Колючий дріт у воді, або Як на Харківщині людей на ставок не пускали

Колючий дріт у воді, або Як на Харківщині людей на ставок не пускали

http://ibud.ua/

Ще кілька місяців тому порибалити у ставку могло стати великою проблемою.

Охоронці могли не пустити вас до водойми лише побачивши вудку та рибальське приладдя. Та з 1 липня цього року, коли набув чинності Закон «Про аквакультуру», ситуація докорінно змінилася – тепер ніхто не може заборонити спіймати рибку чи скупатися у ставку.

Закон захищає права рибалок і любителів водного відпочинку. Згідно з документом, орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).

На Чугуївщини багато рибних місць. Крім Сіверського Діця, майже в кожному населеному пункті або його околицях є ставок або озеро. Побудовані в 60–70-ті роки минулого століття колгоспами і радгоспами та зарибнені за їхні ж гроші водойми багато років служили громадам. Яка б подія не відбувалася в селі – чи то обжинки, чи то весілля, завжди можна було закинути вудку й урізноманітнити стіл рибними стравами. Зараз у це важко повірити, але в ті часи можна було добряче дістати за жменю зірваних в колгоспному саду ягід, зате величезних коропів з колгоспного ставка витягали донками.

Однак Союз розпався, канула у Лету колгоспно-радгоспна система. Ставки залишилися безгоспними. Щоб не допустити їхнього руйнування, було знайдено належний вихід із ситуації – віддати їх в оренду підприємливим людям, які будуть займатися розведенням риби, стежити за станом дамб, контролювати якість води, підтримувати в належному стані місця масового відпочинку.

При укладанні договорів з орендарями водних об’єктів першочергова увага приділялася тому, щоб їх комерційні цілі не суперечили бажанням сільського жителя скупатися у прохолодній воді в літню спеку, його правом на любительську риболовлю. У більшості випадків сторони йшли на компроміси. Але, на жаль, не скрізь.

Жителі села Пушкарне (Леб’язька сільська рада) розповіли про те, як натомилися з горе-орендарем. У деяких селян городи виходять до водойми, і люди проклали туди кладки. Підприємець безжально ламав примітивні дерев’яні конструкції, а у воду закидав «їжаків» – колючий дріт. Мовляв, нема чого їм робити в моєму ставку!

А спонтанний (у 2011 році) спуск водойми, наслідки якого – затоплені городи та погреби багатьох мешканців вулиці Підгірної, що у Леб’яжому, став останньою краплею. Люди звернулися зі скаргою до райдержадміністрації, і договір було розірвано.
Новий орендар Микола Понікаровський діє зовсім інакше. Він не перешкоджає місцевим жителям рибалити з вудкою. А тим, хто хоче зловити щуку, надає за символічну плату один зі своїх човнів. Думає Микола Семенович і над проблемою облаштування пляжу, про безпечний відпочинок сільчан. А от з браконьєрами не церемониться.

– Закон спрямований на поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, – каже Микола Семенович. – Деякі колеги нарікають на 51-шу статтю, мовляв, якщо ставок призначений для розведення риби, то в ньому ніхто не має купатися, бо їм доводиться вносити у воду біопрепарати, щоб риба не хворіла і швидше набирала вагу. І якщо хтось із відпочиваючих насьорбається такої води, хто відповідатиме за наслідки? Утримаюся від коментарів. А про себе скажу: ніякої хімією товстолобика і амура не годую. Як корм використовую тільки пшеницю, кукурудзу або зерновідходи. Нехай ростуть на радість нам і людям!

Законодавчі новації вітають і рибалки-любителі Чугуївщини. Ось що каже тренер з боксу Петро Нестеренко, який неодноразово стикався із забороною порибалити на вудку в Старій Гнилиці, куди він, воїн-інтернаціоналіст, приїжджає на дачу. За його словами, у річці Гнилиця води по щиколотку, а перший і другий водойми зустрічають табличками «Рибну ловлю заборонено!».

– Як законослухняний громадянин я намагався уникати конфліктів з орендарями ставків, – каже Петро Нестеренко. – Хоча не розумію, як можна забороняти ходити купатися або ловити рибу на вудку там, де бігали ще дітьми, де рибалили наші батьки і діди? Вони ж і зводили ці водні об’єкти, але тільки для загального блага! Вітаю ухвалення Закону «Про аквакультуру». Наскільки мені відомо, особисто Прем’єр-міністр України Микола Азаров наполіг на тому, щоб у законі було прописано доступ сільських жителів до водойм. Сподіваюся, що тепер і онук частіше приїжджатиме до мене в село, оскільки він теж завзятий рибалка.

Юрій Іванченко, матеріал з газети "Слобідський край" №109 від 12.09.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