Битва за північ: гвардієць розповів про бої на Харківщині

07.09.2022 16:55 Область Online

Північ Харківської області — суцільна «гаряча точка». Всі спроби провести чітку лінію фронту по карті неможливі: мобільні розрахунки, диверсійно-розвідувальні групи, спостережні пункти — все це рухається у постійному протиборстві добра зі злом. Нацгвардієць «Аlex» поділився своїми спогадами про один з таких епізодів — наступ на окуповане село Ц*** [приховано з міркувань безпеки].

«Alex» — контрактник однієї з бригад Нацгвардії, досвідчений військовослужбовець, брав участь в операції Об’єднаних сил, навчався на курсах лідерства, які проводили інструктори з країн NATO. На згадку при собі носить патч у формі кленового листка на бронежилеті. Він поділений навпіл — один бік має кольори українського прапора, а другий — канадського. Для нього це — символ того, що у цій війні Добра проти Зла ми — не одні. 

24 лютого гвардієць дивом не потрапив у полон, адже мешкав поблизу кордону: наступ російських окупаційних військ був надто швидким. 

«Alex» з перших днів повномасштабного вторгнення  пильно стежив за тим, що відбувається на окупованих територіях рідного регіону. Збирати інформацію довелося по крихтах, це стало можливим через добре усвідомлення контексту подій. Для прикладу розповів, що діється в Липцях. 

— Недалеко від кордону є село Липці. Там [окупанти] не давали звідти жодних гуманітарних коридорів. З Липцями зв'язку немає. З перших днів там немає ні світла, ні Інтернету. Там дуже важко, бо багато ворожої техніки та військових [російських]. Із села Борщового російські війська стріляли «градами» по мирному населенню в напрямку Липців. Я так розумію, щоб цивільні виїхали із села у росію. Лишилися тільки старі люди. До людей, які брали участь в АТО/ООС, окупанти заїжджали додому, і атовці пропадали на кілька днів, про одного чоловіка досі нічого невідомо, — розповідає боєць.

Серед численних ситуацій, коли його життю загрожувала смертельна небезпека, виділяє участь в одній з наступальних операцій на півночі Харківщини.

— Зазвичай тримаємо оборону на спостережних пунктах. Того ж разу виконували завдання у наступальній операції на село Ц***. Ми були у складі екіпажів БТР. Коли заїжджали до села, то два БТРи підірвалися на мінах. Нас там дуже сильно накривали: мінометами, «градами», ще неподалік працював танк. Кожні 20 секунд — поряд приліт: голову підняти було неможливо. До того ж у тому селі — височина. Ворог з неї нас добре бачив, а ми його ні. Ще й хмарно було. Вогневі контакти були на вулицях Ц*** на дистанції до 70 метрів. Проте вони також закидували нас ВОГами з підствольних гранатометів [ГП-25]. Ще нам дуже дошкуляло те, що з однієї будівлі працював снайпер. Він вибив собі у стіні бійницю — пару цеглин і звідти працював, — ділиться «Alex». 

Він з побратимами з його бойової групи також брав участь в успішній наступальній операції на село С***, але  як резерв. Тоді їм довелося активно стримувати спроби росіян знов загарбати той населений пункт.

Про долю своїх рідних «Alex» дізнався лише тоді, коли вони вибрались з окупації за кордон. Після Перемоги України над росією планує повернутися до рідного села, аби підняти його з руїн. Хоче працювати рятувальником, бо це мрія всього його життя. Власне, тому, сьогодні гвардієць робить все можливе, аби ворог був розбитий. 

боєць Алекс захищає північ Харківщини