Суспільство

Фото з соцмереж Фото з соцмереж

Гірка правда на весь світ

  • 16.03.2017 | 14:45

Канадський режисер, який зняв фільм про одну з трагічніших сторінок української історії, британські актори, які одягнули шаровари і вишиванки, та Харківщина, яка стала поштовхом для створення стрічки.

Усе це поєднав фільм «Гіркі жнива», показ якого нещодавно стартував на екранах українських кінотеатрів.

Пов’язані історією

«Гіркі жнива» – канадський кінофільм про історію кохання у пік страшної трагедії українського народу. Це перша англомовна художня кінокартина про 1932–1933 роки, відомі нам як голодомор, що штучно створив сталінський режим.

У перші ж хвилини перед глядачам постає чудовий краєвид українського поля, щедрий урожай, який купається у променях сонця, та люди, які з любов’ю виконують свою нелегку працю в полі.

Головний герой – художник Юрій Качанюк з козацького роду, роль якого виконав англійський актор Макс Айронс, щосили намагається заслужити схвалення свого діда Івана та отця Ярослава, а ще – домогтися, щоб його покохала прекрасна Наталки. До речі, роль простої української дівчини зіграла теж іноземка – британська актриса Саманта Баркс. Та окрім закордонних акторів, у кадрі можна побачити й українських – це Остап Ступка та Олександра Печериця, які виконали хоч і невеликі ролі, але такі, що завдяки драматичній долі персонажів запам’ятовуються надовго.

Та життя головних героїв і їх сусідів круто змінюється після вторгнення більшовиків. Сім’ю Юрія і багатьох його односельчан починають переслідувати, сталінський терор накриває всю Україну.
Аби зібрати докупи всі факти голодомору та реалії режиму, сценаристові Річарду Бачинському Гуверу, який походить зі старовинного козацького роду, довелося понад десять років працювати в Україні, де він вивчав безліч історичних документів і свідчень.

Близькою тема фільму виявилася і для режисера Джорджа Менделюка, адже весь жах голодних років особисто пережили його батьки, які втекли з радянської України в роки Другої світової війни. За словами режисера, він зняв цю стрічку, щоб показати Заходу, до чого може призвести агресивна політика Росії.

«Як і багато українців, мої батьки пережили неймовірні страждання. Сьогодні, напевно, немає жодного українця, який би не знав про репресії, страти, депортації та голод. Зважаючи на важливість того, що сталося, і те, що за межами України мало хто знає про ці події, цю історію геноциду необхідно показати. Це важливо сьогодні», – підкреслив він під час презентації фільму в Києві.

Від Харкова до Львова

Тож канадський кінорежисер, продюсер і сценарист Джордж Менделюк має українське походження. І хоч народився він у місті Аугсбург (Німеччина), але трагедія торкнулася і його сім’ї. Річ у тому, що до еміграції батьки режисера жили в Україні та на собі відчули страшний голодний час.

– Коли мені було сім або вісім років, мама потроху почала розповідати мені про жахи, що коїлися в Україні, – розповів Джордж Менделюк в інтерв’ю для журналу «Фокус». – Звичайно, я був маленьким, не все розумів. Та й мати не вдавалася в подробиці – щадила мою психіку.

А от коли хлопчик підріс, матір розповіла йому про все жахіття, яке вирувало тоді на українській землі. Так режисер дізнався, що від тогочасних «совєтів» страждали всі. Наприклад, його родич, якого більшовики розстріляли, бо вирішили, що він куркуль.

А історію про Варвару і Женю – двох підлітків, які втекли з голодного Харкова з кількома монетами й обручкою їх матері, зашитими в пелену спідниці, спочатку режисер сприймав узагалі як казку.

– І лише з часом зрозумів, що це – реальна історія моїх мами й тітки, які в 1941-му самі вирушили до Львова, зустріли там своїх майбутніх чоловіків, разом пережили окупацію і іммігрували до Канади. Їм пощастило більше, ніж багатьом їх ровесникам, – розповів Джордж Менделюк.

За словами режисера, його матір з жахом згадувала про те, як у голодні роки разом з найкращою подругою Галею їм, 10-річним дівчаткам, доводилося стояти в черзі за їжею. Як їхнього домашнього улюбленця собаку-далматинця більшовики хотіли розстріляти, просто заради розваги. Розповіла і про те, як у її подруги розпух животик, і вона померла. Це сталося у школі, на очах у всього класу.

Тому головна героїня Наталя – це образ матері режисера, яка в період голодомору в пошуках їжі пройшла від Харкова до Львова, а потім емігрувала з України.

Символічною у стрічці виявилася і пісня «Місяць на небі», яку співає Наталка, виглядаючи свого коханого. Цю композицію режисер також чув у дитинстві від своєї мами. За його словами, епізод, у якому лунає ця пісня, – один з найважливіших для нього особисто.

Пролити світло

Робота над фільмом тривала чотири роки. Частину його знімали в околицях музею Пирогового, а види Кремля – у Великій Британії. Зйомки в Україні проходили у 2013 році, тому монтували стрічку вже коли відбувалися події Євромайдану.

