Як двоє друзів з Харківщини стали екіпажем БТРа
«Ми зрозуміли, що потрібно не боятися, а діяти. Просто одного дня разом із Сашею ми прийшли до військкомату, аби дізнатися, куди є можливість піти служити. Тим більше, за плечима родини, яких потрібно забезпечувати і брати за них відповідальність», – розповідає Євген.
«Прямо в той же день, 24 лютого, все назавжди змінилося. Все просто перевернулося з ніг на голову. В першу чергу страшно було не за себе, а за вагітну дружину, донечку та батьків. Заради того, щоб якнайшвидше їх побачити, я і пішов захищати Україну», – додає Олександр.
Вони поділилися, що до початку війни Олександр працював на залізниці помічником машиніста електротяга, а Євген – інженером-механіком. Кожен з них уже мав досвід військової служби.
«Я служив водієм і ще у 2017 році замислювався над тим, аби підписати контракт. Це були незабутні часи, про які я не шкодував жодного разу. Я не мав до цього бойового досвіду, але строкова служба була для мене школою життя, що відкрила справжні людські цінності, – розповідає Євген. – Зараз ми в одному екіпажі із Сашею. Я водій-механік, він – навідник. Ми розуміємо один одного з пів слова, я чув, це дуже допомагає під час виконання завдань»
На запитання, чому саме екіпаж БТР, хлопці відповіли, що хотіли отримати нові досвід та навички.
«Ми з Женєю самі обрали піти в «бтрщики». Основне завдання навідника озброєння БТР підтримувати кулемети в справному стані, завжди бути готовими до застосування, а у бою ще й влучно стріляти по цілях. Спільна і тривала робота гуртує екіпаж», – наголошує Олександр.
Також нацгвардійці розповіли, що за давніми армійськими традиціями екіпажі бойових машин завжди дають імена своїй техніці. Олександр та Євген не стали винятком і також підібрали ім’я для своєї БТР 4Е.
«Ми назвали її Вікторія. Гарне жіноче ім’я, що означає Перемогу. Наша ключова Перемога ще попереду. І, як бачите, вона залежить лише від нас», – говорять чоловіки.
