Циркуни 110 років тому: події та надзвичайні пригоди в селі на сторінках харківської преси

25.04.2021 13:02 Хронограф
Коллаж: "Слобідський край" Коллаж: "Слобідський край"

Сьогодні Циркуни – практично околиця Харкова: не встигнеш виїхати з міста, як уже там. 110 років тому ситуація була дещо іншою: міська цивілізація в цьому напрямку закінчувалася в районі 15-ї лікарні. Тому і проблеми розв’язувалися далеко не завжди цивілізованим шляхом, про що свідчать газетні публікації того часу.

Газета «Утро» від 24 вересня 1911 року порушувала питання про водопостачання в Харківському повіті взагалі і в Циркунах – зокрема. Виявляється, з водою вже тоді були «значні труднощі». «Ці труднощі полягають у тому, що вода, яка отримується у великій кількості зі свердловин, ні для пиття, ні для технічних потреб зовсім не придатна. У с. Циркуни, наприклад, тамтешні селяни відмовляються поїти водою навіть худобу. З причини недоброякісності води земство змушене Холодногірську лікарню включити в мережу міського водопроводу, а в Липцях – витрачати зайві кошти на підвезення питної води. Вода зі свердловин, на перший погляд цілком прозора, через короткий проміжок часу дає червоний (окис заліза) осад».

* * *

Газета «Южный край» від 17 травня 1911 року повідомляла про стихійне лихо, яке вибухнуло над Циркунами і сусідніми Черкаськими Тишками. Замітка називалася коротко і конкретно «Градобій»; від нього постраждали городи і посіви; дісталося і хатам – багато хто залишився без стекол. «13-го травня, ввечері, в селах Циркунах і Черкаських Тишках, Харківського повіту, і на полях селян тих сіл пройшла сильна злива з градом, завбільшки до голубиного яйця. Град покрив абсолютно всю землю і лежав кілька годин. Від граду постраждало до 1,600 десятини озимих і ярих хлібів і, крім того, абсолютно знищені баштан і городи, площею до 400 десятин. Збитки від цього великі – приблизно до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зазначених селах у багатьох будинках були вибиті градом вікна в будинках».

Читайте також: Життя в слободі Липці 100 років тому

* * *

У номері газети «Южный край» від 15 червня 1911 року розповідається жахлива історія, яка, однак, закінчилася хепі-ендом. Варто звернути увагу на інститут нічних сторожів – вони грали тоді дуже важливу роль у підтримці правопорядку, про що в газетах повідомлялося неодноразово. «13-го червня троє невідомих осіб, зустрівши на Олександрівській вулиці селянина Циркунівської волості Івана Сотникова, обпоїли його якимось дурманним напоєм і викрали в нього 28 крб. За вказівкою Сотникова, нічним сторожем затримані кр. Семен Романов і Ілля Воронін. Третій зловмисник устиг сховатися».

* * *

У номері від 9 березня 1911 року газета «Южный край» надрукувала велику статтю під рубрикою «Із зали суду» з назвою «Справа про підпал». Наш колега сто років тому ну дуже намагався заплутати своїх читачів, але ми прочитали, розібралися і вам розповімо. Тоді (втім, як і зараз) була така схема: страхували майно – в першу чергу, старе та непотрібне, потім наймали когось, щоб підпалив цю стару будівлю, – і отримували страховку – дуже непогані гроші. Циркунівський заможний селянин Данило Левадний вирішив цю схему зробити постійною. Одного разу, ще в 1908 році, він підкинув грошенят (аж 5 карбованців – це зовсім непогана сума) односельцю на прізвище Сухопар за те, що той підпалить його, Левадного, старий млин. Млин згорів, Левадний отримав страховку, і про це ніхто не дізнався.

Потім Левадний вирішив позбутися старої хати та господарчих споруд. Він намагався їх продати як добрі, але не судилося – покупець, побачивши цю руїну, відмовився від них і забрав завдаток. Тоді Левадний пішов торованим шляхом: знов найняв того ж односельця Сухопара за 5 карбованців, але, щоб їх ніхто не викрив, поставив умову: спочатку підпалити дві справні сусідні хати так, щоб вогонь перекинувся потім на його негідну. Мета була проста – отримати 706 карбованців страховки. Він не врахував одного: що Сухопар полюбляв випити зайвого, а випивши, пішов до сусідки, яку повинен був підпалити, та й розповів про все.

Стара хата Левадного, в якій ніхто не мешкав, усе-таки згоріла, а разом з нею – ще дві сусідські, в яких жили люди, а ще – хліб, клуня і сарай. Фінал історії вражає: «На підставі викладених даних В. Левадний і М. Сухопар були притягнені до слідства як обвинувачувані, але винними себе не визнали. Левадний заявив, що М. Сухопара він про підпал не просив і що споруди були в нього хороші. За словами Левадного, односельці злобують на нього, тому що він людина багата і має багато землі. У свою чергу Сухопар пояснив, що увечері 1 травня він був «на каші» у брата Петра Сухопара, звідки прийшов настільки п’яний, що не пішов сторожити вулицю і проспав до ранку вдома. Ні у Васильєвої, ні у Ключки (сусідів. – Ред.) він не був, і В. Левадний не пропонував йому 5 крб за підпал його садиби. Як виявилося, Сухопар справді був «на каші» у Петра Сухопара і пішов звідти близько 9 год. вечора, трохи випивши. Справа Левадного і Сухопара слухалася в окружному суді вчора, під головуванням члена суду П. П. Меньшикова, за участю присяжних засідателів. Звинувачував тов. прок. А. С. Ющенко. Захищали прис. повір. Б. П. Куліков і А. Н. Орлов. Сторони два рази обмінялися промовами. Присяжні засідателі визнали недоведеним навіть самий факт підпалу, і підсудні, зважаючи на це, виправдані». Завіса!

Газети читав та відомості збирав Андрій Домановський

Автор: Інна Можейко