Людина, яка повернула Слобожанщині її найдавнішу історію

Людина, яка повернула Слобожанщині її найдавнішу історію

Колаж "СК"

17 січня виповнюється 100 років від дня народження харківського археолога з європейською відомістю, дослідника скіфської доби Бориса Шрамка.

Його вважали найкращим лектором історичного факультету Харківського університету. Він був єдиним на Лівобережжі вченим – членом комітету ЮНЕСКО з історії раннього залізного віку. Півстоліття Борис Андрійович Шрамко провів в археологічних експедиціях. Саме він довів, що найбільше городище раннього залізного віку Східної Європи, яке розташоване на півночі Полтавщини біля села Більськ і описане давньогрецьким істориком Геродотом легендарне місто Гелон – є одне й те саме місце.

Борис Шрамко відкрив понад 100 археологічних пам’яток на території Харківської області, а деякі з них вчені виокремили в нову археологічну культуру – бондарихінську. Він першим почав систематичні великомасштабні дослідження Донецького городища – давньоруського міста Дінця, широко відомого завдяки давньоруській поемі «Слово о полку Ігоревім». На території містечка, де жили ремісники і купці, Б. А. Шрамко виявив величезну кількість матеріалу, який свідчив про високий рівень розвитку економіки та культури міста, та додав нові відомості про історію не тільки Стародавньої Русі, а й Харківщини. Крім того, він досліджував велику пам’ятку скіфської доби – Люботинське городище з площею близько 8 тисяч кв. м. Можна стверджувати, що це був саме той дослідник, завдяки якому вдалося значною мірою відкрити завісу забуття та незнання того, що відбувалося на нашій території до початку нашої ери.

Б. А. Шрамко (у центрі) на розкопках у 50-ті роки. Фото: xt.ht

Протягом 50 років він керував Сіверсько-Донецькою та Скіфо-слов’янською експедиціями Харківського університету, які охоплювали польовими археологічними роботами території Вінницької, Донецької, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей України, Бєлгородської та Курської областей Росії. Важливим здобутком Бориса Андрійовича Шрамка є матеріали понад 40-річних розкопок Більського городища, за результатами яких досліджено близько 50 тис. кв. м.

Вагомим напрацюванням є ґрунтовні розробки проблеми походження Скіфської культури, етногеографії, соціальної історії та економіки Скіфії, металургії та ковальської справи, технології бронзоливарного та ювелірного виробництва, торгово-економічних зв’язків племен і народів півдня Східної Європи доби раннього заліза.

Одним з перших в Україні він застосував у дослідженнях стародавньої металургії результати металографічних, спектральних, хімічних та рентгеноструктурних аналізів.

Саме йому належить відкриття перших у Східній Європі виробів з метеоритного та металургійного заліза, чавуну, найдавніших залізоплавильних горен; дослідження питань технології бронзоливарного та ювелірного виробництва, хімічного складу виробів з кольорових металів Лісостепової Скіфії. Перелік цей можна ще довго продовжувати…

На розкопках валу Східного Більського городища, 70-ті роки. Фото: xt.ht

Рядки біографії

Борис Андрійович Шрамко народився 17 січня 1921 року в Гомелі в сім’ї працівника залізниці. Сім’я постійно переїжджала з місця на місце служби батька (Саратов, Хабаровськ, Ленінград). До Харкова Борис Шрамко потрапив уже під час навчання в останньому класі школи. У 1939 році він вступив до історичного факультету Харківського державного університету, а вже в 1940-му брав участь у розкопках кургану під керівництвом відомого археолога Івана Луцкевича.

Потім почалася війна, і студент Шрамко потрапив на фронт – спочатку телеграфістом, а після закінчення Саратовського артучилища на початку 1943 року – артилеристом, на перших порах рядовим бійцем, потім командиром батареї. Влітку 1943 року отримав свій перший орден Червоної Зірки. У боях під Харковом був важко поранений, після лікування в госпіталі знову повернувся на фронт. У 1944 році після чергового важкого поранення старшого лейтенанта Шрамка демобілізували. У 1949 році, повернувшись до Харкова, він на відмінно закінчив історичний факультет Харківського університету. Все його подальше життя було пов’язане з Харківським університетом та археологією. Їм він віддав понад 60 років плідної праці, пройшовши шлях від звичайного викладача до професора. У 1953 році він захистив кандидатську дисертацію «Пам’ятки скіфського часу в басейні Сіверського Дінця», а в 1966-му – докторську дисертацію «Господарство лісостепових племен Східної Європи у скіфську добу».

