Велика Малая. Правила життя найвідомішого харківського кардіолога

Велика Малая. Правила життя найвідомішого харківського кардіолога

Фото: www.healnh-medix.com

13 січня виповнилось 100 років з дня народження Любові Трохимівни Малої.

Міжнародний Європейський біографічний центр включив її ім’я у список 2000 видатних вчених XX століття, американський Біографічний інститут у 1996 році удостоїв її звання «Людина року». Лікар, що називається, «від Бога» – такою запам’яталася всім Любов Малая.

У Харкові її ім’я носять інститут і проспект; саме вона стала першим Почесним громадянином Харкова після того, як відновили присудження цього звання. Десятки тисяч людей, яким вона зберегла життя і здоров’я, з вдячністю і гордістю кажуть: «мене лікувала Малая»...

Шлях до мрії

Сьогодні, через 100 років, важко сказати, як і чому в дочки селян із села Копані Запорізької області виникла мрія стати лікарем. Але до обраного життєвого шляху Люба Малая ставилася відповідально: закінчивши школу, вона поїхала у столичний Харків – вступати до медичного інституту. І вступила. На той самий лікувальний факультет, про який мріяла і який закінчила блискуче у 1938 році.

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

В дев’ятнадцять років вона отримала перше призначення – як лікар у село Петровеньки Луганської (тоді Ворошиловградської) області. Добру пам’ять про перше місце роботи Любов Трохимівна зберегла на все життя: ставши загальновизнаним медичним світилом, вона консультувала петровеньківських лікарів і брала хворих у складних випадках звідти.

А через три роки почалася війна, і Любов Малая працює в госпіталях. Її організаторський талант, енергійність, високий професіоналізм швидко помітили.

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

Вчорашній студентці та починаючому лікарю доручають найвідповідальніші ділянки: вона працювала заступником начальника великих сортувальних евакогоспіталів і помічником начальника евакопункту; у штабі Харківського військового округу – помічником начальника лікувального відділу; по черзі була у складі військ Південного, Північно-Кавказького, Закавказького фронтів.

У 1946 році Любов Малая, демобілізувавшись, приходить працювати в Харківський медичний інститут. Усе її подальше життя виявилося пов’язаним з рідним вишем і Харковом. Із 1946 до 1949 року Малая – клінічний ординатор кафедри госпітальної терапії, потім асистент цієї ж кафедри, у 1950 році вона захищає кандидатську дисертацію, через чотири роки – докторську. У 1955 році Малій було присвоєно звання професора, того ж року вона стала завідуючим кафедри госпітальної терапії. Відтоді вона була її незмінним керівником, а кафедра стала кращою серед подібних в Україні.

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

Дар наукового передбачення

Уміння бачити найактуальніший напрям, найбільш «тонкі» місця роблять талановитих людей геніальними. Любов Малая це вміла. Коли у країні перше місце за поширеністю і наслідками посів туберкульоз, вона зайнялася складними проблемами фтизіатрії. Коли за показниками поширеності та смертності в лідери вийшли ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда й артеріальна гіпертензія, пріоритетом у наукових дослідженнях Любові Малої стала боротьба із захворюваннями системи кровообігу.

З групою ентузіастів – своїх найближчих учнів і послідовників – у 1967 році на базі 27-ї клінічної лікарні вона організувала одне з перших в Україні спеціалізоване відділення для інфарктних хворих з блоком реанімації та інтенсивної терапії, а в більшості лікарень Харкова було створено спеціалізовані кардіологічні відділення. У першій половині 70-х років саме Малая першою в Україні впровадила у практику систему поетапного лікування інфарктних хворих: спочатку – стаціонар, потім – санаторій, потім – спостереження поліклініки. З ініціативи Любові Малої в єдиній «зв’язці» діяли в Харкові кардіологічні бригади швидкої допомоги, реабілітаційні відділення в лікарнях, приміський кардіологічний санаторій. Але вершиною, мрією її був Інститут терапії – такий, який би об’єднав фахівців усіх основних профілів і став би науково-медичним центром для дільничних лікарів.

Подарунок до 8 Березня

7 березня 1986 року. Любов Малая – делегат всесоюзного партійного з’їзду. Її знайомлять з головою Ради Міністрів Миколою Рижковим. На галантне запитання «Що Вам подарувати до 8 Березня?» Любов Малая відповідає: «Інститут терапії». Рижков пообіцяв, але, щоб ця обіцянка стало дійсністю, треба було стільки сил! От як учні згадували тільки один день Любові Трохимівни з цієї епопеї: «...На таксі в Харківський аеропорт, літаком у київські «Жуляни», на таксі в МОЗ Української РСР за підписом міністра, на таксі до «Борисполя», літаком у «Внуково», на таксі в МОЗ СРСР, підпис міністра, на таксі назад у «Внуково» і, нарешті, літаком до Харкова. До вечора підписані документи на столі в шефа...». Менш ніж через місяць, 3 квітня, вийшла постанова Ради Міністрів СРСР про створення в Харкові НДІ терапії, який очолила академік Любов Трохимівна Малая.

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

За короткий час НДІ терапії перетворився на потужний навчальний, науковий і клінічний комплекс, оснащений сучасною діагностичною апаратурою. Він став визнаним міжнародним центром. Тут розроблялися нові методики лікування інфаркту та інсульту, які потім широко застосовувалися в лікувальній практиці. Тут проходили клінічні випробування багато відомих ліків провідних світових виробників. У цьому інституті щорічно лікуються близько 10 тисяч пацієнтів, отримують активну допомогу понад 27 тисяч чоловік. Ще за життя Любові Трохимівни його почали називати «інститут Малої».

«Нам пощастило»

Нам усім дійсно пощастило. Нам – харків’янам, тому що Любов Малая ініціювала не тільки передові методи лікування, а й величезну роботу з ранньої діагностики і профілактики. Чого варте, наприклад, створення виїзних медичних бригад, які проводили комплексне обстеження працівників ХТЗ і ХАЗу, а також – студентів Харкова.

«Нам пощастило», – кажуть і учні Любові Трохимівни. І справа не тільки у чималих цифрах – під її керівництвом захистилося понад 30 докторів і близько 200 кандидатів наук. Але і її обходи хворих з подальшим аналізом клінічних особливостей захворювання були справжньою школою для практикуючих лікарів.

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

А ще вона вчила своїх учнів якостям справжнього Лікаря: уважному ставленню до людей, доброзичливості, вмінню співпереживати й відчувати чужий біль, вважаючи, що «в житті і в роботі ніколи не буває дрібниць». Таким Лікарем була й вона сама...

Фото: сторінка Дмитра Милославського в facebook

Читайте також: Харків`яни, які стали авторами найкращих підручників країни

Автор: Інна Можейко