90-річний сапер згадав, як розміновували Печеніги

90-річний сапер згадав, як розміновували Печеніги

Фото надано героєм публікації

Олексій Лапко ‒ єдиний живий сапер, який розміновував Печеніги в далекому 1943-му. Минулого тижня, 5 листопада, цей шановний пенсіонер відсвяткував свій ювілей ‒ 90 років. Незважаючи на поважний вік, чоловік постійно в русі, який, за його словами, і є однією із запорук його довголіття.

Олексій Сергійович Лапко народився в Печенігах 5 листопада 1928 року. Він встиг закінчити початкову школу, а потім почалася війна. У серпні 1943-го Печеніги остаточно звільнили від німецько-фашистських загарбників, і в селищі почалося нове життя  повоєнна відбудова. Почали відновлювати будинки, школи тощо. І тут виникла проблема  велика кількість боєприпасів з війни заважали безпечній роботі. Потрібна була група спеціалістів з розміновування. Її створили з 22 осіб, юнаків 1927‒1929 років народження, серед яких опинився й наш герой.

Він пішов туди добровольцем. Як мені Олексій Сергійович розповідав, «пішов на цей крок з інтересом, але не розумів, що на кін ставить своє життя»,  каже внучата племінниця Олексія Лапка Людмила Гурʼєва.  Він згадував і такі випадки, коли під час розмінування розривало людей на частини. Однак його подібне обходило стороною.

 

 Після війни Олексій Сергійович працював у побуткомбінаті (на кшталт столярної майстерні, там на замовлення робили рами для вікон, дверні коробки та інше з дерева). Спочатку значився там учнем, а згодом став повноцінним працівником. Потім працював у Харкові на велозаводі, а після його призвали в армію. Демобілізувавшись, парубок повернувся на колишнє місце роботи, на велозавод, але влаштуватися там вдруге йому не вдалося  не було вакантних місць. Тож Олексій Сергійович поїхав у Печеніги, де й одружився. Разом з дружиною Валентиною прожили близько 40 років. На малій батьківщині чоловік влаштувався в ПМК-163 (пересувна механізована колона), де і пропрацював водієм до самої пенсії.

«Треба причепуритися і сходити на побачення»

Після смерті дружини Олексій Сергійович проживає із сином  інвалідом другої групи. Більшою мірою батько доглядає за сином, а не навпаки. За словами Людмили Гурʼєвої, попри свій поважний вік, чоловік доволі активний як на свої роки.

 

Двічі на тиждень до них приходить соціальний працівник з Печенізького територіального центру, приносить їжу і все потрібне. Кілька разів на тиждень я їх провідую. Утім, коли в них щось закінчується, Олексій Сергійович сам іде за продуктами, для нього це взагалі не проблема,  розповідає жінка.  Коли зустрічає когось із колишніх колег, дуже любить з ними балакати.

Сивочолий чоловік узагалі не сидить на місці, постійно рухається. Крім походу за покупками, кожного дня гуляє на подвірʼї, куховарить і виходить поратися на город, коли дозволяє погода  потроху прополює грядки, поливає помідори, збирає кавуни тощо.

Олексій Сергійович каже, що секрет його довголіття криється в  русі і доброму настрої.

Любить жартувати. Біля нього проживає 98-річна сусідка, яка іноді прогулюється біля хат. Колись він побачив її і каже: «О, наречена вже вийшла на прогулянку, треба причепуритися і сходити на побачення»,  «викриває» родича пані Людмила.

Допомагав сервірувати стіл

За словами внучатої племінниц, у день народження Олексій Сергійович був дуже зворушений тією кількістю уваги, яка до нього була прикута.

‒ Казав, що о сьомій ранку його вже підняли, телефонували, вітали. Родичі дружини є в нього і в Німеччині, і в Одесі, і у Вовчанську, і в Харкові. Він був дуже приємно здивований, що його ніхто не забув,  розповідає Людмила. — Також був дуже приємно здивований гостям. Вони із сином скромно живуть, і особливо пригощати їм нічим було, тому він дуже хвилювався. Ми, родичі,  скупилися і прийшли до нього з продуктами. Він теж допомагав сервірувати стіл  посуд розставляв, керував, з погреба приніс компот, солені огірки та помідори.

 

Рідні зібралося близько 10 осіб, а тут ще й приїхали представники місцевої влади, зокрема голова Печенізької районної ради Лариса Ярова. Як зазначає внучата племінниця, керівники району приділяють Олексію Лапку увагу і в свята ‒ день народження, 9 Травня, День звільнення Печеніг, і в будні.

Я до них у гості якось приходжу, а Олексій Сергійович каже: «Уявляєш, до нас зараз приїжджала голова Печенізької райради Лариса Ярова, цікавилася, як ми тут живемо». Йому було дуже приємно,  згадує Людмила Гурʼєва.

Колектив газети «Слобідський край» бажає Олексію Сергійовичу Лапку здоров'я і довгих років життя!

За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо Краєзнавчому музею Печенізького району ім. Т. А. Суліми.