Наталя Фатєєва: харківська дикторка, яка стала улюбленицею мільйонів

Наталя Фатєєва: харківська дикторка, яка стала улюбленицею мільйонів

Фото: pronedra.ru

У 1953 році на екранах харківських телевізорів – величезних ящиків з маленьким екраном і товстелезною лінзою перед ним – з’явилася дикторка, студентка-другокурсниця Харківського театрального інституту Наталя Фатєєва. Через десять років вона дивилася на глядачів з екранів кінотеатрів у мегапопулярній кінокомедії «Три плюс два». Мало хто впізнавав у цій розкішній красуні недоладну дівчинку з вулиці Гуданова.

У Харкові район Пушкінської з вулицями й вуличками, що перпендикулярно відходять від неї, називають «Тихим центром». На одній з таких вуличок, названій ім’ям Героя Радянського Союзу Євгена Гуданова (а до війни – Юмовській), жила родина Фатєєвих. Глава сім’ї – військовий, його дружина – директор ательє мод, і трохи незграбна дівчинка – їхня донька, яка повсякчас кудись поспішала – то на музику (батько за дві пари чобіт виміняв фортепіано, щоб дочка могла займатися музикою і співом), то на спектакль в оперний театр, то у спортивну секцію.

Наталя Фатєєва в дитинстві з татом. Фото: uznayvse.ru

Насправді у спортивну секцію Наташа записалася з відчаю. Вона була дуже сором’язливою, але все ж таки якось спробувала вийти на сцену у виставі шкільного драмгуртка. «Це було так страшно, мене так тіпало, що я думала: знепритомнію, – згадувала згодом актриса. – А потім вирішила піти грати в Палац піонерів. Але я прийшла туди в тому віці, коли все ще було несформованим: зуби здаються величезними, рот до вух, руки довгі... І мене не взяли. Пам’ятаю, того дня, дуже засмучена, блукала містом і вийшла в районі стадіону «Динамо». А там мої знайомі хлопці займалися легкою атлетикою. І я захопилася спортом: бігом на короткі дистанції, штовханням ядра і стрибками. У результаті моя успішність у школі різко знизилася. Але те, що я набула тоді, мені дуже стало у пригоді. Тому що потрібно вміти долати труднощі, мати витримку, вірити в перемогу».

Вона мріяла бути актрисою і вірила в перемогу, а тому прийшла в 1952 році в Харківський театральний інститут – вступати. І вступила. Одразу ж. І не тільки з причини блискучої зовнішності (а до цього часу незграбне бридке каченя перетворилося на чарівну брюнетку з величезними блакитними очима), а й завдяки незвичайним здібностям.

Фото: uznayvse.ru

Красуня, спортсменка, дикторка

Наталя прекрасно вчилася, а у вільний час зустрічалася зі студентом-старшокурсником Леонідом Тарабариновим. Він був на шість років старшим від неї, але в їх парі повністю керувала Наталя, а Леонід був готовий здувати з неї пилинки. У 1953-му, менш ніж через рік після знайомства, закохані студенти узаконили свої стосунки й оселилися в будинку батьків Наталі. Подружнє життя не склалося практично із самого початку. Мамі актриси відразу не сподобався зять – вона вважала, що її красуня й розумниця дочка гідна більшого, ніж бідний студент з маленького села на Сумщині. А сам Тарабаринов згодом казав, що їх шлюб знищив побут – мовляв, його дружина завжди була заводійкою, любила перебувати в центрі уваги; крім того, вона будувала великі плани на майбутнє, а Леоніда вважала нерішучим і невпевненим у собі й була майже переконана, що він не зможе домогтися якихось серйозних висот у кар’єрі.

Фото: uznayvse.ru

Саме в цей період до Наталі Фатєєвої прийшли, як вона потім згадувала, якісь люди з харківського аматорського телебачення і запропонували взяти участь у пробах. «І от я стала однією з перших телеведучих, – розповідала актриса. – Це був 1953 рік. Я добре пам’ятаю свій перший день мовлення, невелику кімнату, нашпиговану апаратурою, як моє зображення з’явилося в маленькому телевізорі, і я щось там говорила...»

Про те, що сталося потім, актриса не любила говорити й розповіла тільки через багато років: «Я була кращою студенткою і отримувала Сталінську стипендію – 780 карбованців. Плюс на телебаченні мені платили півтори тисячі. Це були хороші гроші для того часу. Й у мене з’явилося багато недоброзичливців серед одногрупників. У деканат написали донос, що я незаслужено отримую відмінні оцінки: що на іспиті педагог спеціально йде, щоб я списувала, що на уроці фізкультури нічого не роблю, а залік мені ставлять. Коли дізналася, я була приголомшеною! У групі було багато сільських, яких я весь час підгодовувала, водила їх у музеї, туди-сюди. Але виявилося, що їм це все не потрібно, найголовніше – заздрість. Заздрили тому, що я заробляю гроші. Але наші педагоги були розумними людьми, тому акція донощиків не вдалася. Потім вони переді мною навіть вибачалися. З вузу мене ніхто не виганяв, але я зрозуміла, що більше не зможу там вчитися».

