Перші ворожі удари були по П’ятихатках - життя найпівнічнішого району міста на третій рік війни

На самій півночі Харкова, уздовж Харківського шосе, розташований мікрорайон П’ятихатки. Селище будувалося з 1950-х років як супутник Харківського фізико-технічного інституту. Його вчені у тридцятих роках минулого століття розщепили ядро атома. Згодом у П’ятихатках розташувався фізико-технічний факультет Харківського університету. Тож мікрорайон завжди був своєрідним академічним містечком.

Вранці 24 лютого 2022 року мешканці П’ятихаток прокинулися від потужних вибухів – ворог бив по житлових будинках. Наслідком російського терору стали масштабні руйнування, поранені та загиблі серед мирного населення. Так, на початку березня російським «градом» накрило чергу у продуктовий магазин, загинули люди – усі мирні.

Ворог не зміг вдертися в Харків, а восени 2022 року була звільнена майже вся область. Тільки тоді життя почало повертатись у мікрорайон, що разом з Північною Салтівкою став одним з найбільш постраждалих у місті.

Найважчими були перші тижні бойових дій, коли російські підрозділи стояли упритул до окружної дороги. Розгублені мешканці масово залишали свої домівки. Вже у травні населення П’ятихаток скоротилося до майже п’ятисот осіб – приблизно двадцята частина від довоєнної кількості.

– Наприкінці березня – початку квітня 2022 року, після потужних обстрілів, у П’ятихатках залишилося найменше людей. Електрики, води у мікрорайоні не було 43 доби, а подекуди не було й газу. Нормального зв’язку також не було, тільки на даху багатоповерхівок з’являлась можливість під’єднатися до сотової мережі, – згадують про найскрутніші часи у мікрорайоні волонтери ГО «П’ятихатки – БАМ» Тіна Пироженко та Андрій Тагаєв.

Трохи підживити телефони, ліхтарики, все інше можна було лише від генераторів. Вони стояли біля деяких будинків і в колишньому дитячому садку, який став одним з осередків життя мікрорайону, що перетворювався на селище-примару. Там на вогні щоденно готували до двохсот порцій гарячих обідів.

– Це був справжній гуманітарний хаб. Готували гарячу їжу, іноді майже з нічого, але смачно та якісно – перша страва, друга, компот. Туди підвозили гуманітарну допомогу. Разом з їжею роздавали засоби гігієни, певні ліки. Якщо комусь потрібно було виїхати – також зверталися в дитячий садок до волонтерів. Працював парамедик, – розповідає Тіна Пироженко.

З їжею та водою допомагала міська влада. Мешканці, які залишилися та мали машини, також підвозили найнеобхідніше.

Волонтери згадують, як вивозили людей з відрізаного від зовнішнього світу мікрорайону.

– З початку вивозили хаотично. Потім налагодили контакт з такими, як ми, не сповна розуму, у Харкові. Знайомилися, домовлялися про спільні дії. Формувалася волонтерська мережа, вона й зараз працює. Бувало, по п’ять разів на день виїжджав до міста. Туди везеш людей, звідти – гуманітарну допомогу, – розповідає Андрій Тагаєв.

Вивозили людей не тільки у більш безпечні райони міста, а й в область, а також у Дніпро, на Полтавщину. Зв’язувалися там з місцевими волонтерами, які знаходили, де розмістити людей. Скільки саме людей вивезли, п’ятихатські волонтери точно сказати не можуть. Але напевне понад триста.

– Найскладнішим було виїхати та заїхати у П’ятихатки – як по Харківському шосе, так і по окружній. Обидва маршрути були дуже небезпечні. Багато проблем виникало через відсутність нормального зв’язку, – згадує Тіна Пироженко.

У більшості п’ятихатських домів були масово вибиті вікна. Спочатку волонтери закривали їх плівкою, а потім знайшли можливість привозити фанеру. Проблеми почалися взимку, коли саме через відсутність нормальних вікон виходила з ладу система опалення. Проблема із заміною вікон у П’ятихатках залишається й сьогодні. У будинках більшість вікон (а в деяких майже всі) й досі забрані фанерою.

