Історія Ігоря «Поттера» Мусієнка: від волонтера до пілота дронів

Ось його історія, яку «Слобідський край» розповідає з посиланням на РБК-Україна.

Волонтер, а потім – боєць

Ще до війни Ігор опановував професію пілота дронів, адже відчував, що з війною не питання «чи буде», а «коли буде». Він мріяв служити не в тилу, а на передовій, літати на дронах, допомагати українським військовим.

Але через свій діагноз діабетика Ігорю було важко потрапити до армії. Він не здавався і кілька місяців волонтерив, привозив автівки на фронт. І ось у червні 2022 року мрія здійснилася – Ігор потрапив до 58-ї бригади.

Служба на передовій

Ігор пройшов через важкі бої в Куп’янську, Кремінній, Золочеві та Урожайному. Він самовіддано бореться на Харківщині разом з рідним братом Анатолієм, який також має діабет І типу. 

«Коли я ставив собі ін'єкцію інсуліну в окопах, хлопці спершу думали, що я наркоман. Це було для них простіше зрозуміти, ніж те, що поряд з ними – діабетик», – згадує Ігор.

І хоча діагноз не дозволяє йому бути пілотом бойових літаків, Ігор зміг здійснити свою мрію – стати пілотом дронів. За свою відданість і прагнення до небес він отримав позивний «Поттер». Та не чарівні мітли, а потужні дрони стали його інструментом у боротьбі за Україну.

Від коригувальника до пілота FPV

Перші місяці Ігор займався коригуванням для артилерії. Однак згодом, після знайомства з хлопцями, які літали на FPV-дронах, він зрозумів, що це саме той напрямок, який дозволяє не лише спостерігати, а й завдавати шкоди ворогові. Ігор одразу загорівся ідеєю включити FPV у своєму підрозділі, але спочатку це було дуже важко.

Тільки після наказу зверху, за підтримки товаришів, він та його напарник створили новий підрозділ, а Ігор потрапив до батальйону безпілотних систем, де працює й зараз.

Важливість кожної деталі

Діабет Ігоря вимагає постійної уваги до свого стану. На передовій йому доводиться бути готовим до всього: не тільки до боїв, а й до того, щоб інсулін залишався збереженим, навіть якщо броня чи рюкзак пошкоджені. З собою у нього завжди три аптечки, шприц-ручки, а також цукерки для підняття рівня цукру в екстрених ситуаціях.

«Найскладніше – це забезпечення технікою. У нас є державні FPV, але вони вже застаріли. Ми доводимо їх до ладу, замовляємо деталі з Китаю чи Європи. Вони коштують гроші, і час тут – найдорожчий ресурс», – каже Ігор.

Моральні виклики війни

Ігор також відзначає моральні труднощі: «Морально тяжко бачити байдужість людей, які живуть своїм життям і не можуть приділити хвилину на пошану до тих, хто бореться за їхнє майбутнє. Коли ти віддаєш все, а вони навіть не можуть вшанувати твоїх побратимів, це вибиває з колії».

Попри все, Ігор вірить, що Україні вистачить сили і рішучості, аби перемогти. Але він також розуміє, що ця війна не закінчиться швидко, і що українцям потрібно бути готовими до тривалої боротьби.

«Ця війна надовго. Навіть якщо буде пауза, вона не піде нам на користь. Українці не повинні розслаблятися», – наголошує він.

Поради для цивільних

Ігор не лише бореться на передовій, а й дає пораду тим, хто ще не вирішив вступати до армії.

«Мені хочеться, щоб хлопці на гражданці готувались. Бо якщо не підготуєшся, колись тебе просто загребуть і віддадуть у піхоту. А зараз у вас є шанс вибрати більш безпечну військову спеціальність», – каже він.

Ігор цитує Ніла Хасевича, українського художника та націоналіста: «Я каліка, але б'юся, коли багато сильних людей не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав: українці б'ються».

І Ігор додає: «Я можу боротися, значить, можуть і інші».

Раніше ми розповідали про «Борзяка» – прикордонника бригади «Гарт». Нині чоловік пілот підрозділу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів «Фурія». 

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».