Та після того як 14 лютого 2017 року на Берлінському міжнародному кінофестивалі Берлінале відбувся показ, а в кінці того ж місяця фільм з’явився і в Україні, на нього обрушився шквал як позитивних, так і негативних відгуків.

Деякі критики вказували на безхребетність кінофільму, адже в сюжеті дії постійно переміщуються: з українського голодного села – в не менш похмурий Київ, із селянської хати – до темної в’язниці, із трепетної любовної ліні головних героїв – до негативних персонажів, які уособлювали сталінський режим.

Дискусії дійшли навіть до державного рівня. Так, міністр культури України Євген Нищук зазначив, що канадський фільм про голодомор є не лише кінострічкою, а цілою місією з поширення у світі українства.

– Цей фільм треба розглядати не лише як просто кінострічку з її сильними та слабкими сторонами. У нього є своя важлива місія – донести тему голодомору до якомога ширшого світового ока, думки й серця. На мій погляд, цієї мети було досягнуто, – сказав урядовець.

За словами Євгена Нищука, глядачі в Україні та Канаді по-різному сприймали цей фільм.

– Коли показували українське поле, вбрання, коли говорили про Україну, про ті події – я відчував, наскільки сильно глядачам перевертало душу, – додав він.

Міністр наголосив, що завдяки голлівудській знімальній команді стрічку чудово підготовлено для сприйняття західною аудиторією. Підтвердив слова Євгена Нищука і продюсер стрічки Ян Ігнатович.

Він зазначив, що фільм орієнтовано саме на західну аудиторію, якій сьогодні нічого не відомо про події голодомору. Навіть самі актори, які виконували ролі українців, зізналися, що зовсім недавно нічого не знали про цей страшний період історії.

Так, виконавці головних ролей Майк Айронс і Саманта Баркс в інтерв’ю Build розповідали, який дискомфорт відчули, отримавши сценарій. Але водночас саме це спонукало їх брати участь у зйомках, аби розповісти правдиву історію всьому світу.Не знав нічого про події в Україні і Тамер Хассан, виконавець негативної ролі червоного командира. Він вважає, що глядачеві важливо зрозуміти, які злочинні дії насправді чинив Сталін.

В інтерв’ю актор сказав, що багато людей знають про те, що робив Гітлер, але ніхто нічого конкретно не знає про Сталіна.

Змарнілі, але повсталі

Українська кінематографія має у своєму доробку чимало робіт, які розповідають про голодомор і сталінський режим.Серед них – близько двох десятків фільмів: «Голод-33», «Великий злам», «Живі», «Окрадена земля», «Час темряви» та інші.

Здебільшого вони показують страждання простого люду та невимовно вражаючі масштаби трагедії. Та, на відміну від страждаючого народу, зображеного в більшості стрічок, герої «Гірких жнив» відразу беруться до зброї.

Спочатку це старожили села, серед яких батько й дід Юрія Качанюка. Вони не довіряють комуністичній ідеології та владі, і через це полягли в нерівному бою.

А от молодь спочатку вірить у комуністичне майбутнє, і дехто радісно агітує за ворога. Наприклад, побратим Юрія, який їде до Києва та активно виступає на з’їздах, підтримуючи ідеї комунізму. Але потім, коли він бачить реалії і те, до чого призводять на перший погляд солодкі гасла комуністичної влади, це обурює його.

Але іншого виходу він не знаходить і стріляє в себе, бо добре знає, що його обов’язково розстріляють завтра.

Головний герой теж поволі втрачає наївність, а остаточно змужніти йому довелося у в’язниці. Тут юнак вбиває наглядача та тікає на рідну землю, де бачить моторошні картини: почорнілі від диму згарища та тіла мерців. Юрій рятує кохану й очолює збройне повстання, щоправда, фіналом тут є не звільнення від загарбника, а втеча за кордон.

– Це картина про любов, честь і незламність нації», – описують фільм його творці. – Головний наказ батька синові: «Ніхто не відбере твою свободу і не зламає твій дух». І це гасло проходить через весь фільм.

Марічка Зорянська, кореспондент

За матеріалами: SLK

Loading...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі, що містять нецензурну лексику, особисті образи і рекламу, можуть бути видалені модератором

Усього коментарів: 0

Сортування по датi

Новий користувач

Створивши обліковий запис на нашому сайті, ви зможете залишати коментарі та багато іншого.

Нiк (Iм`я):
Пароль:
Поштова адреса:
Коментар:
Захисний код::
   Captcha
   
Зареєстровані користувачі

Якщо у вас вже є обліковий запис на нашому сайті, будь ласка, авторизуйтесь.

Поштова адреса:
Пароль:

Питання дня

 

Головні новини

Влада

Суспільство

Політика

Економіка

Надзвичайні події

Новий Рік

АТО на Донбасі

Вибори до ВРУ

Вибори 2015

Ностальгія

Корисно

Область Online