Талановитий та скандальний: ким був перший ветеринар Харківщини

22.08.2021 13:00 Хронограф
Коллаж: "Слобідський край" Коллаж: "Слобідський край"

Він лікував людей і скот, ствержуючи, що необхідно порівнювати їх хвороби. Він заснував та почав видавати перший в країні ветеринарний журнал. Його пропозиції стали основою для заснування у Харкові ветеринарної школи, яка згодом стала Ветеринарним інститутом. Німець Франц Мартин-Генріх Пільгер став у Харкові Федором Васильйовичем, прожив тут маже чверть століття і був похований в харківський землі.

На момент відкриття Харківського університету, у 1805 році, у ньому навчалися всього 57 студентів, а штат викладачів складався із 42 осіб, причому 25 з них були іноземцями. За статутом Харківський університет мав 4 відділення (факультети): фізико-математичний, історико-філологічний, юридичний і медичний. Однак охочих вступити на медичний факультет у перший рік не знайшлося, і навчальний процес у повному сенсі цього слова почався тільки 1810-го. Проте шість кафедр було організовано, і шістьох викладачів було запрошено. Четверо з них були іноземці. Професором тваринолікування у 1805 році було запрошено «відомого своєю вченістю» німецького професора Франца Мартіна-Генріха Пільгера, якого в нас називали Федором Васильовичем.

«Професор кафедри тваринолікування»

До цього часу Франц Пільгер дійсно був уже доволі добре відомим ученим. Він народився 25 травня 1761 року (за деякими джерелами – 1760-го) у Німеччині, у старовинному місті Вецларі; навчався в Гессенському та Ерлангенському університетах; удосконалював свої знання з медицини в Берліні, Майнці, Вецларі та Марбурзі. Паралельно вивчав ветеринарію, яка тоді називалася не настільки витончено – «тваринолікування». У 1801 році Франц Пільгер був призначений ветеринарним лікарем у верхній частині Гессенського ландграфства; одночасно з цим він викладав ветеринарію в альма матер – Гессенському університеті. Свої спостереження і висновки він публікує: 1800-го виходять його роботи «Про хворобу так зване «одут’є» корів, коней і овець» та «Коротке міркування про коров’ячу віспу та її щеплення»; 1802-го – «Настанова господарям, як розводити, утримувати і лікувати тварин». У 1801–1804 роках він видав фундаментальну працю – двотомний «Систематичний посібник з теоретичної і практичної ветеринарії». Досвід викладання в університеті вкупі з науковими працями, швидше за все, і став головною причиною його запрошення до Харкова, адже, як згодом писав відомий філософ і його майбутній колега професор Людвіг Якоб, «Пільгер і я були єдиними професорами, які до цього викладали в університеті».

Читайте також: Як учениця Родена у Харкові його педагогічні традиції продовжувала

У 1806 році професор Франц Мартін-Генріх Пільгер приїхав до Харкова. Однак студентів на медичному факультеті не було, і викладачі медичного відділення читали лекції вихованцям Харківського колегіуму, яким було дозволено відвідувати з цією метою університет; ще одна сфера їх діяльності – підготовка навчально-допоміжних закладів.

Франц Пільгер розвиває неймовірно активну діяльність: він досліджує стан тваринництва на Слобожанщині і публікує статтю «Коротке міркування про заразу, що лютує в деяких губерніях між рогатою худобою». У наступному, 1807 році, він пропонує створити спеціальне відділення при університеті – ветеринарний інститут, з утворенням сільськогосподарської ферми, влаштуванням «зоотомічного театру» і клінікою для тварин. Проект отримав схвалення Ради університету, але реалізований не був; практична ветеринарна школа, що стала основою Ветеринарного інституту, була заснована при університеті тільки 1842-го: Пільгера на той час уже не було в живих.

Але поки що енергія 46-річного професора вимагала виходу, і він повернувся до медичної практики. Як і в Німеччині, лікував він не тільки худобу, а й людей. І тут почалося...

