Від Гоголя до Чернишевського, або Як доля пов`язала Харків з життям відомого письменника

Від Гоголя до Чернишевського, або Як доля пов`язала  Харків з життям відомого письменника

Колаж Бріани Янковської

У центрі Харкова на вулиці Гоголя, 2 відбувається варварська й незаконна перебудова старовинного особняка з багатою історією. Але мало хто знає, що цей будинок – нехай опосередковано – пов’язаний з автором знаменитої книги «Що робити?» Миколою Чернишевським.

В архітектора Харківського університету Євгенія Васильєва – того самого, який звів знакову будівлю міста, дзвіницю Успенського собору – було дві дружини. Від першої, Вікторії Матвіївни, мав п’ятьох дітей. Старшим був син, якого назвали Сократ. Він закінчив Харківську гімназію і медичний факультет Харківського університету. До моменту, коли його батько достатньо розбагатів і побудував для сім’ї особняк по вулиці Гоголя, 2, Сократ був уже дорослим. У рідній домівці він провів небагато часу – після закінчення університету його було призначено повітовим медиком у місто Камишин Саратовської губернії. Подальше його життя було пов’язане з Поволжям.

Життя Сократа

Його талант лікаря був безперечним, а його кар’єра йшла вгору. Згодом перебрався до Саратова, де заслужив репутацію лікаря-чарівника. Показав себе в боротьбі з холерою, від якої потерпало Поволжя, і двічі отримав за це як знак особливої милості царя два діамантові перстні. Ще в Камишині він побрався з дочкою генерал-лейтенанта Казачковського Ганною – подейкували, проти її волі: батько віддав її руку на знак вдячності за те, що доктор Васильєв урятував його від смертельної хвороби. Ганна Кирилівна була освіченою жінкою, отримала виховання в інституті шляхетних дівчат, знала французьку та німецьку, а в побуті дотримувалася домостроївських правил. З тринадцяти дітей Сократа і Ганни шестеро померли в дитинстві. Третьою дитиною і першою донькою в родині Васильєвих була Ольга – та сама, яка стала дружиною і другом Миколи Чернишевського.

Зірка вечірок

Досі незрозуміло, як за суворої матері, з її встановленими домостроївськими порядками, Ольга була вільною у спілкуванні і відкритою дівчиною. Можливо, позначилася франко-італійська кров її бабусь. Навіть зовні вона була схожа на свою бабусю-італійку, дружину генерала Казачковського: смаглява брюнетка з чорними блискучими очима, вона привертала до себе увагу. Та й характер у дівчини був відповідним: вона не визнавала багатьох умовностей. Найменше вона була маніжною панночкою. Більш того, її вважали чи то гусаром у спідниці, чи то жорстокою кокеткою, чи то хитрою кішечкою. Вона отримала прекрасну освіту: навчалася музиці, рукоділлю та французькій мові в саратовському приватному жіночому пансіоні, багато читала. Обстановка дому потягу до знань і прекрасного відповідала – Сократ Євгенійович, син архітектора, був не тільки талановитим лікарем, а й любителем і колекціонером живопису.

Її стихією були танці, катання на санях, гучні вечірки, які влаштовували в будинку її батька і на яких вона відчувала себе зіркою. Вона любила життя в будь-якому його прояві і сміялася від почуттів, що її переповнювали. Молодь грала у фанти, шаради, живі картини, влітку – їздили на пікніки, гуляли і збирали квіти. В Ольги не бракувало шанувальників, вона вміла кокетувати, була, як писали сучасники, «дуже люб’язна, кокетлива, забавна, спритна, весела, жива і жвава». І ось у колі цієї дівчини, сповненої життєвого вогню, з’являється тихий, скромний, непомітний учитель саратовської гімназії Микола Чернишевський.

Рука і серце

26 січня 1853 року. Ользі – 20, Миколі – 24. День їх першої зустрічі в будинку у спільних друзів. Він записує у свій щоденник: «Перша красуня на світі. У неї такий характер, який потрібен для мого щастя». Вона: «Некрасивий, незграбний і здавався флегматиком».

Далі події розвивалися стрімко: 19 лютого 1853-го Чернишевський освідчився Ользі. Вона дала згоду, а він того ж дня завів зошит: «Щоденник моїх стосунків з тією, яка тепер становить моє щастя». Пропонуючи руку і серце своїй обраниці, Микола проте її застеріг: «У мене такий образ думок, – каже він їй, – що я повинен кожної хвилини чекати, що ось з’являться жандарми, відвезуть мене в Петербург і посадять мене у фортецю, бог знає, на скільки часу. Я роблю тут такі речі, які пахнуть каторгою – я такі речі говорю в класі... У нас буде скоро бунт, а якщо він буде, я буду неодмінно брати участь у ньому... Це неодмінно буде. Незадоволення народу проти уряду, податків, чиновників, поміщиків дедалі зростає. Потрібно тільки одну іскру, щоб підпалити все це... Я візьму участь». Чернишевський запропонував Ользі Сократівні відмовитися від нього, як від «небезпечної людини». Коли він додав, що його не налякає бунт, дівчина просто відповіла йому: «Не злякає і мене».

29 квітня 1853 року закохані обвінчалися в Саратові, в Сергіївській церкві на вулиці Великій Сергіївській (тепер вул. Чернишевського). А вже на початку травня молоді поїхали із Саратова до Петербурга, де Чернишевський присвятив себе літературі та революційно-пропагандистській роботі.

