Покинула стоматологію заради фронту: як медикиня з «Гарту» рятує бійців на Харківщині

Історію медикині на своїй сторінці у Facebook розповіла пресслужба прикордонної бригади «Гарт», повідомляє медіа «Слобідський край».

«Я розуміла, що на фронті мої знання та вміння потрібніші. Але потрапити до війська було дуже непросто. По-перше, відмовляли рідні. Мовляв, не жіноча це справа. Хвилювалися за мене, переживали. І тому я потайки, нічого нікому не сказавши, пішла до військкомату. Але й там мене зустріли не з розкритими обіймами. Мені тоді було лише 22 роки, вважали, що занадто молода. Казали, що на жінок запитів немає, йдіть додому, ми вам перетелефонуємо. Я не здалася і почала моніторити сайти рекрутингових агенцій, розсилати резюме. Першими, хто відповіли, були представники Державної прикордонної служби. Вони тоді формували медичний підрозділ для виїзду в зону бойових дій, і їм потрібні були медики. Ось так, на початку 2023 року, розпочалася моя військова кар’єра», – згадує жінка.

Орися зі своїм підрозділом пройшла навчання, зокрема у Румунії, де пізнавала особливості тактичної медицини. Потім було злагодження, після чого – перший виїзд до зони бойових дій.

«У всіх дівчат, з якими ми навчалися, був вибір – залишитися служити в тилу або ж поїхати на схід. І жодна не відмовилася від роботи в зоні бойових дій. Ми вирушили на Донецький напрямок. Там було дуже багато роботи, втім, як і зараз, на Вовчанському. Допомагали як військовослужбовцям ДПСУ, так і представникам Збройних Сил України, Нацгвардії, Нацполіції, надавали допомогу також цивільним. У підсумку там ми пробули рік», – говорить Орися.

На початку 2024 року їхній підрозділ вирушив на ротацію. Але робота в тилу їй не припала до душі, вона знову почала шукати можливість вирушити до зони бойових дій. Так опинилася у 1 прикордонному загоні, де й рятує життя побратимів та посестер уже понад рік.

«Мені дуже подобається хірургічна справа, я хотіла б піти далі вчитися, здобувати вищу освіту. Але не можу зараз залишити своїх колег та героїв, які нас захищають. Допомагаючи хлопцям, ми розуміємо, що кожен з них – це чийсь син, батько, кохана людина. Навіть коли вони їдуть з нашого стабпункту далі на лікування, ми продовжуємо переживати за них. Дізнаємося, куди їх відправили, дзвонимо лікарям, цікавимося про стан пацієнтів, чи все у них добре. Але й хлопці також нас не забувають. Звідкись потім дістають наші номери телефонів, дзвонять, дякують. Був випадок – до нас на Куп’янському напрямку привезли з важким осколковим пораненням військовослужбовця. Під час операції з’ясувалося, що осколок потрапив йому в серце. Але нам удалося врятувати цього бійця. І потім якось у тилу він побачив мене і впізнав. Підійшов, дякував і подарував на згадку монетку на медичну тематику», – ділиться медикиня.

Орися працює в зоні бойових дій уже понад два роки. І каже, що буде працювати стільки, скільки потрібно.

Раніше ми писали про Дмитра «Вєтку» – водія-санітара евакуаційного відділення медичної роти у 113-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Він 20 років працював на ТЕЦ-5, де обіймав керівну посаду «координатор зварювальних робіт». Чоловік мав броню, а у 2000 році переніс операцію на кишківнику, тому мав «білий квиток» та обмежену придатність.