Восени 2022 року мешканці почали повертатися у рідні П’ятихатки. Поступово відновлює роботу інфраструктура, повертається торгівля, є транспортне сполучення. Частково відбудовані розбиті будинки. Зрозуміло, що повне відновлення – питання багатьох років, як і в усьому Харкові. П’ятихатки – під постійною загрозою російських ракет і КАБів, але життя йде своїм чином.

Якщо П’ятихатки розташовані на самій півночі міста, то будівля навчально-наукового інституту «Фізико-технічний факультет» Національного університету імені Каразіна – найпівнічніша в мікрорайоні. Повз неї проходить Харківське шосе. Це бєлгородський напрямок, один зі шляхів, яким окупанти намагалися прорватися в Харків. Наприкінці лютого 2022 року напроти фізтеху наші захисники зупинили колону техніки агресора.

Розташована в цьому місці будівля факультету зазнала значних руйнацій. З розтрощених лабораторій співробітники евакуювали унікальне обладнання – те, що збереглося.

Директор навчально-наукового інституту «Фізико-технічний факультет» Пилип Кузнєцов розповідає, що саме у 2022 році вони мали відзначати шістдесятиріччя заснування Лабораторії № 1 атомного проєкту, з якої, власне, й починався Фізтех, де працював академік Ігор Курчатов. Сьогодні його ім’ям названа вулиця, де розташована ця будівля.

Найжорстокіших ударів зазнали північне крило та фасад, одна з лекційних аудиторій зруйнована майже вщент.

Справді, у південній частині будівлі все не так сумно – у коридорах горить світло, чутно роботу устаткування.

– Тут у нас три установки, усі в робочому стані. На одній намагаємося розпиляти тугоплавкі матеріали. Відпрацьовуємо методики, альтернативні тим, що є. У нас термоіонне напилення. Поки що все на стадії розробки. Інша установка – обробка матеріалів пучками високих енергій заряджених частинок. Ще на одній установці відпрацьовуємо методику отримання негативних іонів водню, – показує свою лабораторію доцент кафедри прикладної фізики та фізики плазми Ігор Середа.

А от у лабораторію кафедри медичної фізики та біомедичних нанотехнологій було пряме влучання. Тут тільки обгорілі стіни та залишки меблів.

– Новітнє обладнання тут було тільки-но завезене, та нічого не лишилося, все втрачено. Але немає сумнівів, що все буде відновлене повністю: ми співпрацюємо з міжнародними партнерами, отримаємо грантові кошти, – розповідає директор інституту.

Навіть за умов війни факультет у структурі Національного університету імені Каразіна є одним з основних виконавців науково-дослідних робіт, фінансованих МОН України, НФДУ та іншими вітчизняними грантодавцями. На міжнародній арені факультет представлений у таких альянсах, як Європейська мережа ядерної освіти (ENEN) та Європейська освітня мережа термоядерного синтезу (FuseNet). Ведеться проєктна робота в колаборації з інститутами Франції, Польщі, Сполучених Штатів Америки та інших країн-партнерів.

У навчальній аудиторії з пустими, вкритими пилом партами, вибитими вікнами Пилип Кузнєцов підходить до дошки.

– Пам’ятаю, як у цій аудиторії сиділи студенти в мене на лекції, а зараз ми зустрічаємося в зумі. Буду дуже радий, коли вони знов прийдуть сюди, – каже він.

Освіта в навчально-науковому центрі для понад 120 студентів зараз відбувається дистанційно. Для наукової діяльності потрібна робота в лабораторіях, тому вчені знаходять різні можливості, у тому числі через доступ до обладнання інститутів-партнерів в Україні та за кордоном.

Завдяки зусиллям адміністрації університету вже готовий проєкт реконструкції будівлі на суму 300 мільйонів гривень.

– Ці 300 мільйонів гривень – інвестиції у майбутнє. Кошти вкладаються не просто в будівлю, а в технологічний центр, де вчені працюють над цілими комплексами наукових задач, виховується нове покоління спеціалістів, – пояснює керівник.

Також інститут і далі популяризує науку серед шкільної молоді, формуючи новий імідж вченого-фізика.