 

Колаж "СК"

Шлюб як полігон нових ідей

«Я хочу любити тільки одну за все життя, – писав Чернишевський у щоденнику ще до одруження, – Я хочу, щоб моє серце не тільки після шлюбу, а й раніше шлюбу не належало нікому, крім тієї, яка буде моєю дружиною... Нехай у мене буде одне кохання. Другого кохання я не хочу». Але з тим Микола Чернишевський у жодному разі не розглядав дружину, жінку, як власність чоловіка. Він оголосив Ользі, що надає їй максимальну свободу і дозволяє буквально все, аж до подружніх зрад. «Якщо моя дружина захоче жити з іншим, я скажу їй тільки: «Коли тобі, друже мій, здасться краще повернутись до мене, будь ласка, повертайся, не соромлячись анітрохи», – писав він у щоденнику. Суть цієї новаторської ідеї для тієї епохи воістину була революційною і утопічною. Трохи згодом особистий досвід сімейного життя він відобразить у любовній лінії знаменитого роману «Що робити?».

У Петербурзі Ольга Сократівна продовжувала безтурботно розважатися. Сучасники згадували: «На життя Ольга Сократівна дивилася, як на вічне, немов для неї створене свято». Миколі Гавриловичу це дуже подобалося в дружині, як, утім, подобалося і все інше. Коли в розпал веселощів Ольга вибігала з будинку, дивилася на яскраво освітлені вікна з танцюючими в них і казала перехожим: «Це у Чернишевських веселяться», його страшно розчулювали ці наївні хвастощі. Сам Чернишевський у веселощах не брав участі, і гості незабаром звикли, що чоловік у цьому домі завжди стоїть за конторкою і працює.

Дві такі різні людини були відчайдушно щасливі. Прийшовши до них у гості, історик Забєлін згодом писав: «...Дружина його мила особа, на кшталт циганки, недурна собою, і подружжя, здається, досі по вуха закохані одне в одного. Після обіду вона поїла його кавою, перемішаною частими поцілунками, сіла до нього на коліна, обняла голову, давала по ковтку кави та по поцілунку». Це не заважало Ользі Сократівні завести роман з приятелем чоловіка, який умовляв її втекти з ним. Ольга Сократівна... порадилася з чоловіком, який сказав їй: «Ти вільна обирати собі життєвий шлях. Я ж хочу одного: щоб ти була щасливою. І буду радий, якщо ти знайдеш щастя». Ольга вибрала Чернишевського. У шлюбі в них народилося троє синів, один помер у дитинстві.

Дружина державного злочинця

У 1862 році Миколу Чернишевського заарештували й посадили в Петропавлівську фортецю, а через два роки, позбавивши всіх цивільних прав і звань, заслали в Якутію. Ольга й діти переїхали в Саратов. У 1866 році вона з молодшим сином приїхали до Чернишевського на Кадаїнский рудник, подолавши шлях у 2000 кілометрів. Подорож тривала півроку – виїхали в травні, а поверталися в жовтні. Микола та Ольга провели разом чотири дні. При зустрічі були присутні жандарми, і Чернишевський просив дружину виїхати. Він сказав їй: «Голубко, не повторюй більше таких подорожей, не наражай себе на труднощі! Відмовся від мене! Вийди заміж за іншого!» Ольга Сократівна до рекомендації чоловіка не дослухалася.

У Саратов летіли листи: «Мила радість моя, дякую Тобі за те, що обдароване Тобою життя моє... Багато я зробив горя Тобі. Пробач. У ці довгі роки не було, як і не буде ніколи, жодної години, в яку би не давала мені сили думка про Тебе. Прости людину, яка наробила багато важких страждань Тобі, але віддану Тобі безмежно, мій милий друг... Міцно-міцно обіймаю Тебе, моя незрівнянна, і цілую, і цілую Твої ненаглядні очі». За 20 каторжних років таких листів було понад 300. Навіть у найважчі каторжні роки він намагався піклуватися про неї. Збираючи копійки з убогого свого заробітку, він купив їй розкішне лисяче хутро. У цей час Ольга Сократівна, щоб звести кінці з кінцями, заробляла штопанням і в’язанням. Дітей виховала в повазі до батька. Романи в ці роки в неї були – про це просив у листах сам Чернишевський, стверджуючи, що статева стриманість згубно позначається на здоров’ї жінок.

Письменник вийшов на волю, коли йому було 55 років; він був тяжко хворим. Жити на батьківщині йому не дозволили й відправили в Астрахань. Дорогою до нового місця призначення жандарми дозволили Чернишевському зупинитися на кілька годин у Саратові, щоб побачитися з дружиною. Вона до цього дня пошила нову сукню і... сміялася – як завжди, коли їй було важко. «Нехай люди знову говорять, що я байдужа. Роблю так тому, що так треба», – казала вона. «Дивна річ кохання, от я вже старий, а як і раніше люблю її дуже», – говорив Чернишевський сестрі. Восени того ж року Микола Чернишевський захворів на малярію і раптово помер. Ольга прожила ще 30 років.

Читайте також: Автор чотирьох пам`яток архітектури: що побудував у Харкові Олександр Молокін 

Матерiaли по темі

subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: