагає, але вирішити всі питання місцева влада, звісно, не може. Тож проблеми підтримки літніх людей, які не виходять з дому, ремонту їхнього житла та забезпечення продуктами частково залишаються відкритими.
До речі, у Черкаській Лозовій зараз працює комісія, яка актує пошкодження майна. За можливості господарі власними силами ремонтують та відновлюють житло, але всі сподіваються на допомогу чи відшкодування втраченого. Поки що питання компенсації на державному рівні не вирішено, проте фіксувати пошкодження краще одразу. Що й робиться.
Не знають, як зимувати
Нещодавно волонтери БФ «Майбутнє будуємо разом» укотре навідалися в рідну громаду. Вони привозили в Черкаську Лозову продукти та засоби гігієни і спілкувалися з місцевими. Розповідають, що їх дуже вразила історія Галини Василівни та її онука Ярослава. Хлопцю 17 років, батьки померли, він залишився з хворою бабусею, яка пересувається лише по хаті.
Живуть вони на віддаленій вулиці, тож з газопостачанням проблеми. Будинок частково зруйнований, розбиті вікна. Що могли, підлатали самі – закрили вікна, але треба хату утеплювати. Також потрібні дрова чи буржуйка. Як вони з онуком зимуватимуть, жінка не знає.
Привернути увагу саме до таких людей, допомогти тим, хто найменш захищений, – мета діяльності благодійників.
– Хочемо привернути увагу громадськості, можливо, якихось організацій, щоб допомогти з будівельними матеріалами, відремонтувати дах, вікна цій родині. І не тільки цій – у тій же Черкаській Лозовій чимало одиноких хворих людей похилого віку. У багатьох з них будинки пошкоджені обстрілами. Селищна рада робить усе, що може, але людям дуже важко, самі вони не вирішать свої проблеми, – пояснює волонтерка Карина Булавіна.
Якщо в когось є можливість допомогти родині, телефон Ярослава, онука Галини Василівни: +380 (67) 290 92 93.
«Допомогу в шпиталь в Ізюмі возимо щотижня»
У листопаді БФ «Майбутнє будуємо разом» реалізував у Малоданилівській громаді грантову програму «Гуманітарна солідарність». Партнерами, які профінансували цей проєкт, виступили міжнародний фонд «Відродження» та міжнародна благодійна організація CARE International. Фонд організував для мешканців громади видачу продуктово-гігієнічних наборів. Це був перший подібний проєкт, тому волонтери дуже вдячні партнерам, які повірили та долучилися до співпраці. Сподіваються, що вона продовжиться.
– Спочатку провели моніторинг, щоб виявити, в чому є нагальна потреба і хто першочергово потребує допомоги. Одинокі, люди похилого віку, хворі – ми взяли ці категорії. Завдяки нашим волонтерам відвезли, зокрема адресно, 1200 наборів до Малої Данилівки, Черкаської Лозової та Лісного, – розповідає керівниця проєкту Людмила Гасан.
Благодійний фонд «Майбутнє будуємо разом» працює з 2019 року. Вони допомагали дітям у притулках та інтернатах, у малозабезпечених сім’ях та дітям з особливими потребами. Забезпечували їх речами першої необхідності, одягом, продуктами харчування. Також опікувалися соціально незахищеними людьми, онкологічними хворими.
Коли почалася війна, зізнаються волонтери, трохи розгубилися. Що робити? Кому допомагати в першу чергу? Взагалі як діяти далі? Але багато людей, які знали про фонд, почали самі звертатися безпосередньо до них. Так поступово й сформувалися напрями діяльності.
– Ми продовжуємо робити те, що робили раніше, просто через війну водночас змінилися умови життя всіх українців. Тому ресурси вичерпуються швидше. Допомагаємо дітям, людям похилого віку, внутрішньо переміщеним особам, військовим, підтримуємо свою рідну громаду. Звісно, охопити всіх ми не можемо, але намагаємося бути корисними якнайбільшій кількості людей, – розповідає Людмила Гасан.
Велику увагу фонд приділяє допомозі медичним закладам. Наразі підтримує продуктами харчування та необхідними лікарськими препаратами комунальне некомерційне підприємство «Обласний центр онкології». Волонтери Андрій Терещенко та Олександр Попов зазначають, що зараз ситуація покращилася, але допомога все одно необхідна. Будівля Центру була пошкоджена, тож проблем у лікарів вистачає.
