Смачний Харків: мандруємо по «злачних місцях» та «точках збору» минулих часів

03.04.2021 16:00 Хронограф
Фото: smashno.ru Фото: smashno.ru

Не претендуючи на повне охоплення всіх закладів і повноту викладу, пропонуємо разом прогулятися по Харкову 70-х – 80-х років найпопулярнішим маршрутом – від Університетської гірки до саду Шевченка.

Що-що, а смачно поїсти в Харкові любили. Навіть більше, заробити на «смачно поїсти» – теж. На відміну від столичних Москви й Києва чи майже столичного Пітера, де заклади громадського харчування в центрі міста в старі часи можна було шукати і вдень із свічкою, у Харкові їх було безліч: на будь-який смак і гаманець, будь-якого «формату» (від чаркових-закусочних до кафе-морозивних): у кожному з них збиралася своя публіка, і кожен  знайде, що згадати.

Читайте також: Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

Престижна «Старуха»

На початку 70-х у Харкові була зроблена спроба відкрити в самому центрі міста фешенебельний ресторан «з атмосферою». Для цього виділили будівлю першої половини ХІХ століття – колишні купецькі склади і торгові приміщення на Університетській гірці. Одноповерховий довгий будинок виходив кутом на вулицю; своїми приземистими арками він нагадував про старовину, знаходився в самому серці старого міста, тому і назву отримав відповідну – «Старе місто». Було вирішено витримати його в єдиному – старовинному – стилі; навіть більше, усі меблі, посуд, текстиль були авторськими та ексклюзивними: їх спеціально для «Старого міста» розробляли відомі харківські художники. Старовинні склепінчасті приміщення були прикрашені гобеленами і вітражами, на чарках і склянках, виготовлених за спецзамовленням у Гусь-Хрустальному, красувалися кольорові краєвиди старовинного Харкова. Тарілки, блюда і салатники теж були прикрашені краєвидами міста і логотипом ресторану. Вишукана атмосфера і відмінна кухня швидко зробила «Старе місто», відкрите в 1974 році, фешенебельним, елітним закладом.

Утім, це не означало, що сюди не міг прийти студент. Середній чек, у який входили перша і друга страви – м’ясо з гарніром і парою салатів, а за компанію – пара блюдець чорної і червоної ікри, тарілка сирної та ковбасної нарізки, дівчаткам – по келиху шампанського, а хлопчикам по 50 грамів коньяку, – обходився на початку 80-х у 10 карбованців для однієї людини. Звичайно, це була чверть стипендії і гроші, на які можна було спокійно жити тиждень, але раз на рік з важливої нагоди похід у «Старуху», як його називали, міг дозволити собі майже кожен студент.

Це було престижно: «Старе місто» котирувалося набагато вище, ніж, наприклад, розташований неподалік ресторан «Центральний». Утім, зовнішня респектабельність ресторану не завадила йому в кінці 70-х років стати «точкою збору», як тоді говорили, «асоціальних елементів».

З «Доповідної записки» КДБ УРСР від 19 січня 1980 року – про розпусту, розкрадання і корупцію в закладах громадського харчування Української РСР: «Завсідниками в ресторанах «Інтурист», «Мир», «Старе мiсто» /м. Харків/... є в основному розкрадачі соціалістичної власності, валютники, спекулянти, шахраї, фарцівники й інші антигромадські елементи, які живуть на нетрудові доходи. Вони, як правило, ведуть себе розв’язно, роблять замовлення на великі суми, щедро дають «чайові» обслуговуючому персоналу і тому оточені його підкресленою увагою.

Постійною клієнтурою зазначених ресторанів є іноземці, а також легковійні жінки, яких обслуговуючий персонал вважає «своїми людьми» і використовує для того, щоб побільше «викачати» грошей у їх партнерів, не звертаючи ніякої уваги на недостойну поведінку цих дівчат».

Богемно-підвальний «Затишок»

Фото: etoretro.ru

Якщо вийти зі «Старухи» і йти по Сумській, то в будинку № 6 – там, де були «Соки-води» (і це окрема історія), був не дуже помітний вхід у напівпідвал під банальною назвою «Затишок». Не знати про це місце інтелігентній людині було неможливо. Сходами, що ведуть у «потрібок», де превалювали пряні аромати благородних напоїв – хорошого кримського вина і коньяку – спускалися популярні поети і скромні ІТР-ці, відомі артисти й чиновники, студенти й солідна професура – тут можна було зустріти кого завгодно.

Прямо навпроти сходів був відділ, де на винос продавалися пляшки з рідкісними винами – наприклад, «Чёрный доктор» – легендарне і дуже смачне кримське червоне вино. Його в Харкові можна було купити тільки там – щоправда, з націнкою. Праворуч – окреме приміщення, в якому можна було купити келих вина або коньяку і випити його за стійкою. Постояти – поговорити за життя, насолодитися смаком напою і, «підбадьорившись», піти далі. Ліворуч від входу через арку можна було не тільки випити, але й закусити – але знову ж таки стоячи. До речі, там же можна було і курити.