До речі, про своє воєнне минуле ніколи студентам не розповідав, як вони не просили. Якщо наполягали – коротко відрізав: «Нічого у війні цікавого немає, є тільки нескінченний жах, бруд, кров і страждання. Нічого про це розповідати... А героїзм? Героїзм – це пережити ось цей нескінченний жах, бруд, кров і страждання...».

Професія – археолог

Хороший археолог – це відмінна пам’ять і чудова аналітика; талановитий археолог – це феноменальна пам’ять і неймовірні аналітичні здібності. Професор Борис Андрійович Шрамко навіть серед колег (а в університеті було багато обдарованих археологів, відмінних фахівців своєї справи) вважався унікумом. Наприклад, він міг, читаючи при тобі твою курсову роботу, сказати: «А от чому Ви не подивилися роботу такого-то автора, там на сторінці такій-то є те-то і те-то...». І ніколи не помилявся – на тій самій сторінці, яку він наводив на пам’ять, була саме та необхідна інформація!

Він міг у польових умовах експедиції спокійно писати статті з посиланнями на наукові видання, в яких по пам’яті вказував автора, назву роботи, рік видання і сторінку, з якої взята необхідна інформація. Крім того, він вільно писав німецькою мовою для зарубіжних видань, що беззмінно захоплювало студентів. До речі, чернетки наукових рукописів він вважав за краще писати антикварною перовою ручкою, для якої використовував чорну туш, а не чорнила.

У Більській експедиції біля намету з улюбленцем – боксером Боєм. Фото: dspace.univer.kharkov.ua

Ще одна вроджена якість справжнього археолога – вміння малювати. Професор Шрамко ним володів сповна. В археологічній експедиції, сидячи у своєму наметі на туристичному стільчику за розкладним столиком, він примудрявся майстерно, відразу в чистовому вигляді замальовувати тушшю знахідки на аркушах ватману, які потім підшивалися в науковий звіт для Інституту археології Академії наук УРСР. А у вільний час (якого, звичайно, було небагато) професора Шрамка можна було побачити на пленері з мольбертом: він любив писати пейзажі, до того ж виходило у нього це чудово. Ще одним хобі була кінозйомка: на розкопі, в наметовому таборі, на археологічних розвідках він часто з’являвся з кінокамерою і з великим задоволенням не тільки знімав сам, а й просив студентів познімати кінохроніку з його участю.

В аудиторії

Величезна аудиторія на 5-му поверсі університету; великі вікна на всю стіну, довгі парти з лавками на шість чоловік, дошка і кафедра. 95 осіб першокурсників чекають початку лекції. Дзвенить дзвоник – і в аудиторію, трохи накульгуючи і спираючись на паличку, входить літня, але міцна людина в джинсах і піджаку. «Доброго ранку! Мене звуть Борис Андрійович Шрамко і я буду читати у вас історію первісного суспільства», – вимовляє він. Аудиторія завмирає: старшокурсники вже встигли розповісти, що професор Шрамко читає цікаво, але вимагає на іспиті так, що мало не здасться. «Суворий, але справедливий», – говорила факультетська студентська спільнота. Втім, уже на першій лекції виявилося, що професор доволі складну дисципліну, яка рясніє купою фактів (кого з давніх людей, коли і де знайшли, якими знаряддями праці хто з них користувався, як було влаштовано суспільство і сім’я в конкретні періоди), слухати неймовірно цікаво, а конспекти писати – зручно. Навіть більше, професор умів спростовувати сформовані у школі штампи. Всі пам’ятають картинку «Мисливці на мамонта» чеського художника Зденека Буріана: мамонт, наполовину провалився в яму, а навколо – крихітні чоловічки, озброєні камінням і дерев’яними списами? «Подумайте, адже лопат не було. Як і чим можна таку яму викопати? – запитував аудиторію професор і далі розповідав, як етнографія приходить на допомогу в реконструкції життя наших предків: племена Африки відпрацювали методику полювання на слонів без усяких ям.

