Зарядки до Тесли замість купи мотлоху

Цілі поверхи, завалені мотлохом на кшталт зламаних стільців, старих кінескопів та коробок від телевізорів, незрозуміла оренда приміщень за готівку як основне джерело прибутку і борги в десятки мільйонів гривень. Ні, це не антиутопія, а цілком реальна ситуація, в якій опинилося державне підприємство «Система» в Харкові на початку 2000-х.

За радянських часів тут виготовляли телевізори «Берізка» та «Оскар». Однак, замість адаптуватися до умов ринку та осучаснити свої продукти, керівники підприємства поступово згорнули виробництво та довели саму будівлю до стану збиткової напівруїни. Останню одиницю техніки на заводі випустили ще в 90-х. Такою була ситуація, поки Фонд державного майна не виставив підприємство на аукціон у 2018 році, після чого «Система» перейшла у приватні руки.

Цими руками стала компанія «AutoEnterprise», що займається виготовленням зарядного обладнання та зарядних станцій для електромобілів. Вона надає повний спектр послуг з обслуговування та експлуатації електромобілів марок TESLA, Nissan, Toyota, BMW, Mitsubishi, Ford, Chevrolet, Smart. Так, занедбане приміщення з обваленим дахом і купою сміття змогли перетворити на сучасне виробництво, яке приносить неабиякі прибутки, наповнює бюджет податками держави та забезпечує роботою громадян. У 2020-му на підприємстві встановили власний рекорд виготовлення продукції – 3 млн євро в місяць.

Наразі в Україні є близько 3600 державних підприємств. З них так чи інакше функціонують лише 2300, але питання їх ефективності та прибутковості здебільшого сумнівне. Понад 1200 формально є банкрутами та потребують ліквідації. Для порівняння, у найближчій до України Польщі з 8500 ДП залишилося 55. Така неефективність щороку коштує Україні 170 млрд грн збитків.

На практиці це здебільшого великі приміщення колись функціональних заводів, складів, підприємств, які повільно руйнуються. Почасти вони мають великі заборгованості (у тому числі й перед державою), які неможливо погасити. А також – застаріле обладнання, що вже непридатне для виготовлення сучасних продуктів.

У 2018 році було підписано Закон «Про приватизацію державного та комунального майна», який передбачав спрощений порядок продажу компаній балансовою оціночною вартістю менше ніж 250 млн грн. Якщо коротше, то це дало початок процесу під назвою приватизація державного майна.

Приватизація поділяється на малу (продаж підприємств балансовою вартістю до 250 млн грн) та велику (балансова вартість понад 250 млн грн). Лише за 2020 рік прозора мала приватизація принесла Україні 3 млрд грн до бюджету – у 6 разів більше, ніж у 2019 році.

На відміну від малої приватизації велика розпочнеться тільки у 2021 році. Раніше її призупинили через побоювання щодо наявності інвесторів з огляду на коронавірусну кризу. Однак законопроєкт № 4543, який у повному обсязі ухвалила Верховна Рада 30 березня 2021 року, нарешті відновив процес.

Важливим аспектом є те, що приватизувати можна тільки ті об’єкти, які не несуть стратегічного значення для держави та суспільства – їх передавати у приватні руки заборонено.

Приватизацію в Україні намагалися запустити кілька разів. У 1990-х це обернулося непрозорими схемами та негативним досвідом ваучерів. Тоді зміна власності ніяк не сприяла тому, щоби зробити підприємства ефективними та відкрити для них нові перспективи.

Нинішня реформа приватизації суттєво відмінна. Фонд держмайна зробив відкритими дані про всі об’єкти, які готуються до приватизації: знайти інформацію можна на сайті privatization.gov.ua. Приватизаційні аукціони державної та комунальної нерухомості завдяки Закону про приватизацію тепер відбуваються виключно через систему «Прозорро.Продажі», а взяти участь у торгах можуть усі охочі. Процес став дійсно прозорим – будь-хто має змогу переглянути, як відбуваються торги, дізнатися умови продажу, стартову ціну, а після завершення аукціону стають відомі його учасники та переможець.

Власне, прозорість процесу приватизації сприяє інвестиційному клімату України. Якщо процедура відбувається за визначеним законом процесом, проста для відстежування та участі, потенційні інвестори більш охоче вкладатимуть свої гроші в такі проєкти. А отже, сприятимуть економічному розвитку України та збагаченню її бюджету.

Натомість новий власник, який особисто зацікавлений у прибутковості підприємства, зможе залучити до його розвитку інвестиції та запровадити сучасні технології у процесі виробництва, збільшити кількість робочих місць. І цим самим – вивести неефективне чи збиткове підприємство на новий рівень функціонування в сучасному світі.

Продаж державних підприємств через відкриту й прозору систему демонструє іноземним інвесторам, що Україна готова до вкладень. Ідеться найперше про довіру до процесу. Довіру, яка потенційно може перетворити занепалі підприємства та цілі райони на високотехнологічні виробництва, що працюють на користь держави та населення.

До того, як «Система» у Харкові отримала нового власника, її штат складався з 5 людей: сантехніка, механіка, завгоспа та 2-х директорів. Вони продовжували заробляти з оренди заводських приміщень, яку оформлювали здебільшого через готівку.

Роботу з приміщенням підприємства Дмитро Ніконов, генеральний директор «AutoEnterprise», почав навіть не з ремонту, а з аудиту і доведення до ладу всієї документації. Новому власникові це коштувало 12 млн грн. Додатково на його плечі ліг борг у 38 млн гривень за електроенергію. Виявилося, що чомусь упродовж кількох років підприємство не отримувало рахунків і, відповідно, не платило. Як новий власник він також був зобов’язаний сплатити ПДВ за списане майно, чого до цього тут не робили впродовж 30 років.

Приміщення повністю відремонтували та встановили сучасне обладнання. Тільки в реконструкцію першого поверху нові власники вклали близько 400 тис. доларів. Сукупні інвестиції ще минулого року в 30 разів перевищили сплачену на аукціоні вартість об’єкта.

Важливо розуміти, що приклад підприємства «Система» – один із сотень по всій Україні. Очікується, що розблокована велика приватизація у 2021-му зможе принести до бюджету понад 9 млрд гривень.

Чи могла б держава перетворити занедбану будівлю з десятками мільйонів гривень боргу на сучасне обладнане виробництво деталей та зарядок для електромобілів компанії Ілона Маска? Вочевидь, понад 20 років занепаду скажуть, що це стало можливим тільки завдяки залученню приватного інвестора. Тепер занедбане приміщення – сучасний хаб, який працює прозоро, сплачує податки, приносить прибутки в державний та місцевий бюджет і дає можливість для реалізації висококваліфікованим кадрам рівня Кремнієвої долини.