Безробіття змусило переселенця відкрити свою справу в Ізюмі (ФОТО)

Безробіття змусило переселенця відкрити свою справу в Ізюмі (ФОТО)

фото Юлії Шматченко

Ізюмський район одним із перших в Україні прийняв людей, що втікали від війни на Донбасі. Житло тут не особливо дороге, а ось роботу знайти складно. Як же працевлаштовуються переселенці в одному з найстаріших міст Слобожанщини?

Раптовий обстріл з градів допоміг Марині і Денису Матвеєвим вирватися з капкану війни. Минуле життя з роботою, доходом і квартирою залишилося в рідній Горлівці. За півтора роки життя в Ізюмі пара узаконила свої відносини, а от офіційної роботи ніхто з молодих людей знайти не зміг. Проте Денис виграв грант на відкриття своєї справи.

Подружжя винаймає невелику трикімнатну квартиру (46 квадратів) у центрі міста. В приміщені досить прохолодно.

- У нас газова колонка, опалення поки не включаємо, економимо, - пояснює 28-річна Марина.

Оренда житла обходиться молодій сім'ї в 600 грн, плюс приблизно стільки ж іде на оплату комунальних послуг.

Розташовуємося в залі, тут же до нашої компанії приєднується кішка Маня. Вона до Матвеєвих прибилася ще кошеням в минулому році, коли ті жили в сусідньому селищі. Семирічна Наталка (дочка Марини від першого шлюбу) - на заняттях у школі. Мама розповідає, що дівчинка швидко адаптувалася. У школі подобається, у квартирі багато дитячих поробок. У залі на столі майже зібраний величезний пазл, але це вже хобі Марини. Каже, що це заняття її заспокоює і розслабляє.

Дитяче та доросле хобі сім’ї Матвеєвих

- Чому саме Ізюм, а не Харків, Київ або яке-небудь інше великий місто?

- Чесно кажучи, коли в Горлівці стало небезпечно, ми розглядали для переїзду Полтаву. Але з міста довелося екстрено виїжджати, я навіть речей особливо не взяв - так пару шортів. Зате Марині валізу зібрав, - з посмішкою розповідає 25-річний Денис.

Пара і їх кілька друзів заскочили в автобус, який організувала одна з протестантських церков. Але на першому ж блок-посту бойовики всіх чоловіків змусили вийти з транспорту і заборонили їм куди-небудь їхати. Почали розповідати, що вони зобов'язані разом з ними захищати донецьку землю.

- ДНР-івці погрожували прострелити колеса автобусу, якщо ми не вийдемо. Змусили нас окопи рити, мішки тягати. Довелося пару годинок попрацювати. Відпустили, але на наступному блок-посту картина повторилася. Але тут з градів лупити почали. Водій завів автобус, ми туди пострибали і поїхали, - згадує хлопець.

Через кілька годин усіх переселенців вивантажили під церквою в Ізюмі. Жінкам і дітям дозволили переночувати всередині, а чоловікам запропонували на вулиці розміститися. У приміщенні місць зовсім не було. Молодих людей така перспектива не влаштувала, і вони відправилися шукати житло.

- Спочатку пішли в управління соцзахисту, сподівалися отримати там хоч якусь корисну інформацію. Нам запропонували поселитися в інфекційному відділенні лікарні. Ми відмовилися. Взяли номери телефонів подобової оренди квартир. Але вони не стали в нагоді, на вулиці ми зустріли чоловіка (він виявився водієм мера), він і допоміг нам знайти будинок у селищі неподалік від Ізюму, - розповідає Денис.

Крім Матвеєвих в знайдений будинок вселилися й їхні друзі. На дві житлові кімнати і кухню — три сім'ї. Тому Марина з Денисом вирішили поки тепло ночувати на вулиці в наметі. Орендну плату з переселенців не брали, з розтрат тільки оплата за електрику. Сусіди часто продуктами виручали.

Найгостріша проблема, з якою зіткнулися герої публікації, це відсутність роботи. У Ізюмі дуже високий рівень безробіття. Близько 20% місцевого населення не працевлаштовано, що казати про переселенців. Марина в Горлівці працювала на Донецькій залізниці, перевестися на ПЗД не вдалося - немає місць. Денис вдома працював на приватного підприємця, часто їздив за закупівлями м'яса на Західну Україну. Жартує, що після цього ніяких «бандерівців» не боїться.

Весілля в етностилі молодятам подарували волонтери, взявши на себе майже всі витрати на урочистості

В Ізюмі хлопець почав займатися виготовленням пам'ятників, а взимку набивав м'які іграшки. У вільний час допомагав волонтерам - в місцевому пункті допомоги для переселенців «Під арочкою». Там дізнався про міжнародні програми самозайнятості. В одній з них сам взяв участь й виграв грант у 16 тис. грн на відкриття своєї справи. Денис вирішив будівництвом займатися. Декілька днів тому отримав першу частину професійного обладнання, впродовж двох тижнів обіцяють закрити бракуючі позиції.

- У Горлівці у мене був непоганий дохід. А тут з грошима туго. Іноді нашій родині з трьох осіб доводилося виживати тільки на грошову допомогу, яку Марина на дитину отримувала. Ще виручають ваучери на продукти (500 грн) і польська допомога на оплату комунальних послуг, ліків тощо (1200 грн), - зізнається хлопець.

Повертатися в рідне місто молода сім'я поки не збирається. Обживаються в Ізюмі і мріють про сина. Будь-яку складність сприймають з гумором.

- Чим більше сумуєш, тим гірше живеться, - переконаний Денис.

Юлія Шматченко

 

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