Снігові заноси на Харківщині: як область 50 років тому зі стихією боролася

Снігові заноси на Харківщині: як область 50 років тому зі стихією боролася

Колаж Бріани Янковської

Три випуски нашої газети в січні 1970 року, у тому числі й один екстрений – були присвячені природному катаклізму.

Харківські старожили досі згадують ту зиму 1970 року, коли з вікна другого поверху дітвора пірнала в замет висотою метри три, а дорослі пропадали на розчищенні снігу днями й ночами. До наших днів дійшли кадри документальної кінохроніки, на яких видно весь масштаб того, що сталося. А в нашому архіві зберігається добірка газет, за якими можна простежити, що відбувалося не тільки в місті, а й в області. Скажемо відразу – нічого не віщувало снігопаду такого масштабу; принаймні, зведення Гідрометцентру про якийсь особливий катаклізм нічого не казали – ну, невеликий сніг був у прогнозах, але для січня півстолітньої давності це було цілком нормально. А от 19 січня, саме на Водохрещу (про це, звичайно, ніде не було сказано жодного слова), виходить екстрений – причому безоплатний – випуск нашої газети під номером 13-а, в якому передовиця прирівнює ситуацію, що склалася, до воєнної:

«На Харківщині третій день бушує заметіль. Міста заносить снігом, порушено роботу транспорту. В районах області створено штаби по боротьбі зі стихією. На заклик виконкому обласної ради депутатів трудящих на двобій з нею вийшли тисячі трудящих.

Всюди, де керівники зуміли як слід організувати роботи, проявили оперативність і розпорядливість, вдалося подолати труднощі. Але стихія триває. У цей час кожний харків’янин повинен взяти участь в розчистці вулиць від снігу. Подальше залежить від трактористів, бульдозеристів та інших снігоочисних машин. Вони мусять діяти енергійно, наполегливо. Ускладнилися завдання працівників торгівлі, закладів громадського харчування, лікувальних закладів. Хай кожний з них почуває себе, як на фронті.

Люди сильніші природи, стихії, якщо вони свідомі, згуртовані, наполегливі. Стихію переможемо!».

Поряд з передовицею – невелика замітка «Всі, як один!», у ній ідеться про те, як Комінтернівський район Харкова справлявся із заметами. Відповідні заголовки – «Не чекаючи команди», «Байдужим – по заслугах», «Мужність і організованість» – та кілька малюнків (мабуть, фотокор не міг дістатися всюди, куди треба) прикрашали другу і третю шпальти.

А на останній шпальті – зворушлива розповідь про породіллю, яку треба було терміново доправити до пологового будинку.

№ 13 від 20 січня

Три доби мужності

Понад 5 тисяч трудівників Харківського відділку Південної залізниці включилися у боротьбу з стихією, поєднуючи цю роботу з виконанням службових обов’язків.

17 січня на залізничну вахту стала бригада, якою керує М. Кузьмін. Розпочалася заметіль. Бригада могла піти відпочивати, але всі одностайно вирішили працювати, доки в цьому буде потреба. Поїзд, що його обслуговувала бригада, виїздив у різні напрямки від Харкова, доставляв трудівників у приміські селища. Їх було п’ятеро. Обслуговували вони 12 суцільнометалевих вагонів, забезпечуючи безперебійну роботу всіх приладів. 19 січня бригада працювала третю добу підряд.

Л. Залій

Місто живе, працює

Засідання районного штабу по боротьбі зі стихією почалося рано-вранці. Його начальник, заступник голови виконкому Московської районної ради депутатів трудящих тов. Картмазов, найголовнішим завданням вважав забезпечити населення району продуктами харчування. Снігові замети завалили під’їзди до 8-го хлібозаводу, до магазинів. І тому вся техніка була направлена на очищення під’їздів.

