Недоспівана пісня Ісаака Дунаєвського

Недоспівана пісня Ісаака Дунаєвського

orenda.pl.ua

Сучасною мовою його сьогодні можна було б назвати «королем саундтреків».

Легендарний композитор і музикант Ісаак Дунаєвський саме у Харкові познайомився з музикою, пережив композиторський дебют та перше кохання.

З палітурника в музиканти

Брати Дунаєвські, Ісаак і Борис, приїхали до Харкова у 1910 році після провальної спроби вступити до реального училища у своєму рідному містечку під Полтавою – Лохвиці. Обидва гідно склали іспити, але не потрапили у квоту, призначену для єврейських дітей. Проте брати не розгубилися. Особливо Ісаак, який у сім років навчився грати на фортепіано і мріяв стати музикантом. Батько Дунаєвських погодився на запасний варіант – вступ до Харківського музичного училища. Щоправда, і тут братів чекали поразки.

– У той час євреям не дозволялося жити на території губернських міст, були послаблення тільки для купців і ремісників. Борису Дунаєвському, який був старший за Ісаака на три роки, довелося вивчитися на палітурника, а самого Ісаака записали його учнем, – розповідала в одному з інтерв’ю дослідник життя композитора Тетяна Бахмет. – З цими документами вони прибули в наше місто і оселилися на Москалівці.

У родині Дунаєвських музикою займалися всі, а п’ятеро із семи дітей стали музикантами. Мати грала на роялі, а дідусь, що служив кантором у місцевій синагозі, складав єврейські гімни. Дуже вплинув на хлопчика брат батька, дядько Самуїл, який був дивакуватим гітаристом і автором пісень. Дядько володів неймовірним у Лохвиці багатством – грамофоном, так що прослуховування музики стало одним із захоплень родини Дунаєвських. Саме дядько став першим педагогом Ісаака і навчив його основам музичної грамоти.

Навчання без кохання?

Харківське училище імператорського російського музичного товариства було на ті часи явищем примітним. Тут бували кращі музиканти того часу: Чайковський, Рахманінов, Скрябін. А засновник училища Ілля Слатін підтримував високий статус закладу ретельним підбором педагогів. Десятирічного Дунаєвського призначили в підготовче відділення, а після іспитів зарахували на третій курс училища в клас професора Костянтина Гористого. Це була людина-легенда, талановитий скрипаль, композитор і друг Петра Чайковського.

– Пізніше приїхав молодий педагог із Санкт-Петербурга Йосип Ахрон. У них було багато спільного. Ахрон із задоволенням грав, слухав і сам писав музику. Перші твори свої Дунаєвський створив саме під керівництвом Ахрона, – поділилася музикознавець. – Він же переконав батька юного Ісаака купити хлопчикові дуже дорогий інструмент – скрипку Аматі!
Життя в Харкові було бурхливим і насиченим. Паралельно з училищем Ісаак вступив до приватної гімназії. Закінчивши обидва заклади, пішов у консерваторію. При цьому Дунаєвський встиг два курси провчитися на юридичному факультеті місцевого університету. Це була поступка батьку, який не залишав надії дати синові надійну професію.

У 16 років Дуня, як його називали друзі, вперше закохався. Дамою серця стала театральна зірка Харкова Євгенія Леонтович. Але справжнісінька любовна драма була попереду.
– Його першим справжнім коханням стала Віра Юренєва. Це була прекрасна актриса, в неї було закохане все місто. Йому – 19, їй – за 40, – розповіла Тетяна Бахмет. – Але Юренєва швидко охолола до єврейського хлопчика-музиканта, що читав їй напам’ять вірші.
Крім того, що актриса була заміжньою, у неї одночасно було декілька романів, у тому числі і з братом Ісаака, Борисом. З горя юний Ісаак одружився на іншій жінці, студентці університету, але шлюб цей протривав недовго.

Підіграв Шульженко

У 1918 році до Харкова і Києва активно переїжджала з Москви і Петрограда вся інтелектуальна еліта. Всім потрібно було чимось заробляти на хліб насущний, утворилася купа театрів мініатюр, були популярними кабаре. Дунаєвський у ті роки писав музику для мелодекламацій.

Незабаром майбутній композитор влаштувався на роботу скрипалем в оркестр провінційного драматичного театру Миколи Синельникова. Через якийсь час його призначили завідуючим музичною частиною, тут він почав свою композиторську діяльність і спробував себе в ролі диригента. У театрі він познайомився з юною Клавдією Шульженко. Дві дівчини з Москалівки, однією з яких була Клавдія, прийшли «поступати в артистки». Синельников тоді лише посміявся, але погодився послухати дівчат. Режисер вигукнув: «Дуня, підіграйте!» До інструмента вийшов молодий чоловік невисокого зросту. Під його акомпанемент Клавдія виконала свій скромний на той час репертуар і була зарахована в хористки.

Дебют Дунаєвського як театрального композитора відбувся в 1920 році. Він написав музику до спектаклю «Одруження Фігаро». А як диригент виступив у 1921 році, поставивши оперету «Перікола» Жака Оффенбаха. Відомо, що в цьому спектаклі дебютувала і Клавдія Шульженко.

У 1924 році Ісаак Йосипович залишає Харків та переїжджає до Москви, куди його запрошують для роботи в театрі московського саду «Ермітаж». Але перед від’їздом Дунаєвський написав вальс, у якому вже проглядався його майбутній стиль пісенника-мелодиста. Взагалі чотири харківські роки перед від’їздом він визначив для себе так: «Солодкі за спогадами й значущі за своїм впливом».

Москва легко прийняла молодого композитора. Після роботи в театрі «Ермітаж», Дунаєвський очолив музичну частину Московського театру сатири. Та все ж Україна наче «не відпускала» Дунаєвського. У Москві він одружувався на своїй землячці Зінаїді Судєйкіній, що походила з дворянського роду зі Зміївщини. Цей шлюб подарував Дунаєвському сина Євгена. Проте відомого нам сьогодні композитора Максима Дунаєвського народила Ісааку Осиповичу в 1945 році інша жінка – Зоя Пашкова, з якою він прожив 15 років, залишаючись при цьому в офіційному шлюбі із Судєйкіною.

Не музика до фільмів, а фільми до музики

Дунаєвський почав ставати помітним у колах творчих, музичних. Перша оперета, музику до якої написав Дунаєвський, називалася «Женихи». Вона стала не просто «першою ластівкою», що сповістила про прихід весни у ще не освоєний радянським театром жанр. По суті, народилася радянська оперета. У 1929 році Дунаєвський переїхав до Ленінграда і почав працювати диригентом у Мюзик-холі – тому самому, який згодом прославився постановками Леоніда Утьосова. Одного дня в 1932 році сюди до Дунаєвського прийшов представник кінофабрики і запропонував взяти участь у створенні звукового фільму «Первый взвод». Пропозиція дуже зацікавила Дунаєвського. Так почалася робота його в кіно.

На початку 1930-х до Москви після роботи в Європі, Америці і Мексиці повернувся режисер Григорій Александров. Його не залишає думка про створення комедійного музичного фільму на кшталт європейських та американських мюзиклів. І Александрову порекомендували звернутися до Дунаєвського. Їх зустріч відбулася на квартирі Утьосова. Тема розмови була одна – про майбутній фільм. Дунаєвський підійшов до рояля і замислено опустив руки на клавіші. Коли прозвучав останній звук його імпровізації, вражений почутим, Александров мовчки дивився на композитора. Якоїсь короткої миті крізь музичні картини, накидані Дунаєвським, він раптом побачив кадри ще не створеного фільму. Ця зустріч стала початком створення легендарного радянського мюзиклу «Веселые ребята», для якого Дунаєвський написав близько 20 музичних номерів. Фільм із величезним успіхом обійшов усі екрани країни, побував на кінофестивалі у Венеції – тоді вперше радянська кінокомедія вийшла на світовий екран. Країна отримала цілу купу безсмертних шлягерів, а композитор – першу Сталінську премію.

За «Веселыми ребятами» були «Цирк», «Волга-Волга», «Весна» і багато інших фільмів, настільки ж безпрограшних. У 1935 році Дунаєвський отримав запрошення від «Мосфільму» взяти участь у створенні пригодницького фільму «Дети капитана Гранта». Він з ходу розробляв у павільйоні мелодію, що раптом народжувалася, зображуючи мало не весь оркестр.

– Коли я згадую музику до фільму «Діти капітана Гранта», – писав композитор Дмитро Шостакович, – я не можу не шкодувати, що блискуча увертюра до картини, яка відкрила нову сторону таланту композитора, не спричинила продовження роботи в цьому плані. Ця увертюра – симфонічний твір великого напруження і темпераменту.
До речі, коли вже у зовсім нову епоху режисер Станіслав Говорухін знімав сучасний серіал «В поисках капитана Гранта», він не наважився замінити видатну музику Дунаєвського, залишивши її як символ.

Зіпсував «головний» шлягер

У 1930-ті Дунаєвський пережив справжній розквіт творчості. Починаючи з 1937 року, він керував ансамблем пісні і танцю Ленінградського палацу піонерів. Знаходив час і для громадської діяльності – очолював Правління Ленінградського відділення Союзу радянських композиторів. Йому платили величезні гонорари, на які він купував машини і грав на скачках. Композитор любив друзів і жінок, робив дорогі дарунки, давав у позику і ніколи не нагадував про борги.

Але творча доля композитора не була легкою, попри те, що він купався в променях слави, отримував від тодішньої влади високі державні нагороди. Мало хто знав, що відбувалося в душі моцарта з Лохвиці, який не міг не знати, як сталінська репресивна машина позбавляла життя мільйони ні в чому не повинних людей, серед яких було чимало діячів культури і мистецтва. Тому не дивно, що пісню, присвячену Сталіну, він написав без особливого ентузіазму, як данину часу. Це відзначив і «вождь народів». Вперше прослухавши «Пісню про Сталіна», він сказав: «Товариш Дунаєвський поклав весь свій прекрасний талант, щоб цю пісню про товариша Сталіна ніхто не співав».

Були роки, коли композитора критикували у пресі, докоряючи йому за відхід від «лінії партії» та захоплення легкою музикою, написаною, мовляв, лише для задоволення «членів буржуазного суспільства». Тож, на Венеціанський фестиваль 1947 року, де музика Дунаєвського у фільмі «Весна» завоювала головний приз, композитора не пустили. Але доля уміє пом’якшувати удари. І лише в 1950-му році посміхнулася вона композиторові після виходу фільму Івана Пир’єва «Кубанские казаки». Ліричні пісні Дунаєвського «Каким ты был» і «Ой, цветет калина», витримані у фольклорному стилі, мали грандіозний успіх.
Незважаючи на те, що він жив у заідеологізовані часи, Ісаак Дунаєвський наповнював кожен свій новий твір мелодіями, які заряджали сучасників енергією і оптимізмом. Перелік цих творів дуже великий. Ним написано музику до 28 кінофільмів, 62 драматичних вистав, а також 13 оперет і балетів...

У період з 1950 по 1953 роки Дунаєвський часто давав у Харкові авторські концерти, залучаючи до своїх виступів юних музикантів. А востаннє відвідав місто юності в кінці 1954 року.

– Харків – місто мого дитинства, моєї юності, мого навчання, перших творчих робіт. Харків – місто, в якому формувалися мої відчуття, смаки, популярність. Мені любий не лише кожен куточок старого Харкова, але нескінченно цінно й усе нове, з чим стикаюся в цьому місті на кожному кроці, – говорив великий композитор.

Наступного року класика не стало. Лебединою піснею Дунаєвського була його оперета «Белая акация», яку композитор назвав «весняним інтермеццо». Серце композитора не витримало напруженої роботи. З музикою в серці він і пішов від нас…

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №146 від 06.12.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