Сергій Григор’єв: життя та смерть заради науки

Сергій Григор’єв: життя та смерть заради науки

Колаж Бріани Янковської

27 серпня виповнюється 140 років з дня народження видатного лікаря-рентгенолога, засновника Інституту медрадіології АМН України.

У невеликому німецькому містечку Гамбург-Епендорф є монумент з написом: «Пам’ятник присвячується рентгенологам і радіологам усіх націй, які пожертвували своїм життям у боротьбі проти хвороб ближніх». На ньому – 169 прізвищ. Одне з них – прізвище нашого земляка, Сергія Петровича Григор’єва.

Фото: shukach.com

У Харкові йому встановлено, ні, не пам’ятник, усього лише меморіальну дошку на будівлі Інституту медрадіології АМН України на вулиці Пушкінській. На тому самому інституті, творцем якого він був у далекому 1920 році.

Першопрохідці

Офіційною датою відкриття рентгенівських променів є 8 листопада 1895 року. Саме тоді Вільгельм Конрад Рентген за допомогою Х-променів сфотографував руку своєї дружини Берти. Такий знімок, отриманий за допомогою Х-променів, був не першим, але в історії науки так буває часто: Рентген займався їх вивченням усього півтора року, але ім’я своє в назві увічнив. Його дослідження викликали справжній бум: уже в 1896 році в Європі було створено перші прототипи рентгенівських апаратів, а компанія Кодак почала виробництво рентгенівських плівок.

У Харкові першим, хто захопився дослідженням Х-променів, був професор технологічного інституту Олександр Погорелко.

Олександр Погорелко – перший дослідник Х-променів у Харкові

Фото: shukach.com

Його доповідь з демонстрацією процесу та результатів, тобто знімків, було зроблено 31 січня 1896 року – менше ніж через три місяці після рентгенівського відкриття. На харківській доповіді були присутні 200 осіб: вчених, лікарів-практиків і всіх охочих.

У царстві Х-променів

Навряд чи Сергій Григор’єв був присутній на цьому заході (йому на той момент було всього 17 років), але твердо можна сказати: рентгенологією він захопився ще в період навчання в Харківському університеті. Син харківського ремісника, закінчивши із золотою медаллю гімназію, він обрав як справу свого життя медицину, а новий метод діагностики привернув його увагу своїми можливостями, які на той момент здавалися необмеженими. Зазирнути всередину людського організму – що могло бути фантастичнішим?

Після закінчення в 1901 році університету він буквально через рік організував при харківській Миколаївській лікарні рентгенологічний кабінет і сам там працював. Доволі швидко він опанував усі тонкощі рентгенодіагностики. До наших днів збереглися зроблені ним знімки кістково-суглобової системи та органів шлунково-кишкового тракту. Сьогоднішні рентгенологи вважають їх зразком технічної майстерності. Але Сергій Григор’єв був не тільки блискучим діагностом, а й неабияким вченим. Він обґрунтував індивідуальний підхід до рентгенологічного обстеження кожного хворого, уперше у світі в 1911 році показав можливість рентгенологічного вивчення стану червоподібного відростка, розробивши для цього спеціальну методику, описав рентгенологічні ознаки апендициту і його ускладнень. У 1912 році Григор’єв запропонував методику рентгенологічного дослідження нирок на спеціально сконструйованому ним столі, розробив методи дослідження переломів кісток. Останній передвоєнний рік став для вченого роком підведення підсумків, які він озвучив в доповіді «Загальний принцип рентгенологічного дослідження» на XIII з’їзді російських хірургів.

Фото: бмэ.орг

Відразу ж після жовтневої революції Сергій Григор’єв звертається до Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР з пропозицією створити рентгенівський відділ. Пропозицію було підтримано. Однак Григор’єв на цьому не зупиняється. Він розробляє проект організації рентгенакадемії. 30 липня 1920 року заступник голови Раднаркому Влас Чубар підписує Постанову про створення Першої Всеукраїнської рентгенівської академії. Директором академії призначається Сергій Петрович Григор’єв. Але через три місяці Григор’єв помер від черевного тифу. Йому було всього 42 роки. Академію назвали його ім’ям.

«Як унікум  для вивчення змін»

Піонери рентгенології працювали на дуже примітивній за сьогоднішніми мірками апаратурі і знали, чим загрожує надмірна дія рентгенівського випромінювання. Але деякі з них, з усім тим, цілком свідомо йшли на ризик. Лікар Григор’єв теж знав. Проте 17 років зі свого недовгого життя він присвятив практичній і науковій рентгенології і заповідав своє тіло науці «як унікум для вивчення змін від тривалого впливу рентгенівських променів».

Під час розтину його тіла було виявлено наявність значної атрофії лімфатичного апарату й ряду ендокринних залоз, рецидивні явища ракового процесу на кистях рук, зміни судин мозку. Хто знає, скільки б часу залишилося йому, за спогадами сучасників, ще молодому, повному енергії, сил і планів, мрійливому і пристрасному, якби не рання смерть. Важко сказати, у всякому разі – небагато.

У некролозі, розміщеному в журналі «Врачебное дело», було написано: «Разом з небагатьма відважними першими, з усією енергією своєї багато обдарованої натури, увійшов він у невідоме царство ікс-променів і протягом довгих років напруженої і наполегливої роботи відвоював багато цінних скарбів: методів і прийомів дослідження куточків людського організму, куди знав доступ тільки він і тільки він один. Це далося йому не тільки ціною безсонних ночей, нелюдського напруження і енергії, нескінченної боротьби з несподіваними перешкодами на шляхах, нікому не відомих – ні, ціною крові своєї, ціною тіла заплатив він за дорогоцінні практичні блага ікс-променів, втрачаючи палець за пальцем від болісної рентгенокарціноми...»

Ім’я Григор’єва створена ним же академія носила недовго. У 1931 році легким розчерком пера їй було присвоєно ім’я Власа Чубаря – але теж ненадовго (Чубаря розстріляли в 1939-му). Рентгенорадіоонкологічний інститут залишився без імені, зате отримав новий спеціальний будинок по вулиці Пушкінській. А про лікаря Григор’єва залишилися тільки спогади, фотографія, портрет, написаний сучасним художником, кілька книг, які подарувала інституту вдова, і короткі біографічні відомості.

Фото: shukach.com

У 90-ті роки про піонера харківської рентгенології згадали, і ім’я інституту повернули. А в грудні 2000 року там відкрили меморіальну дошку людині, яка змогла послужити життю навіть своєю смертю.

 

Автор: Інна Можейко