Ще один значущий напрям діяльності благодійників – військові шпиталі. Спочатку волонтери фонду Ігор Благонравов, Павло Сенченко та Олег Серков їздили в Лозову, а з вересня щотижня – в Ізюм, де зараз перебувають на лікуванні наші військові.
– Усе почалося з телефонного дзвінка медиків, які попросили одяг для поранених. Далі виявилося, що також потрібні ліки, продукти, питна вода, обладнання. Згодом ситуація стабілізувалася, але одяг для поранених завжди потрібен. Наразі це теплі речі та білизна. А ще бійцям привозять солодощі. Тому що навіть суворі українські військові люблять смаколики, – говорять волонтери.
Вони розповіли про одну цікаву зустріч у дорозі. Польські волонтери приїхали подивитися, чим можуть допомогти українцям. Попросилися з нашими, щоб дістатися до Ізюма. По дорозі розмовляли на суміші трьох мов – української, польської та англійської. Мовне питання не завадило спілкуванню: всі розуміли всіх. Після тієї поїздки поляки вже декілька разів приїжджали на Харківщину з гуманітарною допомогою та планують продовжувати. «Отак волонтери допомагають волонтерам, бо ми робимо одну спільну справу»,– каже Ігор Благонравов.
«Багатьом нікуди повертатися – житла немає»
Внутрішньо переміщені особи – ще один напрям роботи фонду «Майбутнє будуємо разом», в якому задіяні його керівниця Дар’я Булавіна та волонтерка Ірина Кирчата.
Дар’я – із села Цупівка, але зараз переїхала до Рівного. Її рідне село зазнало сильних руйнувань, після звільнення там не залишилося майже нічого. Багатьом людям просто ніде жити – будинки погоріли.
Ірина, яка зараз тимчасово живе в Черкасах, працює у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті. Вона розповідає, що рідний університет також зазнав руйнувань. Деякі співробітники втратили власне житло і знайшли прихисток в одному із студентських гуртожитків.
Наступний гуманітарний проєкт фонду буде орієнтований на жителів сусідньої з Малоданилівською громадою – Дергачівської. Там сильні руйнування і по інфраструктурі, і по промислових підприємствах.
– Ми на власному досвіді знаємо, що таке зруйноване житло. З Дергачівської громади евакуювали багато людей, деякі зараз живуть у санаторії «Бермінводи», ми з ними контактуємо, – говорить Дар’я.
За її словами, партнер у новому проєкті – БФ «Альянс». Вони разом будуть допомагати жителям деокупованих територій Дергачівської громади, які мешкають у санаторії. Декому взагалі нікуди повертатися – житла немає. Для них придбають ковдри, ліхтарики, термоси, для дітей – теплий зимовий одяг.
– Фонд постійно шукає можливість для співпраці зі спонсорами чи благодійниками, які могли б допомогти конкретним людям. Буде це гуманітарна допомога – продукти, одяг, засоби гігієни чи відновлення житла або доставка ліків – не має значення. Головне, щоб процес підтримки тих, хто через війну потрапив у складну життєву ситуацію, не зупинявся, – наголошує Дар’я Булавіна.
Волонтери зізнаються, що спочатку, коли виїжджали з дому, хвилювалися. А потім виявилося, що з Полтави, Черкас чи Рівного, де вони зараз тимчасово мешкають, можна допомагати землякам не менш ефективно. Було б бажання та сили постійно шукати варіанти, помічників, партнерів та фінансові ресурси.
– Благодійність – це, мабуть, стан душі. Але водночас це реальна справа, яка дає великий результат. Ти розумієш, коли допомагаєш фінансово, просто якоюсь корисною інформацією або щось можеш організувати, то стаєш рятівником для людини, яка сама не може собі допомогти. Не менш важлива й моральна підтримка, коли ти кажеш людині, що все буде добре, що вона не залишиться сама зі своєю бідою, бо ти спробуєш допомогти. Все це потрібно, адже люди повинні підтримувати одне одного, – впевнена Людмила Гасан.
Якщо ви хочете допомогти благодійному фонду в його роботі
Найменування одержувача: БО БФ МБР
Код одержувача: 42795857
Назва банку: АТ КБ «ПриватБанк»
Рахунок одержувача у форматі IBAN:
UA533515330000026005052129027
Валюта: UAH