Мріє про спокійне життя з маленькою донечкою у Харкові: історія військової з 92-ї ОШБр
Юлія – молодша сержантка 92-ї ОШБр імені отамана Сірка. До війська жінка прийшла 2016 року. Тоді їй було 19 років. Закінчивши училище за фахом кухаря, вона вирішила, що настав час бути корисною своїй країні. Прикладом для наслідування були батько, котрий пройшов Майдан, та дядько, який і досі служить.
Історію військовослужбовиці пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».
Одразу після навчального центру Юлія потрапила на передову. У складі мінометної батареї перебувала на позиціях, готувала їжу. Пів року в бліндажі стали неабияким випробуванням, але психологічно це потрібно було пройти, щоб рухатись далі, говорить захисниця.
«Завжди старалась куховарити, щоб побратимам смакувало, як вдома. Хлопці поважали і допомагали. Гнутове, Павлопіль, Талаківка, Авдіївка – в цих населених пунктах перебувала під час АТО/ООС. Харківщина, Луганщина, Донеччина – області, де протягом трьох років Великої війни виконую поставлені задачі», — розповідає Юлія.
Тривалий час вона командувала господарським відділенням артилерійського дивізіону бригади. Отримувала та розподіляла харчі, а також контролювала своєчасну доставку на всі точки підрозділу. Порівнюючи асортимент продуктів зараз і на початку служби, Юлія констатує: харчування військовослужбовців суттєво змінилося в кращу сторону. М’яса, риби, йогуртів, фруктів, солодощів вдосталь, і види продуктів постійно змінюються, раніше такого не було. Щоправда, логістика дещо ускладнилась через ворожі дрони. Наразі жінку перевели на іншу посаду.
«Трохи хвилююся, адже більше відповідальності, більше задач, проте військова служба не передбачає спокою, тому я вже звикла до руху та нових випробувань. Ця робота мені до душі», — каже захисниця.
24 лютого 2022 року їхній артилерійський дивізіон дислокувався у Куп'янському лісі. Близько четвертої ранку почалися обстріли.
«Надійшла команда: «До бою!» Хлопці-вогневики поїхали працювати, а ми готували борщ. Якщо чесно, до останнього не вірили, що може бути повномасштабне вторгнення. Об одинадцятій ранку прийшов наказ збиратися. Вже в холодній воді ми полоскали посуд. А борщ «доходив» у ТВН-ах – це такі ємності для перенесення й нетривалого зберігання гарячої їжі. Вистачило буквально доби, щоб ми усвідомили масштаб того, що сталося, адже передислокація на іншу точку відбувалась під вибухи бомб та ракети ворога над головою. Той борщ наші хлопці поїли вночі. Вони приїхали дуже голодні та на адреналіні. Казали, що вже й не сподівались тієї пекельної доби взагалі щось скуштувати», — згадує Юлія.
Як і більшість захисників та захисниць, Юля мріє про мир, Перемогу і спокійне та щасливе життя з маленькою донечкою у Харкові. Говорить, що за час служби встигла полюбити це місто. І не тільки тому, що 92-га ОШБр відбивала його у 2022 році, просто це дійсно місто-залізобетон, як і кожен воїн, який його самовіддано обороняє.
Раніше ми писали про Івана з позивним «Потеряшка» – військовослужбовця 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік родом із села Мурафа Богодухівського району. Вдома його чекає дружина та дитина.
