Наша Леся: навіщо видатна поетеса відвідувала Слобожанщину

14.02.2021 14:17 Хронограф
Фото: novograd.city Фото: novograd.city

25 лютого виповнюється 150 років з дня народження однієї з найвідоміших українок усіх часів – письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки, піонерки українського феміністичного руху в країні Лесі Українки.

Відомо, що у травні 1889 року вісімнадцятирічна Лариса Косач (втім, вона вже мала псевдонім «Леся Українка») разом з мамою, відомою письменницею Оленою Пчілкою, приїхали до Харкова. Вони перебували у Харкові недовго, але не тільки велике місто відмічено візитом видатної поетеси. Ще два тижні Леся жила на невеликому слобожанському хуторі Косівщина (зараз Сумська область, а тоді – Харківська губернія).

Лариса-Зея-Леся

Леся Українка є постаттю хрестоматійною. Відомо, що писала вона в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, що саме вона розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала у фольклористиці: наспівала 220 народних мелодій і активно долучалася до українського національного та жіночого рухів; багато чого написано про її особисте життя. Але життя цієї на рідкість обдарованої, на перший погляд мов приголубленої долею, жінки ще й було суцільною боротьбою – з нескінченними хворобами, з обмеженнями, з обставинами, і вона ніде не покривила душею, не проявила слабкості, не здалася. Справді: «Чия правда, того буде й сила!». ЇЇ сила була в її правді.

Фото: www.kozakorium.com

Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) 25 (за старим стилем – 13) лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач – відома письменниця, етнограф, видавець – походила із старовинного роду Драгоманових. Її брат Михайло Петрович Драгоманов – видатний український учений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч – був для Лесі духовним наставником і вчителем, але й приклад батьків зіграв величезну роль. Про вплив матері можна писати самостійне дослідження, але зовні Леся була схожа на батька: «такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та добрі безмежно», «надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з винятковою силою волі», «однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності, то про те не може бути й мови», – писала Лесина молодша сестра Ольга.

Читайте також: Як син дяка з Харківщини став академіком: 6 листопада виповнилось 165 років з дня народження Дмитра Яворницького 

Говорять, що коли старша дочка схожа на батька, її доля складеться щасливо. Але це не про Лесю: життя найяскравішого духу поєднувалося в ній з нескінченними тілесними хворобами. Вона навіть шуткувала, що веде 30-річну війну з туберкульозом.

Проте читати вона навчилась у чотири роки, вишивати – у шість, перший вірш написала у дев’ять років, а побачила надрукованим у тринадцять. До речі, саме тоді й виник її псевдонім: Лесею маленьку Ларису називали вдома, а «Українець» підписувався в еміграції її дядько Михайло Драгоманов. А вдома її звали Зея, Зеїчка, Зеїсок (походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» – тонка, як стеблина), а ще «Колобок», тільки французькою. Було також одне на двох із старшим братом Михайлом ім’я Мишелосіє – бо все життя вони міцно дружили.

Початок 30-річної війни

На самому початку 1881 року на Водохрещу десятирічна Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, який мучив поетесу все життя. Через хворобу Леся Українка не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних учителів, згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою. Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. А ще захопилась музикою, насамперед – грою на фортепіано. Її виконавча майстерність була настільки досконалою, що рідні вважали її талант виконавиці рівним таланту поетеси. Але хвороба порушила усі музичні плани: хвороба на кістковий туберкульоз, у результаті якої 12-річній дівчині прооперували ліву руку, видаливши уражені хворобою кісточки. Про те, щоб стати піаністкою, мови бути не могло. Леся пробує себе у живопису: бере уроки в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка; її роботи показували неабиякий художній хист.

Зразок живопису Лесі Українки. Джерело: mvduk.kiev.ua

Але все ж таки художнє слово виявилося ближчим – воно давало юній Лесі повніше розкривати свої думки та почуття.

Завдяки самоосвіті та таланту Леся Українка здобула авторитет найосвіченішої жінки свого часу. Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Вона знала багато європейських мов, крім слов’янських (української, російської, польської, болгарської): англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської, тому багато перекладала, зокрема Миколу Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича, Марію Конопницьку, Генріха Гейне, Віктора Гюґо, Джонатана Свіфта, Уїльяма Шекспіра, Джорджа Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Гомера. А серед її адресатів – весь український культурний «бомонд» того часу: Михайло Павлик, Осип Маковей, Іван Франко, Михайло Кривинюк, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Агатангел Кримський, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Борис Грінченко.

До баби і дядька

Це все складеться-з’явиться трохи пізніше, а навесні 1889 року 18-річна Леся разом з мамою вирушили на Слобожанщину. Цей візит доволі давно обговорювався в родині, про що свідчить лист Л. Українки до її бабусі, написаний на початку 1889 р.: «Ліля нападається, що я не хочу їхати до харківської баби».

Його план був такий: відправитись у Харків до материного брата, лікаря Олександра Драгоманова, але, не говорячи про це вченим дядькам, заїхати до невеличкого, усього на 15 дворів, хутора Косівщина (гра долі: Косачі їдуть на Косівщину), до бабки, яка, за ствердженням знайомих, могла поставити Лесю на ноги. У листах матері Лесі цього періоду також зазначається, що вона повезе дочку до цілительки, а на зворотному напрямку із Сум вони заїдуть до Саші (О. П. Драгоманова).