На той час шлюб з Леонідом Тарабариновим почав тріщати по швах, і Наталя вирішила їхати в Москву. Її взяли у ВДІК у майстерню Сергія Герасимова, причому відразу на четвертий курс, що було нечувано. З Леонідом Тарабариновим вони розлучилися; він довго після цього не міг знайти собі пару, а потім все-таки одружився з жінкою, далекою від театру – учителькою – і був щасливий з нею, а журналістам, що запитували про Фатєєву, сумно казав: «Наш час минув». Утім, відомим актором він все-таки став – тільки не в кіно, а в театрі.

Наша Ліз Тейлор

Під час навчання актриса зіграла епізодичну роль у популярному детективі «Справа «строкатих» і ще кількох стрічках, а після ВДІКу пішла працювати в Театр-студію кіноактора. Потім Фатєєва влаштувалася в Театр ім. Єрмолової, зігравши головні ролі в спектаклях «Два вперті» і «Три товариші». У 1957-му 23-річна красуня познайомилася з 34-річним режисером Володимиром Басовим, через рік він запропонував їй зіграти у своїй стрічці «Випадок на шахті вісім», і вони одружилися. Але й цей шлюб не став щасливим для Наталі Фатєєвої, хоча в ньому в актриси народився син Володимир. В одному з інтерв’ю вона розповіла: «У той час уже посипалися запрошення в кіно, але ж треба було ще на своїх плечах тягнути дім, утримувати сім’ю. Мій тодішній чоловік Володимир Басов дуже пив, маленьку дитину ні на кого було залишити, у цій ситуації було не до репетицій. Що стосується Володимира Басова... Цю людину я дуже любила. Але от він... Ревнував мене до моєї зовнішності, нервово реагував на невеликі успіхи в кіно й театрі. Ви не повірите, але він любив похмуро примовляти: «Коли ж ти постарієш, коли тобі буде нарешті тридцять років?» Проте навіть через багато років Наталя Фатєєва казала, що саме Басов, незважаючи на будь-що, був «чоловіком її життя».

Успіх і всенародна популярність стали певною компенсацією за невдале особисте життя. У 1963 році режисер Генріх Оганесян запросив Фатєєву на роль приборкувачки Зої в комедії «Три плюс два». Саме після виходу цієї стрічки на екрани за ефектною темноволосою і блакитноокою Наталею Фатєєвою міцно закріпилося звання «наша Ліз Тейлор».

Кадр з фільму "Три плюс два". Фото: arcakh24.info

Відразу після виходу на екрани фільм-маніфест фізиків і ліриків 60-х став візитною карткою для його учасників на багато років. А Наталя Фатєєва дуже пишалася тим, що дійсно входила в клітку з тиграми, і шкодувала, що ці кадри з фільму вирізали. Згодом вона розповідала: «Найприкріше, що вся моя хоробрість – як я сперлася на тигра, як я його гладила й навіть злегка ударяла кулаком – не ввійшла у фільм. Ці кадри забракували, бо в них потрапила рука дресирувальника Запашного, який тримав тигра за нашийник». Але було ще те, що залишилося «за кадром» – роман Наталі з Андрієм Мироновим. Саме він допоміг їй перенести важкий розрив з Басовим. Актриса зізнавалася: «З Андрієм ми дуже подружилися. Він був саме хорошим товаришем, були довгі й теплі відносини, після важкого розриву з Басовим він мою душу дуже відігрів...»Але у щось більше їх стосунки так і не перейшли, хоча Андрій Миронов був справді дуже закоханим у Фатєєву. Після повернення в Москву він усюди переслідував актрису, стояв під її балконом, кидав камінці, плакав, благав вийти за нього заміж. Миронов навіть повідомив матері, що зібрався одружуватися, але весілля так і не відбулося. Зате Фатєєва познайомила його з тією дівчиною, яка пізніше стане його дружиною, – Ларисою Голубкіною.