В першу половину дня на двобій із стихією вийшли понад 17.00 трудівників електромеханічного, турбінного заводів, «Серпа і молота», «Кондиціонера», районного дорожньо-експлуатаційного управління та інших підприємств і організацій, працювали сім бульдозерів і два автогрейдери. Для механізаторів (а в другу половину дня вже працювало 25 бульдозерів і кілька автогрейдерів) організували гаряче харчування.

На новому житловому масиві – Салтівському – очищали проїжджі частини доріг і тротуари багато жителів. Сюди ж направили дев’ять бульдозерів. Тут майже не відчувалась нестача продуктів у магазинах, у другій половині дня аж до 603-го мікрорайону пішли трамваї. Боротьба із стихією тривала цілу ніч.

Очищення проспекту Леніна.

На жаль, у понеділок вранці не весь міський транспорт вдалося пустити. Але десь із шостої години до заводів потяглися робітники. Підприємства почали працювати вчасно.

В. Леміщенко

Долаючи труднощі

Цієї трудної пори на очистці доріг, під’їздів до магазинів і підприємств працює понад 100 механізмів. Найорганізованіше діють механізатори артілі «40 лет Октября». Ще до початку хуртовини вони створили кількаденний запас кормів. Тому тут щодоби тварини одержують повну даванку кормів і зараз щодня надоюють по 5,6 кілограма молока від кожної корови, що значно більше, ніж торік.

Близько 3 тонн молока щодоби доставляється на завод. Молоковіз супроводжують 3 дизельних машини. Петро Рожков очищає дорогу, а два інших механізатори поперемінно тягнуть молоковіз. А дорога неблизька – 18 кілометрів в один кінець.

Водночас 4 дизельних трактори з розорювачами затримують сніг на полях. Так в більшості сіл, господарств, виробництво не паралізоване, діє безперебійно.

Та деяких керівників стихія ніби обходить. В артілі «Прогрес» цілу добу не розчищали силосних траншей, які знаходяться за 50 метрів від ферми. Тут згодовують запас буряків. А в колгоспі «Зоря комунізму» завчасно не полагодили бульдозер.

Кмітливість проявили енергетики району. Вони створили 3 загони по забезпеченню безперебійної подачі електроенергії. Понад 100 електриків несуть службу. Там, де не проїдеш машиною, вони стають на лижі.

І. Ветчинкін, заступник голови виконкому Чугуївської райради депутатів трудящих

Висока проба

Якби ще мело – півбіди, а то закуріло, посунуло під ноги білі вали. Густий директорський бас закликав харків’ян стати грудьми проти стихії. Чоловіки вийшли, поглянули вздовж проспектів: еге, для тролейбусів потрібні бурлаки. І за лопати. О сьомій ранку в понеділок вже стояли грудьми поперек сніговію заводчани «Кондиціонера» по Московському проспекту. Вдень по 600 чоловік, потім вночі – 200. Ті, що були на робочих місцях, повністю видавали продукцію. Четверо діб майже не вставав з бульдозера заводчанин Дмитро Романович Калмиков і чотири його побратими.

Стихію долали цілими сім’ями, колективами. Навіть завмаги на «пішли на бази», як це водиться, професор на снігу нагулював м’язи поруч із студентом, який тільки-но свою трійку на екзамені виправдовував стихійним лихом. З очима, повними невимовного щастя, поглядали двірники на таку картину.

Серйозне сусідствувало з курйозним. Бригада, керована Олександром Никифоровичем Потаповим, позаминулої ночі мчала у село Нижня Гіївка – тяжкий випадок апендициту у Г. Д. Пашиної. За 5 кілометрів зупинились. Кинулись з усіх ніг. А потім п’ять кілометрів везли до машини хвору у «таксі» – звичайних ночвах. Головне – доставити вчасно в лікарню. На Новоолексіївку до породіллі добиралися двома тракторами. Головне – встигли. У першому роддомі породілля подарувала богатиря.

