Як ростити дитину в революційних умовах
Як розповіла «СК» із власного досвіду психолог, член Української спілки психотерапевтів, керівник групи науково-психотерапевтичних досліджень Тетяна Крайнова, у багатьох харківських дітей виникли певні психологічні проблеми через те, що батьки не пускали їх до школи, при цьому не пояснювали причин. Тобто дорослі, які стали свідками репортажів з гарячих точок, з Києва чи Криму, або навіть з харківських мітингів, вирішили, що дітям небезпечно ходити до школи.
Читайте також: Історії харківських родин, що розлучилися через політику
Як наслідок, у дітей почала розвиватися так звана безоб’єктна тривога. Це означає, що вони не бачать якогось конкретного об’єкта, якого варто боятися, адже на вулицях тихо, спокійно, але, включаючись в емоційний стан батьків, все одно чогось бояться. Вони не знають, як захиститися, з ким боротися і хто їхній уявний ворог, і через це можуть розвивати фантазійний образ переслідувача. Хоча це свого роду захисна реакція, але вона стає базою для формування достатньо складного внутрішнього уявного світу, який не відповідає реальності. Тож дитина починає боятися того, чого насправді немає.
Людям, які тривожаться за своїх дітей, можна порадити просто вийти на вулицю, адекватно оцінити, чи справді там небезпечно. Але в жодному разі не піддаватися фантазіям і необґрунтованим побоюванням.
Якщо діти засипають батьків запитаннями, чи буде війна, про яку активно кажуть по телевізору, дорослим ні в якому разі не можна уникати відповіді.
– Єдине, що батьки можуть сказати на це, що на сьогодні війни, принаймні в Харкові, точно немає. Лише відчуття реальності може уберегти людей від розвитку внутрішніх процесів, які можуть «зруйнувати» людину зсередини. Тобто може відбуватися деформація дитячої психіки, абсолютно не пов’язана з реальною ситуацією, – пояснює фахівець. – Навіть у момент найбільш гарячих подій у Харкові, приміром, штурму обласної державної адміністрації, було абсолютно спокійно на сусідній Пушкінській вулиці. А з точки зору багатьох батьків ці факти, які локалізовані суворо в якихось точках, мають глобальні розміри – розміри справжньої громадянської війни. Це не реальність.
Тому батькам необхідно пояснити дітям, що у країні виникають деякі суперечливі ситуації, але вони не схожі на війну.
Звісно, дорослим буде важко це зробити, якщо вони самі налякані. Тому їм треба самим намагатися дивитися на речі реально: тобто побачити, що в місті є багато цілком безпечних місць, де люди п’ють каву, сміються, спілкуються. І в жодному разі не замикатись у своїй тривозі.
Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" № 29 від 8.03.2014