Геніальний і самозакоханий

Франц Пільгер, якого в Харкові шанобливо звали Федором Васильовичем, був, без сумніву, людиною талановитою. Досвід лікування – і людей, і тварин – він мав колосальний, а от характер у лікаря, м’яко кажучи, був не дуже: норовливий, незлагідній та ще й злоязикий професор швидко нажив собі ворогів.

Це підтверджують спогади його колеги професора університету Роммеля, який писав: «Просте, щасливе і дещо кінське лікування збурювало заздрість усіх учнів Ескулапа». Роммель вважав його геніальним лікарем, а от інший колега, Людвіг Якоб, залишив вельми неприємні рядки: «...Пільгер доволі ясно довів, що в суспільства можна придбати репутацію великого лікаря, не маючи ні найменшого уявлення про медицину. Публіка судить про речі, які сама не розуміє, природно, тільки за випадковими особливостями. Деякі вдало проведені курси лікування, які відбуваються природним шляхом, і успіх яких приписується шарлатану, самовпевнений обнадійливий тон, зухвалість, де інші виявляються боязкими і небезпечними, нахабне приниження інших лікарів. Така поведінка створила вже іншому емпірику репутацію великого лікаря. Пільгер володів значною мірою всіма цими властивостями шарлатана. Він ніколи не вивчав фармацевтику, а починав як солдат з лікування коней, багато читав одночасно для розваги, створив теоретичну фармацевтику для тварин і, нарешті, перейшов до практики на людях. Його геніальність, яку він дійсно мав, і ще більша ступінь самозакоханості і нахабства змусили його (!) ризикувати, і він, таким чином, лікував і мучив усе, що йому траплялося».

Тяганина з управою

Ось оце «ніколи не вивчав фармацевтику» і стало головною зброєю в руках недоброзичливців Пільгера. Дійсно, коли його попросили пред’явити диплом лікаря, він цього не зміг зробити, хоча стверджував, що такий диплом він отримав в Ерлангенському університеті.

Читайте також: Швейцарський професор з харківської глибинки

У гру на боці недоброзичливців вступила Харківська міська управа. Почалася тривала тяганина; дійшло до того, що в 1811 і 1812 роках Рада університету зверталася до міністра освіти з проханням про звільнення Пільгера з Харківського університету. Мотивувала вона це тим, що Пільгер не виконав обіцянки представити свій закордонний диплом на докторську ступінь, займався і продовжує займатися недозволеною йому лікарською практикою, що не виконує доручень ради та факультету, не захотів піддатися запропонованому йому іспиту, «часто докучав… неслушними й написаними в образливих виразах паперами».

Але міністр розпорядився лише взяти від Пільгера письмову обіцянку «надалі з належною справністю виконувати обов’язки свої по професорському званню». Зрештою Пільгер таки отримав потрібний диплом в Дерптському університеті, але злопихачам цього виявилося недостатньо: тепер вони стверджували, що диплом був отриманий «без необхідного попереднього іспиту». На захист професора Пільгера виступили 40 харківських купців, щодо нього клопотав навіть харківський губернатор Бахтін, і конфлікт з часом згас.

Перший у країні

В університеті Пільгер читав лекції із загальної і приватної порівняльної зоопатології, краніології, спецкурс про правильне вигодовування худоби. На своїх лекціях він говорив про необхідність порівнювати хвороби людей і тварин.

А 1817-го Федір Васильович Пільгер став засновником ветеринарного журналу – першого в Російській імперії. Німець за національністю, він назвав його «Украинский домовод». Це був журнал господарського спрямування, присвячений питанням тваринництва і переробки його продукції.

Щоправда, видання проіснувало недовго: встигло вийти лише два номери, а потім цензура його закрила – невгамовний Пільгер критикував уряд за те, що він не піклувався належним чином про освіту і благополуччя села.

Федір Васильович Пільгер викладав у Харківському університеті ще 5 років. 1823-го він пішов звідти, а в 1828 році (за деякими даними, 1838) помер і був похований у Харкові, на лютеранському кладовищі.