– Ми спілкуємося зі старшокласниками. Показуємо, що наука – це цікаво, що фізичні технології – це майбутнє. І відгуки від дітей бувають неочікувані. Так, ми робили майстер-клас з терапії елементарними частинками, яку застосовують для лікування онкології. В Україні таких установок поки що немає, але є віртуальні можливості. До нас по відеоконференції підключалися закордонні партнери. Діти розповідають про те, чого навчилися у школі. На завершення я запитав про враження, одна дівчинка сказала: «Отака фізика мені подобається!» – каже Пилип Кузнецов.

За його словами, у результаті такої роботи вдалося збільшити набір на факультет навіть під час воєнного стану.

Ще до бомбардування, наприкінці березня, зі школи, що опинилася просто на «червоній лінії», вивезли техніку. Врятували бібліотеку. Частина книжок досі зберігається тут.

Школа залишалася у прицілі ворожої зброї, аж поки окупантів не відкинули від Харкова.

Сьогодні тут навчається 949 дітей, з них 414 зараз живуть у П’ятихатках. До війни було 1121 учень. У школі працюють 85 педагогічних працівників.

– Менш ніж за пів року до початку повномасштабної війни ми отримали новий кабінет біології, устаткований найсучаснішим обладнанням на більш ніж мільйон гривень. Обладнання ми зберегли, унікальною дошкою з цього кабінету сьогодні користується метрошкола, – говорить Олександ Гряник.

Єдине приміщення, яке зовсім не постраждало, – музей української етнографії. В експозиції предметів українського національного побуту представлені експонати, яким понад сто років.

– У нас тут є рушники, зіткані наприкінці XIX або на початку XX століття. Їх передали школі онуки та правнуки українських майстрів. Є також предмети, виготовлені самими учнями у шкільних гуртках. Наприклад, плетіння з лози або вироби гончарного ремесла. До речі, гончарний гурток у школі працює для дітей і зараз. Ми навіть дозволяємо собі раз на квартал вмикати піч для обпалювання, – розповідає директор ліцею.

Олександр Гряник з гордістю нагадує, що їхньою випускницею є Василіса Степаненко, журналістка та продюсерка, яка працювала над фільмом «20 днів у Маріуполі», відзначеним премією «Оскар».

– Місяць тому прийшла радісна для нас новина. Повідомили, що ліцей увійшов до трійки шкіл Київського району Харкова, для яких планується відновлення на 2025 рік. Зокрема, передбачається будівництво підземної частини школи – справжнього бомбосховища. Звісно, ми можемо почекати, тим більше що в нас є неушкоджений корпус. Краще нехай швидше забезпечать Харків засобами протиповітряної оборони, щоб місто було більш безпечним, – каже Олександр Гряник.

У П’ятихатках продовжує працювати дитячо-юнацька спортивна школа Харківського фізико-технічного інституту. Її директорка Лілія Самсонова розповідає, що ДЮСШ відновила роботу взимку 2023 року.

– Був грудень 2022 року, коли я повернулася у П’ятихатки. Зібрала дітей та майже усіх тренерів. З того часу ми вже провели чотири змагання. На жаль, футбольна команда майстрів виїхала, але заняття з футболу відвідує багато дітей, тож будемо з них готувати зміну, – говорить Лілія Самсонова.

Зараз на тренування у спортивній школі ходять понад триста вихованців, з ними займаються 16 тренерів. Діти, зокрема, займаються скелелазінням, тхеквондо, сумо, футболом, кікбоксингом.

З 2023 року вихованці ДЮСШ відновили участь у регіональних, національних і міжнародних змаганнях і знову посідають призові місця.

– Команда футболістів посіла третє місце в міській першості на «Металісті». Є третє місце на європейській першості зі скелелазіння. Зараз наша команда сумоїстів із шести спортсменів виступає на світовій першості, очікуємо високих результатів. Команда з одинадцяти скелелазів різних вікових груп готується взяти участь у чемпіонаті України, що відбудеться з 9 по 13 травня, – розповідає Лілія Самсонова.

У 2022 році шість вихованців спортивної школи отримали звання майстрів спорту і вже є один майстер спорту цього року.

– Можливо, через те, що у воєнні часи для дітей не так багато варіантів, чим займатися, вони й ходять на спортивні секції та показують високі результати, – жартує Лілія Самсонова.

Але в будь-якому разі здоровий спосіб життя – це правильний вибір, впевнена вона. Тим більше що після перемоги можливостей для фізичного розвитку та спорту у дітей буде набагато більше.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.