Без бумажки ты букашка. Як літня харків'янка поневірялася по московських службах та бараках

20.03.2013 10:17 Суспільство
http://www.nsad.ru http://www.nsad.ru

Вважається, що життя за кордоном солодше за мед. Великі зарплати, соціальний захист, чудові побутові умови.

Але чим обертається казкове життя, коли опиняєшся в чужій країні один і без документів, люди рідко замислюються. Про те, через що проходять українці, щоб повернутися з омріяної чужини додому, дізнавалася кореспондент «СК».

Харків’янка Людмила Єрмолаєва поїхала до Росії провідати родичів. У Кірові, де живе її батько-пенсіонер, у жінки на базарі вкрали сумочку з документами: паспортом, пенсійним і ветеранським посвідченнями. На руках залишилося трохи грошей і квиток до Харкова.

– Я звернулася до служби міграції у відділ по роботі з іноземними громадянами, запитала, що мені тепер робити без документів і як повернутися назад в Україну. Мені відповіли, що оскільки в мене є квиток додому, то треба лише взяти в поліції довідку про викрадення паспорта. На митниці її подивляться і пропустять, – розповідає Людмила Єрмолаєва. – Я ще перепитала, чи така довідка дійсно матиме силу, і мене запевнили, що так.

У поліції жінці дали розписку про факт прийняття заяви про пограбування. Проте сумніви все одно не відпускали харків’янку. Тоді Людмила Євгеніївна поїхала на вокзал, щоб дізнатися, чи посадять її з таким «папірцем» на поїзд. Бригадир поїзда порадив запастися ще ксерокопією протоколу поліції і пообіцяв, що жодних проблем у такому разі не виникне.

– Я взяла копію протоколу, доїхала з нею через Москву до Бєлгорода, а там мене вже зняли з потяга, – згадує Людмила Єрмолаєва.

У вагон зайшли працівники митної служби перевіряти пасажирів. Оскільки паспорта в харків’янки не було, а всі роздруківки, які їй дали в поліції, у даному випадку не мали жодної юридичної сили, жінку затримали. Працівники митниці порадили їхати до Москви в посольство та оформлювати дозвільний документ на в’їзд в Україну.
– А грошей у мене тоді було зовсім мало, – розповідає жінка. – Я запитала, чи надається якась допомога людям, що потрапили у схожу ситуацію. Проте мені відповіли, що це мої особисті проблеми й ніхто допомагати мені не збирається. Єдине, що мені порадили, це здати у касу квиток. Мені пообіцяли компенсувати вартість проїзду з Бєлгорода до Харкова.

У чужій країні, одна, без грошей, Людмила Єрмолаєва стала телефонувати додому. Мобільний залишився у вкраденій сумочці, тому подзвонити можна було тільки з переговорного пункту. Проблема полягала ще й у тому, що переговорні пункти в Бєлгороді починають працювати лише з восьмої ранку, а з поїзда жінку зняли о третій ночі.

– Я вночі ходила по місту, шукала, звідки зателефонувати, а потім чекала відкриття переговорного пункту. Урешті-решт я додзвонилася до чоловіка. Він наказав сидіти в Бєлгороді на вокзалі, а сам пообіцяв приїхати першою електричкою та привезти гроші, – згадує Людмила Євгеніївна.

Уже з грошима жінка поїхала назад до Москви в посольство. Якщо б ще із самого початку, у Кірові, їй пояснили, що без дозвільних документів в Україну її не пропустять, можна було б одразу їхати до російської столиці тим же потягом, що прямував у Харків. У касі мали компенсували різницю у проїзді від Москви до Харкова, і витрачатися двічі на квиток уже б не довелося.

– Мені ж навіть нічого про дозвільні документи не сказали. Чи це необізнаність чиновників, чи просте небажання допомагати, я не знаю, – обурюється Людмила Євгеніївна.

У посольстві на жінку чекало нове розчарування. Їй сказали, що видача дозвільних документів – справа не зі швидких, і чекати цього доведеться не менше десяти днів. Три дні йтиме запит до Харкова, потім невідомо скільки часу інформацію збиратимуть в Україні, далі ще три дні на відповідь. Але й це ще не межа. У Москві Людмила Єрмолаєва познайомилася з «друзями по нещастю», які чекали на дозвільні документи більше місяця.

– Мене врятувало лише те, що чоловік став телефонувати в Міністерство іноземних справ у Київ, – впевнена жінка. – Він пояснив, що в його дружини вкрали в Росії всі документи, зупинитися їй нема де, а жінка вже немолода. Добре, що йому трапилися чуйні люди. Одразу відправили запит до обласного відділу віз та реєстрації, потім до районного. Звели на ноги паспортний стіл, міліцію. Крім того, дочка по Інтернету зв’язалась із консульським відділом у Москві й постійно «тероризувала» їх: чи видали мені дозвільні документи. У результаті дозвільні документи мені зробили за один день. Проте, як потім розповідали, це ледь не єдиний випадок, коли так швидко все оформили.

Парадоксально, але за вкрадений на території іншої держави паспорт Людмилі Єрмолаєвій довелося ще сплатити штраф, а також мито за видачу дозволу на в’їзд. За підрахунками жінки, разом із купівлею нових квитків на поїзд це обійшлося їй майже у 2 тис. грн.

На запитання «СК», чи запропонували їй у посольстві якусь допомогу, жінка лише посміхнулася. За її словами, людям, що не мають де зупинитися на час оформлення дозвільних документів, пропонується соціальне житло. Це барак, куди окрім іноземців ще звозять безпритульних з вулиць, бомжів і решту неблагополучних громадян. Проте навіть такий притулок пропонується не всім, а лише тим, за кого замовлять слово в посольстві.

– Я туди їхати не захотіла. Краще ночуватиму на вокзалі, ніж там, – сказала Людмила Єрмолаєва.

Урешті-решт, повернутися назад у Харків жінці таки вдалося. Проте це коштувало їй багато нервів і коштів.

Ірина Гудзь, матеріал з газети "Слобідський край" №33 від 16.03.2013

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта