Українець, який винайшов ракету

11.04.2021 12:15 Хронограф
Коллаж: "Слобідський край" Коллаж: "Слобідський край"

Навесні 1837 року на вулицях Харкова можна було зустріти тепло одягнутого чоловіка, який спирався на палицю. Але в його постаті вгадувалася військова виправка. Зустрічні йому ввічливо кланялись, а вслід неслося: «Це ж сам Засядько! Той самий!»…

60 років тому, 12 квітня 1961 року, для людства почалася ера керованих космічних польотів. Але мріяли про них і навіть більше – винаходили ракети для їх здійснення задовго до того. Таким мрійником і піонером ракетної справи в країні був виходець з містечка Лютенька поблизу Гадяча Олександр Засядько. Його ракети злетіли в повітря ще у першій чверті ХIХ століття. А в середині ХХ ст. його ім’ям назвуть найбільший кратер на зворотному боці Місяця.

Портрет Олександра Засядька. Джерело: solodkyy.livejournal.com

1516 рік. Воюючи на Сіверському Дінці, поблизу Білгорода, запорізькі козаки застосували проти війська кримського хана Мелік-Гірея (до речі, першими у Європі) «заготовлені заздалегідь паперові ракети, котрі, коли кинути, могли перестрибувати з місця на місце і робити до шести пострілів кожна. Кіннота тая, налетівши на татарський стан, запалила свої ракети, кинула їх поміж коней татарських і учинила в них велике сум’яття».

Секрет їх виготовлення був загублений – майстри, які їх виготовляли, загинули. Чи не про нього, це про загублений секрет, розповідав синові Сашкові колишній головний гармаш Запорозької Січі, родич останнього кошового отамана Петра Калнишевського Дмитро Засядько?

Хлопчик з Лютеньки

Після розгрому Запорозької Січі Дмитро Засядько отримав дворянство, осів на Полтавщині в Лютеньці, але про свій старовинний козацький рід, що нараховує більше 300 років історії, не забував і синам про нього розповідав. Лютенька була козацьким сотенним містечком, в якому три чверті населення - козаки, колись було неприступною фортецею, оточеною валом і болотом, – від того часу зберігалися два маленькі селітрові заводи (селітра необхідна для виготовлення пороху). У 1779 році, коли в колишнього головного гармаша Засядька народився молодший син Олександр, спогади про недавнє козацьке минуле були ще зовсім свіжими.

 Свою першу освіту Сашко отримав удома. Йому було всього 10 років, а старшому братові Данилові – 12, коли батько, заклопотаний подальшою долею своїх синів, написав листа імператриці Катерині: «Маю я при собі двох синів.., які навчені грамоті по-російськи читати і писати, на службу нікуди ще не записані. Не відмовляй бажанню віддати їх як для продовження служби, так і навчання артилерії і фортифікації та інших наук в артилерійський інженерний шляхетний кадетський корпус, чому всеподданнєйше і прошу…».

Читайте також: Смачний Харків: мандруємо по «злачних місцях» та «точках збору» минулих часів

Осягнути тонкощі балістики

Кадет Олександр Засядько був старанним учнем: вчився добре, освоїв не лише прийомим фехтування, але й тонкощі балістики, фортифікації, любив математику, фізику, приділяючи їм багато часу. Крім обов’язкових за програмою німецької та французької, він вивчив ще й латину, іспанську мову.

«Науку інженерну і артилерійську знає чудово, французькою говорить і перекладає вельми неабияк, латиною розуміє, а в історії і географії гарний початок має», – так були відзначені успіхи Олександра в навчанні. З училища він був випущений у 1797 році підпоручиком, коли його товариші по навчанню ледь-ледь витягли на прапорщиків. Не зважаючи на привабливі пропозиції  залишитися в столиці, 18-річний Олександр Засядько обирає місцем служби 10-й батальйон Олександра Суворова на Херсонщині.

15 років війн

Через два роки після закінчення училища Олександр Засядько бере участь у воєнних діях: він стає учасником Італійського та Швейцарського походів фельдмаршала Олександра Суворова. За два місяці безперервних боїв він не раз брав участь у рукопашних боях, три рази під ним убивали коней, двічі прострілювали ківер. Молодий офіцер удостоївся похвал від самого Суворова, а за хоробрість, виявлену у взятті фортеці Мантуя, було надано чин капітана – прямо на руїнах узятої фортеці. Для молодого офіцера це була справжня школа: як перемагати не кількістю, а вмінням.

