Буду в строю до перемоги: військовий харківської бригади про мотивацію

27.04.2024 15:25 Суспільство
Фото: 92 ОШБр Фото: 92 ОШБр

48-річний Руслан – військовослужбовець 92-ї ОШБр, до лав харківської бригади він долучився нещодавно. До повномасштабного вторгнення чоловік займався будівництвом та очолював тероборону на батьківщині.

Історію бійця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

З дитинства Руслан займався кікбоксингом, а строкову службу проходив у спортроті Центрального спортивного клубу ЗСУ разом з Володимиром Кличком. У 1994-му захистив звання майстра спорту. І хоч основним видом діяльності у житті чоловіка стало будівництво, спортом займається і досі. А ще він зварювальник, газорізальник і мисливець. До великої війни чоловік очолював місцеву тероборону на малій батьківщині, у Житомирі, об’єднавши довкола себе всіх мисливців, а на другий день вторгнення пішов зі своїми хлопцями до військкомату.

– Мене призвали у першу окрему бригаду спецпризначення імені Івана Богуна, у розвідку, бо встиг закінчити школу інструкторів на базі 95 ДШБ, пройшов Школу сержантів, а також маю сертифікат розвідувальної штурмової школи від канадських інструкторів, до того ж маю неабиякий мисливський досвід. Першим і, мабуть, найскладнішим завданням було тримати село Красна Гора під Бахмутом. Ближні бої, ворог на відстані шести метрів – то були вагнерівці, у перший же день ми мали поранених та загиблих. Стрілкотня без упину, доводилось надавати допомогу, адже тільки я мав навички, – згадує Руслан.

Він каже, що тоді такої навали дронів, як зараз, не було.

– Тиск та безжальність ворога нас, донедавна цивільних, шокували. Тому вже тоді стало зрозуміло, що росія прийшла з чітким наміром знищити все живе в Україні, – додає військовий.

Чоловік каже, що, як справжній нащадок козаків, він просто не міг не стати на захист держави.

– Спочатку я служив у бригаді імені видатного полководця Івана Богуна, тепер – у бригаді імені легендарного отамана Івана Сірка, тож чи варто питати мене про вуса, їх я ношу давно, вважаю себе нащадком козаків та продовжую давню боротьбу за Україну, – говорить він.

Руслан говорить, що у строю до нашої Перемоги. Зараз він опановує артилерійську справу

– Я не звик сидіти склавши руки: чого не вмію – навчусь, головне – не лінуватись. До речі, облаштував невеличкий спортзал для занять. Є хвилинка – можна підзарядитись. В артилеристів трохи тихіше, ніж у піхоті, тому, вважаю, потрібно загартовуватись фізично, адже боротьба з ворогом дуже виснажує та я налаштований і далі боротися за свою країну, бо вона в нас одна, – каже чоловік.  

Раніше ми писали про Олега – бійця прикордонної бригади «Сталевий кордон». До повномасштабної війни він на кордоні займався інженерними роботами. Чоловік міг так і залишитися на Польському кордоні, однак не зміг стояти осторонь та пішов воювати.

А також про Миколу та його сина Дмитра, які коли почалася повномасштабна війна, до військкомату вони пішли разом. Там їх направили до 3-ї окремої танкової бригади, яка у 2022 році брала участь у Харківському контрнаступі. Нині Дмитро служить у польовому вузлі зв’язку, а Микола – в одному з танкових батальйонів.

Та про Марію – військовослужбовицю Ізюмського окремого батальйону територіальної оборони 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Спочатку жінка займалася волонтерством, потім виїхала за кордон, але згодом доєдналася до ЗСУ.

Автор: Ксенія Карпенко