У пошуках пасіки. Хронограф, 1946 рік
Через рік нашій газеті виповнюється 100 років. Як тільки вона не називалася: і «Пролетар», і «Комунар», і «Харківський пролетар» (а в 1918 році - «Донецький пролетар»), і «Соціалістична Харківщина», поки нарешті в 1991 році, прибравши з назви класово-партійну приналежність, не стала тим «Слобідським краєм», який ви звикли бачити.
100 років газета разом з регіоном проживала будні і свята, ділила з ним радості і печалі. Напередодні такої серйозної дати ми починаємо ювілейний марафон, в рамках якого вас, наші дорогі читачі, чекає захоплююча подорож в минуле разом зі «СК».
Усі цитати наведені згідно з оригіналом.
НОВА ШКОЛА-ІНТЕРНАТ У БОГОДУХОВІ. ХРОНОГРАФ, 1961 РІК
Листи до редакції
Чому в нашому колгоспі немає пасіки?
З нашим селом Бударки мало яке село зрівняється у Вільхуватському районі. Родючі землі, гаї, ставки, луки. Хати потопають у зелені фруктових садів. Торік урожай непоганий зібрали. В цьому році гадаємо ще кращий вибороти.
Хліб то буде, а от колгоспної пасіки ніяк не розведемо, хоч обзавестись бджолами не важко. Просто правління колгоспу на чолі з тов. Курочкою до цієї справи ставиться байдуже. Правда, навесні говорили про пасіку, а виїхали в поле — забули. І без меду обійдемось, — говорить голова.
Я не помилюся, коли від імені всієї нашої колгоспної сім'ї заявляю, що це не по-хазяйському, як і птахоферма. Пасіка — найвигідніша стаття колгоспного прибутку.
Ми, рядові колгоспники, думаємо так: в новій п'ятирічці наш колгосп повинен завести добру пасіку. В артілі є багато дідусів тямучих у цій справі, є інваліди Вітчизняної війни, яких можна навчити доглядати бджіл. Треба, щоб правління артілі підтримало нас.
П. Кулаков, колгоспник артілі ім.* , Вільхуватського району.
*Назву не вказано згідно з виконанням закону про декомунізацію
Інна Можейко