Її п’ятирічки

«Усі мої шлюби були приблизно однакової тривалості, – каже актриса. – Три роки люблю, два роки терплю. П’ятирічка, усе по-радянському. У шлюбах я була звичайною жінкою. І шкарпетки прала, і готувала, усе як у всіх. Побут радянський – це катування. А в моїй професії – так і подвійно: мені ж треба стежити, щоб руки не страшні були, щоб обличчя не старіло…» Так було в наступному шлюбі – з космонавтом Борисом Єгоровим. У цьому шлюбі було багато романтики і спільна дочка, але було багато гучних домашніх вечірок, які Фатєєвій давалися важко. «Коли ми з ним познайомилися, він мені здався надійним, спокійним, – згадувала Фатєєва в 93-му. – Поки «завойовував» мене, поводився дуже гідно, я б навіть сказала, красиво. Але стали ми з ним жити – і тут... Різні ми люди виявилися, різні прагнення в нас були, навіть книги по-різному ми з ним читали. Його улюблена тема для розмов була – машини та їх кінські сили, годинами міг про це говорити... Коли ми розлучалися, від його благородства не залишилося і сліду. Він потягнув у мене машину, відсудив квартиру – я потім жила в комуналці».

З Борисом Єгоровим. Фото: uznayvse.ru

Потім були дивні відносини терміном теж у п’ять років з письменником Михайлом Любимовим – батьком відомого телеведучого Олександра Любимова. Вони познайомилися в Англії, де Михайло був радником з питань культури посольства СРСР у Великій Британії, потім спілкувалися в Москві, коли Любимова оголосили персоною нон грата. «Тоді я не знала, що Любимов – резидент радянської розвідки й не могла зрозуміти, чому ж він мене дратує, – розповідала актриса. – Начебто цікавий співрозмовник, близький мені чоловік, але якийсь закритий, застебнутий на всі ґудзики. Я ніяк не могла до нього пробитися, відчуваючи якесь емоційне відторгнення. Він був немов річчю в собі. Витримувати це було неможливо, спілкування з ним перетворювалося на катування. Він мовчав, як Зоя Космодем’янська. І при тому, що він був мені милий і симпатичний, я покинула його».

За своє життя – не соромно

Згодом Наталя Фатєєва назве свободу головною людською цінністю і зрозуміє, що робота – головна справа її життя. У 70-ті роки її творча біографія поповнювалася новими, в основному епізодичними, ролями. Найбільш упізнаваними з них були Людмила в «Джентльменах удачі» та Іра Соболевська в серіалі «Місце зустрічі змінити не можна». Щоправда, обидві стрічки сміливо можна назвати культовими, і будь-яка участь у них заносить ім’я акторів в кіноенциклопедії.

 «Піку популярності» в мене ніколи не було, – каже актриса. – Я не належала до «модних», «престижних» артистів, ніхто мене в зірки не виводив, у лауреати не штовхав. У моді був сірий колір. До моєї вроди з якимось презирством ставилися. І мені доводилося постійно доводити, що я не тільки красива, але що я ще й щось собою являю...» І вона успішно це доводила – протягом півстоліття виходячи на сцену Театру кіноактора. Найбільш помітними театральними ролями стали Патриція у «Трьох товаришах» Ремарка в театрі імені Єрмолової, Даша в п’єсі Хікмета «Два вперті», мадам де Реналь («Червоне і чорне» Стендаля) у «рідному» для актриси Театрі кіноактора. А в кіно вона знялася більш ніж у 75 стрічках, серед яких, крім фільму «Три плюс два», найбільш відомими є «Людина з бульвару Капуцинів», «Місце зустрічі змінити не можна», «Джентльмени удачі». Щоправда, сама актриса кращою своєю роллю вважає роботу у двосерійному телефільмі режисера Худякова за п’єсою «З вечора до полудня», що вийшов на телеекрани в 1981 році. У ньому актриса зіграла жінку нового покоління, яка відстоює право любити й жити так, як вона хоче. Напевно, це повною мірою відповідає її характеру.

Кадр з фільму "Людина з бульвару Капуцинів". Фото: uznayvse.ru

Секрети життя від Наталі Фатєєвої

«Я стежу за собою все життя. Не їм м’яса, практично не вживаю спиртного (зрідка бокал червоного вина не враховується), не курю. Змолоду займалася легкою атлетикою, довгі роки бігала, плавала, ходила на лижах. Майже весь час відвідувала басейн, роблю вранці гімнастику за системою йогів. Крім того, стежу за обличчям: регулярно роблю масаж, користуюся хорошими кремами – не тими, що продаються в магазинах, а спеціально підібраними складами. Їх роблять для мене люди, які знаються на цьому. Ще один секрет: попри всі перипетії життя, я завжди сповідувала філософію дієвого добра, оптимізму. Як не дивно, це теж благотворно відбивається на зовнішності... Я дуже люблю дисципліновано жити. Те, що я є, я вистраждала своїм життям. Я вважаю, я прожила гідно. Мені не соромно за моє життя.»

Фото: uznayvse.ru

Читайте також: Іван Падалка: художник, якого мобілізувала та погубила революція 

Автор: Інна Можейко