Тиждень вважався зниклим безвісти: історія гвардійця Роккі з Харківщини

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ, пише «Слобідський край». 

«Мамуль, все гарно, все «чьотко». Ну, ви, звісно, дурницю зробили, що почали хвилюватись, мені аж соромно перед мужиками», – це перші слова Роккі, які він записав на відео для рідних в той час, як медики рятували йому життя.

Знову почути голос мами, говорить чоловік, хотілось найбільше. Розумів, як вона,  сестри, тітка та куми хвилювались, коли дізнались, що він зник безвісти на Куп’янському напрямку. Сім днів невідомості побратими підтримували його рідних. Перед бойовим відрядженням Роккі встиг стати хрещеним батьком. Тепер разом з родиною на нього чекали похресниця та друзі, які стали кумами.

«Зрозуміло, ми всі плакали. Потім зібрались і зрозуміли – він живий, він повернеться. Щодня одне одного підтримували, чекали та вірили», – пригадує кума Роккі Яна Веселова.

Сам Рокі повірив у Бога, коли тиждень поранений в лютневі морози шукав по підвалах розбитих вщент будівель побратимів. Втративши в бою радіостанцію, лишився без зв’язку.

«Шукав там якусь їжу. Дуже сильно хотілось просто пити, вода була на вагу золота. Ще морози були дуже сильні, якщо чесно. Я намагався десь там сховатись. Вікон не було ніде, тому що ворог все зруйнував. Ти не можеш десь зайти, тому що завжди дрони літають», – пригадує ті дні Роккі.

Всі ці сім днів він мав одне завдання – вижити. Каже, не відчував навіть болю від поранень. Розумів, в кожному підвалі, де шукав своїх, міг опинитись ворог.

«Не розумів, де знаходяться позиції ворожі та наші. Коли наступала ніч, то я виходив, ворожі дрони завжди, якщо ти вийдеш, тебе помічають. Випадково знайшов підвал, в якому були суміжні підрозділи ЗСУ. Я відразу вийшов на зв’язок зі своїм командуванням, за мною приїхала бойова машина, мене евакуювали», – говорить гвардієць.

Роккі представлений до нагородження орденом «За мужність» третього ступеня. Зараз воїн реабілітується після важкого поранення та хоче повернутись до побратимів-гвардійців.

«Я думаю все буде добре. Я відновлююсь, в мене дуже сильна мотивація», — додає чоловік.

Раніше ми писали про Юлію з 92-ї ОШБр. До війська жінка прийшла 2016 року. Тоді їй було 19 років. Закінчивши училище за фахом кухаря, вона вирішила, що настав час бути корисною своїй країні. Прикладом для наслідування були батько, котрий пройшов Майдан, та дядько, який і досі служить.