Підполковниця Оксана Іванець: Жінка на службі – не «берегиня домашнього вогнища»

Підполковниця Оксана Іванець: Жінка на службі – не «берегиня домашнього вогнища»

Фото: Фейсбук/Оксана Іванець

За плечима підполковниці Оксани Іванець – понад 21 рік прикордонної служби. Її батько також був прикордонником і ще в дитинстві навчив доньку вправно поводитися зі зброєю й ніколи не здаватися. Дівчина мріяла, як і тато, носити зелений кашкет. Однак, щоб втілити свою мрію в життя, їй довелося вистояти проти чималого пресингу через стать.

Відстояти своє «місце під сонцем»

Що таке прикордонна служба, 39-річна Оксана Іванець знає від народження: тато вчив її стріляти, брав із собою на кордон.

- Коли я була немовлям, то засинала тільки у транспортному засобі. Наша родина об'їздила слідом за батьком усе Закавказзя. Коли мені було 12 років, я встигла змінити дев'ять шкіл. А потім тато звільнився і ми переїхали до Костянтинівки Донецької області, - згадує своє дитинство Оксана Іванець.

Після закінчення школи у дівчини не виникало питання — куди вступати. У 1998 році вона вдало склала іспити до Національної академії прикордонних військ України. Отримала там дві спеціальності: цивільну — філолога, військову — офіцера контрольно-пропускного пункту.

- Усі абітурієнти обов'язково здавали фізичну підготовку. Ми знали, що це буде доволі складний іспит, тому мене батько тренував наполегливо. Коли потрібно було пробігти кілометр, я пробігала 1100 метрів за нормативний час для кілометра. Але я не знала, що бігаю більше. Так само було і зі стометрівкою, - з посмішкою каже Оксана.

У її групі було п’ять дівчат і 25 хлопців. Тож що таке — відстояти своє “місце під сонцем” - дівчина дізналася ще під час навчання у виші.

- Я була повненькою, хлопці з мене глузували. Довелося навчитися постояти за себе. А в 2002 році я закінчила академію та потрапила за розподілом у пункт пропуску "Гоптівка" на кордоні Харківщини з Бєлгородською областю РФ. Чесно кажучи, я не очікувала такого пресингу з боку керівника. Він був категорично проти жінок на службі. Тоді мені в обличчя було сказано, що я "тупа курка", і ще багато “добрих” слів, - розповідає про своє перше місце служби підполковниця.

День у день Оксана доводила, що вона – справжня професіоналка і справляється зі своїми службовими обов’язками не гірше за колег чоловіків. Її професіоналізм визнавало вище керівництво — вона не раз отримувала нагороди кращої спеціалістки з прикордонного контролю. Бо дуже добре знала нормативну базу і всі нюанси своєї професії.

- Роботи на КПП було дуже багато. Не пригадую такого дня, щоб ми не виявляли порушника. Тоді через "Гоптівку" йшов дуже великий потік траспорту, ця траса з'єднує Москву та Крим, - згадує Оксана Іванець.

Складності у роботі 22-річній офіцерці додавало те, що їй доводилося керувати 40 чоловіками, які відмовлялися сприймати її авторитет.

- Усе це відбувалося через ставлення до мене мого безпосереднього керівника. Якщо б він себе вів інакше, то й підлеглі поводилися б по-іншому, - переконана Оксана Іванець.

У той час вона допустила чимало помилок як молода офіцерка. Налагодити контакт із підлеглими особливо не намагалася, а через три роки служби пішла в декретну відпустку.

Вийшла з неї доволі рано – коли доньці був 1 рік 7 місяців. Однак повертатися на попереднє місце служби не стала. Спочатку пішла на залізничний пункт пропуску, а потім їй запропонували вищу посаду в аеропорту, де жінка і прослужила до другого декрету.

- Там усе було простіше. По-перше, в мене вже з'явилося більше усвідомленості. По-друге, в новому колективі від самого початку я себе поставила правильно, не допускала помилок, які були на першому місці служби. Проявляла силу волі. Не давала своїм підлеглим звертатися до себе на "ти", навіть коли вони старші на кілька десятків років. У жодному разі не можна допускати панібратства. Не рекомендую на службі зав'язувати й романтичні стосунки. Підлеглих потрібно сприймати як колег, а не як друзів. Бо через це також може розпочатися панібратство. Та насамперед потрібно бути дійсно класним фахівцем.