Тих, хто обрав спеціальністю археологію, чекали зустрічі на спецкурсах – не менш цікавих. Автору цих рядків довелося бути і студенткою, і колегою Бориса Андрійовича Шрамка по кафедрі археології, тому багато в статті – що називається, з перших рук.

Одного разу він приніс на заняття за спеціальним курсом «Археологія раннього залізного віку Східної Європи» хитромудрий залізний предмет, схожий на двобічний наконечник, і пообіцяв поставити відмінно на іспиті тому, хто правильно відповість, що це таке і для чого застосовувалося в VII– III столітті до н. е. Після години дискусій ми здалися і попросили розповісти про цей предмет, на що Борис Андрійович зауважив: «От і ми з колегами в Академії наук СРСР судили-радилися і так і не зрозуміли, що б це могло бути таке?». Такі жарти з дуже серйозним непроникним виразом обличчя – «коник» професора: тільки коли жарт вдавався і навколишні від душі сміялися, він теж починав добродушно посміюватися, а в очах з’являлися лукаві іскорки.

У полі і біля багаття

Захисного кольору штормівка, офіцерська планшетка на довгому ремінці, незмінна паличка – і беззмінний супровід, величезний пес-боксер золотистого кольору на прізвисько Бой, – так щоранку з’являвся Борис Андрійович на розкопі Більського городища. Він ніколи не пропускав жодного робочого дня, жодної години – приходив разом зі студентами та йшов з ними, а то і пізніше. Під час роботи він ходив по краю розкопу, оглядав знахідки, міг і сам, не зважаючи на паличку, спуститися в розкоп, взяти в руки лопату і щось перевірити ще раз, уточнити, «подивитися землю», а заодно показати студентам якісь прийоми роботи. А для того, щоб перевірити пильність студента (діяло правило: все, що знайшов у розкопі, крім землі, має бути викладено на спеціальну картонку поруч з твоїм квадратом), підкидав непомітно в розкоп 10 копійок і незмінно хвалив того, хто таку монетку знаходив: «Молодець, уважно працюєш, знайшов сучасну монетку, значить, і археологічний матеріал не пропустиш».

За правилами після 45 хвилин роботи оголошувалася 15-хвилинна перерва, і професор Шрамко завжди збирав навколо себе студентів і читав їм – та ще й з вираженням, в особах – невеликі художні розповіді. Особливо добре йому вдавалося читати новели і фейлетони Ярослава Гашека, розповіді Чехова і Зощенка. До того ж Борис Андрійович так удало підбирав розмір розповіді, що встигав її повністю прочитати за чотири перерви протягом одного робочого дня.

Читання для студентів під час перерви. Східний Більськ. Фото з щорічника "Древності", 2012

Вечорами він любив посидіти зі студентами біля багаття, послухати студентський спів під гітару і, поступаючись проханням, розповісти пару-трійку цікавих історій з експедиційного життя, викладацької та наукової роботи. Крім того, кожна історія мала повчальну мораль. Якось він розповів історію, яка сталася у 50-ті рр. у спільній Харківсько-воронезькій експедиції. Хтось у цій експедиції унадився в продуктовому наметі красти і під’їдати шматочки м’яса, які відривав від підвішеного до стійки копченого окосту. Воронезькі студенти нарікали на харківських, а харківські, своєю чергою, на воронезьких. Зрештою керівництво було змушене почергувати вночі і з’ясувало, що це лисиця примудрялася пролізти в зашнурований намет, відірвати і потягти до лісу шматочок м’яса. Історію Борис Андрійович закінчив так: «Запам’ятайте раз і назавжди – потрібно довіряти тим, з ким взялися робити одну справу».

Сьогодні професора Шрамка називають класиком вітчизняної археології. Професор-орденоносець, фронтовик, лицар науки, яку обиватель вважає таємничою і романтичною і яка насправді вимагає педантизму і скрупульозності, – він створив школу, виховав учнів, які прославили сучасну археологію.

Фото: xt.ht

Читайте також: Руйнівник ядра та творець школи: гра долі академіка Вальтера 

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: