Як виживає Будинок культури у харківській глибинці під керівництвом 25-річного юнака (ФОТО)

Як виживає Будинок культури у харківській глибинці під керівництвом 25-річного юнака (ФОТО)

фото надані газетою "Печенізький край"

Незважаючи на свій молодий вік, мешканець Печенігів уже чотири роки керує районним Будинком культури.

Про плани, складнощі та власну багатофункціональність він розповів «СК».

Валерій Лапко із Печенігів у свої 25 уже встиг змінити кілька «робіт» у районному Будинку культури та допрацюватися до посади директора. Уже чотири роки він керує колективами, організовує місцеві свята й паралельно веде гурток у сусідньому селі.

«СК» вирішив розповісти своїм читачам про молодого, але вже досить досвідченого директора Печенізького районного будинку культури.

Починав свою кар’єру з посади керівника театрального гуртка. У цей час юнак паралельно заочно навчався в Харківській державній академії культури на спеціальності «режисер естради та масових свят». Тоді йому доводилося працювати з дітками. Разом з малечею готував мініатюри та сценки, приурочені до свят: привітання до Дня матері, 8 Березня тощо. Згадує: коли діти виступали на сцені, дуже переживав за них.


– Відчуваєш велике хвилювання за малечу, адже самому, як правило, виступати легше. Знаєш, чого від себе очікувати та на скільки ти готовий. А от коли вже діти на сцені, ти розумієш, що у разі чого, допомогти їм уже нічим не можеш, – каже Валерій Лапко.
Через рік роботи він став художнім керівником усього Будинку культури, а ще за рік – директором. І тут закрутилося: до творчих обов’язків додалися паперові. Валерій Лапко зізнається, що йому більше подобається творити, аніж займатися буденними справами, покладеними на директора. Втім, як сам каже, немає ідеальної роботи.

У своєму рідному Будинку культури він гуртків уже не веде. Але викладає танці в сусідньому селі Артемівка – туди їздить спеціально, щоб вести заняття для малечі. Валерій зізнається, що на конкурси виїжджати вдається рідко. Не завжди є кошти на транспортні витрати та пошиття костюмів. Колектив, якого вчить танцювати Валерій, називається «Грація», як і той, у якому з дитинства танцює і сам директор БК. Він, до речі, уже протягом 10 років разом зі своїми друзями виступає на сцені районного Будинку культури із номерами сучасних і народних танців.

– Любов до танців у мене з дитинства. Без них не уявляю свого життя, – каже Валерій.
І додає: найбільше у своїй роботі любить моменти, коли сам може виступати. Хоча трапляються такі рідко – мало часу на репетиції. Проте, встигає підготувати навіть пісенні номери.

Мріє про власні фестивалі

Валерій Лапко зізнається, що найбільше йому подобається працювати саме з дітворою, адже з ними завжди легко знайти спільну мову. З дорослими – складніше. Перший час не зовсім звично було керувати людьми, старшими за нього іноді і на 30 років.
– Тут можуть виникати свої проблеми. У кожного свій характер, погляди на життя, які не завжди збігаються з тим, що я, як керівник, хотів би бачити, – каже директор. – Оскільки робота у нас творча, робочий день не завжди нормований. Іноді доводиться залишатися допізна. У когось сім’я, хтось не може чи не хоче. І це, мабуть, головна проблема в роботі.

А ще, будучи директором Будинку культури в селищі, треба бути готовим до того, що доводитиметься не лише керувати, а й цвяхи прибивати. Працівників не вистачає, а тому ті, які є – майстри на всі руки на чолі з керівником.


– Завгоспа нема. Ті обов’язки, які на нього покладені, все одно треба виконувати. Також у нас усього одна прибиральниця на весь зал. Тому часто доводиться збирати колектив на великі суботники, – каже керівник. – Усе що стосується створення декорацій, робимо маленьким колективом з 15 чоловік.

У Валерія Лапка ще купа планів і з удосконалення роботи Будинку культури, і з його розвитку. Він хоче, аби тут проходили свої районні фестивалі, щоб сюди на свята приїжджали виступати харківські артисти. Але спочатку треба вирішити проблему зі світловим сценічним обладнанням.

Втім, у молодого керівника є на це час, адже виїжджати звідси не збирається. Каже, що дуже любить рідне селище. До великого міста він може поїхати, щоб сходити в кіно чи театр. Але жити бажає у невеличкому – поряд з природою: лісом та водосховищем. До того ж, Будинок культури у Печенігах, на його думку, нічим не поступається харківським, а де в чому навіть виграє, адже побудували його зовсім недавно.

– До цього ми сиділи у маленькому приміщенні. Про сцену навіть не йшлося. Ми періодично ходили до шкільного актового залу. Це було дуже незручно, – каже директор. – У новому Будинку культури все нове. Тому можливості у нас є, і є куди рухатися, було б бажання.

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" № 135 від 11.11.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