Народна лікарка з Косівщини Сумського повіту Харківської губернії Параска Богуш користувалася широкою популярністю.

Лесина сестра згадувала: «Пам’ятаю, як Леся розказувала про «бабу», яка вона поважна, статечна та сувора й строга до своїх пацієнтів і як вони її бояться та слухаються…». А сама Леся згодом писала у листі до Антоніни Макаренко: «…коли я була на Харківщині, в Сумському уїзді, у тієї баби, що лічить людей гарячими ваннами, то в неї було немало слабких, таких, як Ваш брат, і вони дуже добре піддавались ліченню… У неї лічитись недорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй скільки може. Живуть хворі на хуторах і сільських хатах, без великих вигід, се правда, але все ж при догляді. Лічить вона тільки літом, починаючи з мая… Одно, за що можу поручитися, що ся баба не мошенниця, вона не вірить ні в які шептання, виливання і т. п., а лічення її дуже схоже до лічення грязевими ваннами в Криму, тільки що там ванни гріються на сонці, а в неї піч служить сонцем. Скука у неї диявольська, але чого чоловік не витерпить, як знає, що се треба!.. Ви все-таки розпитайте про неї.., я знаю, що над нею була комісія і врешті їй позволено лікарювати»*

Лесю Параска Назарівна другого ж дня влаштувала на квартирі в родича Євдокима, що жив поруч у новій звичайній селянській хаті. Лесі сподобалася маленька кімнатка, єдине вікно якої виходило до річки Сумки. Частенько навідувалася Параска до Лесі Українки, лікувала її. Їздила вона й до інших хворих, які жили в селянських хатах та навколишніх хуторах. Власне, тоді й Косівщина мала лише одну вулицю, розділену болотом. На вигоні стояв маєток пані Липської. А навколо – вбогість та злидні.

Джерело: ru.calameo.com

Хвороба ноги майже не дозволяла Лесі виходити за межі садиби. А втім завжди насторожена й жадібно уважна до навколишнього світу письменниця навіть і в таких обставинах знаходила способи знайомитись з життям селян, серед яких перебувала.

Враження від перебування на хуторі лягли в основу оповідання «Весняні співи». А у 1966 році журналіст та краєзнавець Геннадій Петров поїхав «по Лесиних слідах» на Косівщину. Тоді ще була ціла хата баби Параски, а серед місцевих жителів він знайшов дідуся, який згадав хвору дівчину, яка ходила по селу з паличкою. Худорлява, просто зодягнена, вона привертала увагу: була наче б з багатої сім’ї, а розмовляла українською мовою, розпитувала селян про їх життя. Запам’ятав її той дідусь (тоді ще дев’ятирічний хлопчик), тому що серед усіх, хто приїздив здалеку на лікування, таких не траплялося ні раніше, ні пізніше.

Парасчине лікування дійсно допомогло Лесі. Поетеса вперше в житті помітно погладшала, могла самостійно одягати панчохи та черевики, чого раніше не в силах була робити.

Повертаючись з хутора, Леся Українка з матір’ю, як і збирались, заїхали до Харкова до материного брата Олександра Драгоманова, який на той час працював лікарем психіатричної клініки Олександрівської лікарні. Вони зупинилися у нього на найманій квартирі у будинку купця Лисикова по вул. Сумській, 6. У той час це була красива двоповерхова будівля, яку на початку ХХ століття перебудували в чудовий прибутковий будинок.

Будинок купця Лисикова по вул. Сумській, 6, де мешкала Леся Українка під час перебування в Харкові. Фото: ngeorgij.livejournal.com

Будинок по вул. Сумській, 6 після перебудови. Фото: domofoto.ru

Вочевидь, за порадою Олександра Драгоманова, Лесю в Харкові оглянув відомий хірург професор Вільгельм Грубе, який категорично не рекомендував робити їй операцію, а порадив відвезти хвору влітку в Одесу на грязьові ванни, призначив морське купання і курси масажу. В кінці травня Леся Українка з матір’ю виїхала з Харкова через Київ у Колодяжне.

Після короткого перебування в Харкові у червні 1889 року Леся напише своїй бабусі Єлизаветі Іванівні Драгомановій: «…Про мене і про моє здоров’я, певно, Вам дядько розказав, то я думаю, що можу не писать про те, як мені було в Харківщині у теї баби. Бувайте здорові, милая бабушка. Кланяйтесь і цілуйте від мене дядю Сашу і тьотю Олександру Василівну, я з утіхою згадую своє перебування у Харкові. Будьте здорові! Ваша Леся».

На жаль, призначене професором Грубе лікування не мало успіху. Восени того ж року в листі братові Леся Українка писала, що масаж знищив усю ту поправку, яку вона отримала у баби на Косівщині і на Лимані.

Більше Леся Українка у Харків не приїжджала – її дядько Олександр Драгоманов наступного року переїхав спочатку до Петербурга, а потім під Варшаву.

Письменниця мала прожити ще 24 роки, сповнені творчості, боротьби, кохання та втрат. Вона померла в 42 роки, залишивши після себе безцінний спадок своїх творів.

*Надано мовою оригіналу

Читайте також:  Великий Степанич з невеликої Введенки: «золоті» м’ячі та трагедії життя олімпійського чемпіона