Як гвардійці захищають небо прикордоння на Харківщині
– Ми зараз знаходимося на півночі Харківщини. Наше завдання – прикриття наших підрозділів від ударів армійської авіації противника, тобто ми повинні збивати їх у разі появи, – розповідає офіцер НГУ з псевдо «Партизан». Він пояснив, що противник вишукує проблемні місця у нашій обороні: – У цьому районі вони дуже часто з’являються. Найчастіше це Мі-28, Мі-24, Ка-52. Тут дуже високі, лісисті місця є, лісосмуги, велика висота дерев, багато природних низин, в які гелікоптер може спокійно заходити. Він у такому випадку не знаходиться в зоні ураження, і наше завдання їх збивати.
Окупанти також намагаються використовувати БПЛА для боротьби з нашими розрахунками ППО, які сковують їхні дії на Харківському напрямку.
– Часто нас намагаються виявити квадрокоптерами. Нещодавно по одній з наших вогневих груп було скидання ВОГів. Але противнику уразити нашу групу не вдалося, бо ми маємо укриття, перекриті щілини. У такому випадку ми протидіємо стрілецьким чи зенітним вогнем – звісно, що з ПЗРК ніхто стріляти по квадрокоптеру не буде, – ділиться «Партизан».
Гвардійці застосовують проти російських ударних гелікоптерів комбіновані розрахунки. Бо кожен різновид озброєння має свої недоліки та переваги.
– Наше завдання – зловити момент, коли російський гелікоптер буде підійматися, щоб стріляти НУРСами (некеровані ракетні снаряди). Ми стріляємо з ПЗРК – ракета летить за ціллю, і «вертушка» падає. Працювати ЗУ складніше: потрібно довше цілитись, враховувати швидкість, щоб збити вертоліт чи літак. Тому ми чергуємо одночасно – ПЗРК та ЗУ, – пояснює боєць з псевдо «Магоні».
Гвардієць має за плечима чималий бойовий досвід: повномасштабне вторгнення зустрів на Луганщині, брав участь у контрнаступі на Харківщині.
– К-52 тут з’являються щонайменше двічі на тиждень. Як тільки вилетить «вертушка» – я вискакую з «трубою» та стріляю. Отже, сидимо в засідці, у добрій компанії. Я ніби мисливець, а це – мій ведмідь, на якого я полюю, – говорить боєць «Сварщик».
Свого часу він вчився на зварювальника, звідси й має цей позивний.
– Перевага ПЗРК у тому, що ракета реагує на тепло. Отже, не треба багато уваги приділяти цілі: ти навівся, зробив накол, ракета вийшла – і через буквально декілька секунд вона вражає ціль. Тут майже без шансів, бо, як правило, у двигун прилітає. Та часто буває так, що противник застосовує теплові інфрачервоні пастки, які відкидаються, через це ракета ПЗРК «відволікається» і йде убік. Тоді виручає зенітка. Тут уже ніяка пастка вже не допоможе. Нині в нас комбіноване застосування: якщо не впоралася ракета, то це виправляє зенітна установка. Нею ж ми можемо відпрацювати й по наземних цілях, – додає «Партизан».
Доказом ефективності такої тактики гвардійців є те, що ворог більше не наважується перетинати український кордон, веде вогонь з максимальної відстані, а отже, переважно влучає, як кажуть, у «молоко».
– Їх НУРСи ефективні на відстані не більше двох з половиною кілометрів. Це означає, що до об’єкта ураження необхідно підлетіти майже впритул. Вони це робити бояться, тому що зазнали тут значних втрат. Пілоти просто вже бояться на нашу територію залітати, – говорить «Партизан».
Українські захисники констатують: дії російських пілотів останнім часом стали відчутно примітивнішими та обережнішими. Тому є велика ймовірність, що екіпажі гелікоптерів частково складаються з курсантів військових ВНЗ.
Тим часом прикордоння доволі щільно насичене розрахунками ППО не лише НГУ, а й ЗСУ та Територіальної оборони. Вони мають різні зразки озброєння та широке поле варіантів ефективного його застосування. До речі, це є однією з причин, що росіяни на Харківському напрямку надзвичайно рідко застосовують іранські «Шахеди» – їх просто зіб’ють. Гвардійці ж мріють перейти на потужнішу західну зброю, аби була можливість протидіяти не лише авіації та БПЛА.
За матеріалами відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
Читайте також:
На Харківщині під час блекауту народилися 16 малюків