Заметіль. А якщо ти навіть живеш у селі Таранівка і працюєш в кафе по вул. Свердлова, треба встигнути. І посудомийка Єлизавета Прокопівна Дорошенко пробралася в «товарняк» і доїхала. Касир кафе Г. Г. Шевченко зі станції «Хвилинка» ішла пішки. З ночі йшли на роботу куховари Л. І. Барановська, Н. Я. Литвиненко. Зате, будь ласка, о 8.30 (у неділю) харків’яни уже куштували у них і бульйон, і тюфтельки, і котлети, і пельмені.

Нема транспорту – не біда. Виник «одинадцятий номер» – пішоходи-швидкоходи, а за ними і лижники з портфелями в рюкзаках. З середовища наших милих модниць (а вони, напевно, тепер покладуть початок довгим пальтам) ми зустріли одну. Шубка, чобітки, сумочка, як кажуть – останній крик. В одній руці сумочка, в другій – лопата, прямо лопатище. Іде на роботу зі своїм засобом виробництва. Здогадлива. Бо в Харкові лопата тепер на вагу золота, та й люди ж – золоті. Високої проби.

Г. Бабіч

№ 14 від 21 січня

Вдень і вночі

Трудівники полів, робітники та службовці Богодухівщини протиставили стихії свою волю і витримку. Вже кілька днів ведеться уперта боротьба за очищення проїжджих шляхів, полагодження зіпсованої сітки електромережі.

Механізатори районного шляхового відділу М. Ю. Сердюк і П. І. Жученко вдень і вночі не покидають кабін бульдозерів, звільняючи від заметів дороги. На трасі Суми – Харків не виключають моторів бульдозеристи дорожньо-експлуатаційної дільниці № 754 О. М. Назаренко, М. Д. Костенко, М. М. Невинний. Вони звільнили із снігового полону багато автобусів та автомашин.

Перебої з електроосвітленням вправно усувають монтажники Богодухівського району електромереж О. В. Чемаченко та О. А. Стеценко. Останній виїхав у села і допомагає колгоспникам налагодити освітлення на фермах і в жилих будинках.

Добре організували роботу по затриманню снігу на ланах в колгоспах «Шлях Леніна», імені Тельмана та інших. Крім того, трудівники цих господарств разом з робітниками райхарчокомбінату, ремзаводу та плодокомбінату допомагають залізничникам налагодити рух поїздів.

Р. Жадан, працівник богодухівської районної газети «Маяк»

Для безперебійного зв’язку

Снігові бурани набагато ускладнили роботу працівників міжміської телефонної станції. З трьома районами області – Дворічанським, Велико-Бурлуцьким, Борівським – тимчасово припинився зв’язок; переважна більшість телефоністок (а живуть вони в основному у приміській смузі) дісталася на роботу з великим запізненням. Ті, хто дістався на роботу, не шкодуючи сил і часу, забезпечували безперебійний зв’язок абонентів з районами Харківщини, в першу чергу, коли мова йшла про боротьбу із стихійним лихом і перепис населення.

Як відомо, праця телефоністок вимагає великого напруження, у них шестигодинний робочий день. Зв’язківці працювали майже добу.

Переможці

ІЗЮМ. (Наш кор.). На боротьбу із стихією в господарства району вийшло майже 50 бульдозерів і тракторних лопат. Вони розчищають дороги, допомагають рухатися автотранспорту.

В складних метеорологічних умовах трудяться працівники «Сільенерго». У районний штаб по організації боротьби з бураном подзвонили із села Кам’янка: вийшла з ладу електромережа. Зупинилися насоси водопостачання, мотори в кормоцеху та ремонтні майстерні. На місце аварії виїхала бригада електромонтажників оперативної диспетчерської служби. Бригадир М. Харченко і його помічники О. Бондарєв та А. Ноженко швидко ліквідували неполадки. З Кам’янки електрики виїхали в колгосп «Донецький» та інші господарства.