Читайте також: (Не)твій вид спорту: як харківські хокеїстки і синхроніст руйнують гендерні стереотипи

Надійний тил

Водночас Оксана Іванець переконана: щоб стати гарним офіцером, потрібно мати надійний тил у вигляді родини. І тут зовсім не важливо, хто офіцер — жінка чи чоловік. Оксана каже, що в цьому плані їй дуже пощастило. Коли мама на службі, тато повністю опікується родиною.

Із другої декретної відпустки в 2011 році Оксана також вийшла швидко.

- Я дізналася, що шукають фахівця на посаду помічника начальника прикордонного загону по роботі з пресою. Вдало пройшла співбесіду, коли сину було 11 місяців. У цей момент мене дуже підтримав чоловік. Він звільнився з роботи (за фахом він викладач англійської та китайської мов) і повністю взяв на себе догляд за дітьми. У нас взагалі за українськими мірками не досить "стандартна" сім'я. Я дуже вдячна чоловіку за те, що він мені дає можливість реалізуватися на офіцерській службі, - каже Оксана Іванець.

У 2011 році вона зайняла посаду прес-секретаря прикордонного загону. А коли в 2016 році постало питання, кого призначити на посаду помічника начальника Східного регіонального управління, вище керівництво знову зупинилося на кандидатурі Оксани Іванець.

- До мене приїхав помічник глави держприкордонслужби Олег Слободян і запропонував посаду. Це був, мабуть, один з найщасливіших днів у моєму житті. По моїй горизонталі в прикордонній службі я була єдиною жінкою на такій посаді. Всі інші помічники регіональних управлінь були чоловіками. Зі своїм майбутнім керівником ми обговорили, що я багатодітна мати: на той момент наша родина вже виховувала п’ятеро дітей. Він мені тоді сказав, що для нього головне, щоб я добре виконувала свою роботу. Тож коли було потрібно їхати в зону ООС, то я збиралася і їхала. Починаючи з 2016 року їздити туди доводилося регулярно, - розповідає офіцерка.

Із п’ятьох дітей, яких наразі виховує родина Іванців, двоє наймолодших раніше перебували в сиротинці.

- Із дитячого будинку ми забрали двох дітей — Варю в 2014 році, Андрія в 2016 році. Донці на той момент було два роки, а сину — рік. У Варі психологічна травма, яка відчувається й досі, вона має особливості розвитку. У вільний від служби час я допомагаю сайту "Сирітству — ні", - розповідає жінка.

Високі звання

У серпні 2016 році Оксана Іванець отримала звання підполковниці. 

- Ми зараз з батьком у рівних званнях, - з посмішкою каже офіцерка. - Хотілося б, звісно, перегнати, а там як вийде.

За словами підполковниці, за останні кілька років ставлення до жінки в армії змінилося на краще. Однак все одно високих офіцерських звань не дуже багато. Наразі в Україні лише три жінки мають генеральське звання і лише одна з них – військова. В жовтні 2018 року тоді ще Президент України Петро Порошенко присвоїв звання генерал-майора начальниці Військово-медичного управління СБУ Людмилі Шугалей. А в липні 2018 року було присвоєно звання генерала поліції третього рангу очільниці Департаменту кадрового забезпечення Нацполіції Оксані Хоменко. Та першою українкою, яка отримала генеральські погони, була керівниця Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України Тетяна Подашевська. У 2004 році тодішній глава держави Леонід Кучма присвоїв їй звання генерал-майора міліції.

Оксані Іванець доводилося спілкуватися і з іноземками, що носять генеральські погони.

- Нам є до чого прагнути. Я не раз брала участь у міжнародних форумах з реалізації гендерної політики, де були жінки-генерали з інших країн. Доводилося спілкуватися з жінкою генералом із Канади, яка займала посаду заступника міністра внутрішніх справ, - зазначає офіцерка. - Якщо ми хочемо, щоб в українських лавах було рівне ставлення до жінок і чоловіків, то служити потрібно на рівних правах з чоловіками. Наприклад, в американській армії є форма для вагітних. І там звичайна справа, коли жінка на значному терміні вагітності бігає разом зі своїм взводом. Якщо ми прагнемо гендерної рівності, то потрібно до цього звикати, і насамперед, нам – жінкам. Жінка на службі - не «берегиня домашнього вогнища», а професіоналка. І ставитися до неї потрібно як до професіоналки.

P.s. Коли готувався матеріал, Оксана Іванець повідомила, що йде з прикордонної служби - хоче спробувати себе ще в іншому силовому відомстві. 


 Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

 

Матерiaли по темі

Автор: Юлія Шматченко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: