Як легенда українського футболу захищає країну в лавах Національної гвардії

15.07.2022 10:46 Суспільство
Фото: Східне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України Фото: Східне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України

38-річний футболіст Ігор Чередніченко заявив про себе на професійній арені доволі рано – в 17 років, він виступав у складі харківської команди «Металіст». Золотий період спортсмена припав на «Олександрію», де вже як капітан Чередніченко разом з командою пробивався до Української Прем’єр-ліги. Але 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення рф на територію нашої Держави, він залишив м’яч та взяв до рук зброю.

На сьогоднішній день Ігор Чередніченко як доброволець захищає Харків у складі Національної гвардії разом зі своїм одноклубником Русланом Зарубіним. Обидва футболісти вирішили не афішувати своє рішення про вступ до лав НГУ.

«Футболісти – це публічні постаті. Наші побратими дивуються, що разом з ними служать футболісти, на яких вони дивилися по телевізору. Для них футболіст – це щось таке віддалене. Можливо, як артист чи людина мистецтва. "О, а як ви тут опинилися?" – запитують. Ну як опинилися – завдяки "Адольфу Другому" чи як його правильно назвати. Всі, хто на війні, опинилися тут завдяки йому», – розповів Ігор Чередніченко.

Перші дні війни чоловік застав у рідному Харкові, у місті, яке із самого початку бойових дій постійно знаходиться під обстрілами.

«Я виїхав з Харкова 25 лютого, а повернувся в середині травня. Постійно стежив у новинах, переглядав на фото жахливі наслідки руйнувань міста. Але коли ти бачиш це на власні очі – це викликає шок. А ще мене зачепила та засмутила атмосфера на вулицях Харкова, – розповідає футболіст. – Я взагалі належу до тих людей, які вірять в енергетику та емоційний фон. Їхав через великі харківські перехрестя і не міг повірити. Якщо раніше я витрачав на їхній проїзд 2-3 хвилини через затори, то тут проїжджав одразу. Це дуже впадає в око, ця відсутність людей та автомобілів. Відчув себе ніби в комп'ютерній грі, як у закинутому Чорнобилі. Всередині порожнеча», – додав він.

До того ж спортсмен розповів, що його рідний брат – військовий, який також встав на захист рідної Батьківщини від навали російських окупантів. 

«Де футбол, а де армія – це ж зовсім різні речі. Скільки брата пам'ятаю, він усе життя хотів бути військовим. У мене ж був невеличкий інтерес до зброї, як у багатьох чоловіків. Власне, це і є весь мій зв'язок з армією та воєнним ремеслом. Усе починалося із запитання "Чим ми можемо допомогти?", а завершувалося фразою "Ну скільки можна тягнути?". Коли в дзеркало стало неприємно на себе дивитися, тоді й вирішили – треба йти. Разом з моїм другом та колегою Русланом Зарубіним ми пішли у військкомат, далі був розподіл у Нацгвардію і навчання», – поділився Чередніченко.

Щодо планів після перемоги, говорить, що залишатися в армії не планує. Хоче повернутися у футбол або спробувати себе в чомусь новому, наприклад, в ІТ.

«Мені цікава тема організації колективу, робота з людьми. Можливо, ці знання колись мені знадобляться. Та тепер зранку прокидаюся і думаю: "Як же добре, що я живий". Дивитися у далеке майбутнє не можу. Ціль одна – наша перемога. А потім усе якось налагодиться», – зазначив спортсмен.