На кожен келих націнка напою тут була копійок 20, на відміну від магазину – що для елітних напоїв було недешево; до того ж наливали через мензурку – тому недоливу не було. Для довгих посиденьок «Затишок» не був призначений, тому, «відстоявши» тут годину-півтори, народ переміщався далі. Кайф цього місця був у його особливому шармі: демократичність тут поєднувалася з інтелігентністю, а головною проблемою було піднятися потім по сходах... Найдивовижніше, що навіть у період горезвісної горбачовської антиалкогольної кампанії «Затишок» працював...

Читайте також: Як у результаті звичайної реконструкції Харків отримав один з його символів

Сімейно-українські вареники

Фото з соцмереж

Сумська, 21 – старовинна будівля на півтора поверхи практично в кінці харківської «стометрівки». Ах, ці круті широкі дерев’яні сходи, що ведуть нагору – в царство їжі; цей ліфт, що піднімає з кухні до голодної черги посуд з найсвіжішими, смачними – як домашні – варениками, які парували; цей зал з дерев’яними столами, вкритими червоними скатертинами в українському стилі; дівчата у вишиванках, що збирають посуд і чашки з-під чаю-компоту. І (жінки зрозуміють) відчуття полегшення: не потрібно половину недільного дня стояти біля плити, щоб приготувати обід, а потім ще перемити посуд. Бо тут будуть нагодовані всі – і дочка-привереда, і син, який із захопленням зараз спостерігає за дією механізму доставки, і чоловік, якому потрібно не тільки смачно, але й багато, – а тут це є, і не їсти те, що тут є, неможливо.

Із сиром і з м’ясом, з яблуками і вишнями, з картоплею та грибами – і юшка з варениками, а ще добавки – смажена цибуля, найсвіжіша сметана, шкварки – і все це пахне, парує і головне – без шкоди для гаманця. І сім’я, втомлена після прогулянки центром міста (парк-зоопарк, музей-планетарій), згодна стояти в черзі, щоб потрапити в цей вареничний рай – благо, черга рухається швидко, а попереду – головна розвага: вибрати, хто які вареники їстиме. А потім, за столом, тихенько кидати одне одному в тарілку «свій» вареник: «Усе одно в мене найсмачніші». І, пихкаючи і видихаючи, виповзати з-за столу, починаючи в ту ж хвилину мріяти про наступний похід сюди. І хай вибачить мене нинішнє покоління – ні «Коники», ні «Каша маслом», що розмістилися тут, поза всяким порівнянням зі старими добрими «Українськими варениками».

Магічний «Кристал»

Фото з соцмереж

У студента першої половини 80-х питання: «В який заклад повести дівчину, щоб було смачно і пристойно» не виникало – особливо якщо це студент будівельного інституту або університету. Звичайно, в «Кристал»! Як кафе-морозиво він відкрився в саду Шевченка в 1982 році.

Заради справедливості варто сказати, що будівля ресторану «Кристал» була побудована в саду Шевченка ще на початку 60-х років і за формою нагадувала огранований дорогоцінний камінь. Архітектор Борис Клейн, який його спроектував, виконав одночасно два завдання: організував для харків’ян повноцінний ресторан, в якому приємно посидіти після прогулянки по центру міста, а також – залишив відчуття, що вони, як і раніше, знаходяться в саду, серед дерев та квітів. Цей ефект досягався завдяки прозорим стінам і великому вільному простору всередині.

Спочатку це був дуже модний заклад – там навіть проводили і знімали харківський «Блакитний вогник». Але поступово його популярність зійшла нанівець. А в 1982 році в цій будівлі відкрили кафе-морозиво.  Справа в тому, що в цей час почалася реорганізація мережі громадського харчування – почали розвивати спеціалізовані підприємства. Для того, щоб перепрофілювати «Кристал», запросили фахівця, який працював у Франції; розробляли нове меню, придумували оригінальні рецепти. Через три роки тут робили фірмове морозиво 70 найменувань, а досвід «Кристала» приїжджали переймати з усіх республік Союзу.

У результаті черги сюди стояли, як у ЦУМі за італійськими чоботами – влітку, та ще й у неділю можна було провести в ньому понад годину, а то й більше. Але наполегливих чекала нагорода: прохолода, фірмова «Білочка» з горіхами, рідким шоколадом і натуральними збитими вершками, фруктовий салат і склянка кави-гляссе. Все разом цілком «тягнуло» на півтора-два карбованці, ну а якщо нагода була особливо урочистою, то додавалася порція крюшону – і тоді ціна питання для однієї людини дорівнювала трьом карбованцям. Магія «Кристала», мабуть, вплинула – з усіх закладів, про які йшла мова, він єдиний зберіг і назву, і профіль діяльності.