Нове століття принесло Олександру незабутню зустріч – хвилюючу та водночас гірку: за наказом батька він побував у Соловецькому монастирі і побачив Великого засланця, останнього кошового Запорозької Січі, людину-легенду Петра Калнишевського. Імператор, оголосив амністію, зокрема й Калнишевському. Старому кошовому на той час було вже 110 років, і Олександрові належало запитати Калнишевського про його наміри та допомогти у поверненні в Україну. Вони зустрілися; кошовий в Україну повертатися не захотів.

Політичні та воєнні події на початку ХIХ століття розвивались стрімко, і Олександр Засядько бере в них безпосередню участь, проявляючи неабияку мужність, відвагу та почуття обов’язку.

1804 рік – перебуває з російською ескадрою в Середземному морі: спочатку на острові Корфу, потім у Південній Італії – в Неаполі. 1806 рік – ескадра повертається в Адріатичне море і 19 вересня бере участь у відбитті атак французів біля фортеці Кастельново; Засядько одержує орден Святого Георгія 4-го ступеня.

1807 рік – початок війни з Туреччиною. За героїзм під час штурму Ізмаїла він був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня: вогонь його гармат влучає в ціль винятково точно завдяки його винаходу - пристрою для прицілу.

1810 рік – за участь у взятті Разграда був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». Він став другим у російській армії, хто був удостоєний такої нагороди (першим був Багратіон, третім Кутузов, але після Бородина).

1811 рік – біля Дунаю російський корпус оточив 70-тисячну армію великого турецького візира. Треба було не дати можливості іншим турецьким гарнізонам прийти йому на допомогу. Засядько в складі спеціального загону із своїми артилеристами переправився через Дунай і  атакував гарнізон, який шов на допомогу візиру. В одному з боїв Засядька поранили в ногу, але він не залишив своїх артилеристів.  Почавши турецьку кампанію в чині капітана, хоробрий офіцер завершив її підполковником.

Під час Вітчизняної війни 1812 року Олександр Засядько – командир 15-ї артилерійської бригади, яка відзначилася в боях під Городечною та Борисовим. У 1813 році він добровільно погодився бути заручником у місті Торн, доки йшли переговори про капітуляцію гарнізону, за що прусський король нагородив його орденом «За заслуги»; у цьому ж році він став полковником.

За мужність, виявлену в «битві народів» під Лейпцигом, його нагороджено орденом Св. Георгія 3-го класу – нагородою, якою у всій армії були нагороджені тільки три полковники.

15 років практично безперервних баталій, золота шпага за хоробрість, чин полковника, шість орденів і слава хороброго воїна – такими були попередні підсумки життя Олександра Засядька напередодні його 35-річчя.

Книга про Олександра Засядька, написана харківським письменником Юрієм Нікітіним. У радянські часи була заборонена. Фото:  solodkyy.livejournal.com

Байконур у Лютеньці

Віддавши армії 15 років життя, Олександр Засядько відразу після завершення Вітчизняної війни і Закордонної кампанії вийшов у відставку і оселився в Лютеньці. Йому не давали спокою почуті в дитинстві розповіді батька про ракети запорожців і побачені на власні очі під Лейпцигом у «битві народів» ракети англійського конструктора Конгріва. У принципі ракети були новиною для світу: в Китаї вони застосовувалися з XII століття, в Індії – проти тих же англійців – у середині XVIII; Петро I вигадав сигнальну ракету, а польський воєначальник середини XVII століття докладно пояснював конструкцію багатоступінчастої ракети.

Але одна справа – пояснювати, інша – зробити, і таку, яка, на відміну від ракет Конгріва, летіла туди, куди треба, а не туди, куди їй хотілося. Продавши маєток батька на Одещині, Олександр Засядько в Лютеньці на ці гроші будує кузню, піротехнічну лабораторію і починає досліди. Його помічником стає місцевий хлопчина Василь Лакша, випробувальним полігоном – таким собі Байконуром, де він проводив запуски ракет, – луки за селом. Щоправда, місцеві селяни були незадоволені: ракети іноді потрапляли в копиці сіна. Вони навіть скаржилися губернатору: мовляв, «пан хоче всю губернію спалити», на що той, дізнавшись, що це сіно належить самому Засядьку, сказав:«Нехай спалює».

Олександру Засядько знадобилося кілька місяців, щоб розв’язати проблему складу порохових сумішей, і ще рік – для випробування ракет різних конструкцій: він домагався, щоб траєкторія руху ракети збігалася з розрахунками. До того ж йому довелося розробити свою власну теорію ракетної тяги – абсолютно нову галузь знань.