Однак негода застала непідготовленими деякі районні служби. Вже на третій день стихії не було полагоджено телефонний зв’язок з селами Чистоводівка, Бугаївка, Вірнопілля та Олександрівка. Скрутно з доставкою кормів в колгоспах імені Суворова і імені Жданова.

В цілому ж по району життя йде нормально. В сільські магазини завезено продукти і товари. Молоко з усіх господарств на приймальні пункти доставляється тракторами. Люди мужньо виграють двобій зі стихією.

 

До речі

Той, що запам’ятався найбільше

Попри те, що найбільш сніжною в історії міста вважається зима 1986–1987 року, буран 1970 року харків’яни запам’ятали найкраще – з його заметами до 3 метрів і трьома добами хуртовин. Юрій Гуровий, голова Харківської міськради в 1969–1976 роках, пізніше згадував: «Я повинен був повідомити про те, що завтра робочий день починається з того, що в місті не працює міський транспорт, і трудящі міста повинні добиратися до місць роботи самостійно. Обстановка розгорталася дуже критично. По-перше – це був вихідний день. Це було вже після восьмої вечора. Я не зміг доїхати навіть на своїй машині додому, викликав іншу машину й повернувся на роботу. У виконкомі міської Ради не можна навіть було створити оперативну групу, тому що ця оперативна група була вихідною. Всю свою роботу я змушений був перевести в Міське управління Внутрішніх справ. Усі діяли оперативно, злагоджено. Потрібно було рятувати голову Харківського облвиконкому Андрія Павловича Бездітка, який, повертаючись з Бєлгорода до Харкова, застряг на півдорозі, і туди було відряджено бронетранспортер. Десь о другій ночі почали з’являтися ті люди, які повинні були справлятися зі стихією. Паніки не було, тому що завалювати снігом увечері стало, і панікувати вночі нікому. Наступного дня ми з’ясували, що обстановка серйозно ускладнюється, і впоратися із заметами протягом 2–3 годин не вдасться. Дитячі садки залишалися без хліба, без продуктів. Терміново було прийнято рішення відрядити спортсменів-лижників на доставку хліба в рюкзаках з хлібозаводу. Доводилося вирішувати багато питань, які були пов’язані з водопостачанням та безперебійною роботою міського господарства. Все це вдалося зробити в короткий проміжок часу. Президію штабу було переведено на казармений стан, фактично по три-чотири дні не йшли додому, і тільки могли поспати уривками на робочих місцях. Дивно було те, що після мого звернення до громадян міста про те, що транспорт міський не працюватиме, всі люди абсолютно точно і вчасно, не користуючись міським транспортом, прийшли на роботу, навіть точніше, ніж у звичайні дні. Ми зуміли залучити сили й засоби, якими могли розпоряджатися, це дозволяли нам повноваження, якими були наділені органи місцевої влади в період надзвичайних ситуацій: зокрема, ми відвідали завод дорожнього машинобудування. На майданчику готової продукції стояли 30 бульдозерів. Ми, не зважаючи на те, кому вони були призначені, задіяли їх у цій ситуації. Велику допомогу нам надавали військові, військова техніка, військові будівельники. Були виведені всі, хто тільки міг тримати лопату й інструмент, для того щоб очистити місто. У цей період часу особливе задоволення нам доставляла робота студентських загонів, які вийшли на очистку міста і робили цю роботу весело й цікаво. Студенти в паузах на відпочинок піднімали дух своїх соратників гітарою, чудовою піснею «Серце на снігу», яка щонайкраще годилася до цих подій. Таким чином, через дві-три доби місто було повністю очищено від снігу, почав ходити міський транспорт, ніяких перебоїв з енергопостачанням, з водопостачанням».

Читайте також: Які модні тренди пропонували харків`янам півстоліття тому

 

Матерiaли по темі

Автор: Інна Можейко