Про надсекретні випробування на "Байконурі" розповідає харків'янин П. Струщенко

12.04.2013 11:48 Суспільство
http://www.biznes-portal.com http://www.biznes-portal.com

Про масштаби харківського внеску в розвиток освоєння космосу дізнавалися кореспонденти «СК».

З найбільшого у світі космодрому "Байконур" було відправлено до космосу перший штучний супутник Землі, а потім і першу людину. У списках космодрому значаться численні запуски пілотованих космічних кораблів і орбітальних станцій. Над космічними програмами працювали чимало українців. 

Столиця систем управління ракетними комплексами

Наприкінці 2012 року з пускового майданчика № 31 космодрому Байконур було здійснено запуск пілотованої ракети-носія «Союз-ФГ», а з пускового майданчика № 1 – пуск ракети-носія «Союз-У» з вантажним транспортним кораблем «Прогрес М-17М». Успішному виводу на навколоземну орбіту «Союзів» сприяла чітка робота системи керування, розробником і виробником якої є одне з провідних підприємств космічної галузі України – харківський завод «Комунар».

– «Хартрон», «Комунар», Харківський завод електроапаратури, Завод імені Шевченка – ці заводи були провідними із створення обладнання для космічних апаратів на «Байконурі», – розповідає голова Харківської спілки ветеранів космодрому «Байконур» Петро Струщенко. – Так, наприклад, «Серп і молот», якого зараз уже немає, випускав двигуни для дизельних електростанцій, що забезпечували ракети на бойовому чергуванні.

За словами Петра Струщенка, близько 34-х підприємств з одного міста Харкова брали участь у розробці та монтажу ракет і космічних апаратів. Головним напрямом було створення систем керування – «мозку» будь-якої ракети. Ще одним внеском харківських промислових підприємств стало створення бортової автоматики.
Без людських рук навіть космічний корабель був непотрібною купою металу. 250 ветеранів космодрому, 12 учасників запуску першого супутника, 22 претенденти на перший космічний політ – саме такий людський внесок зробив Харків у вітчизняну космічну історію.

Про надсекретні космічні випробування

Навіть якщо всі системи ракета-носія в порядку, кожен запуск непередбачуваний. Що робити, коли обладнання підводить, знає Петро Струщенко, який під час роботи на космодромі був інженером-випробувачем космічних апаратів (він розробляв системи безпечного старту)

– Ось, «семерку» (тип ракет-носіїв сімейства «Р-7». – Авт.) ми випробували, до речі, на першому пусковому майданчику, так званому Гагарінському старті, ще до першого польоту. Пам’ятаю, одну ракету ми готували, і все було нормально, а потім на старті бокові частини почали відпадати й падати прямо на житлову зону. Усі побігли звідти. Це був для нас урок. Перед подальшими пусками людей відвозили вже подалі, за технічні позиції – до 10 км, – згадує Петро Володимирович.

Петро Струщенко розпочинав свою діяльність на «Байконурі» буквально з початку освоєння космосу та пропрацював там понад 22 роки. Серед об’єктів, який випробував Струщенко, була ракета-носій потужного класу «Протон», призначена для виведення автоматичних космічних апаратів на орбіту Землі й далі в космічний простір. Ракета заправлялася гептилом і тетраоксидом азоту. До речі, ці два компоненти, якщо потрапляли до організму людини, звідти вже не виводились. У таких небезпечних умовах інженер-випробувач контролював хід підготовки до пуску та вихід ракети на траєкторію.

Після випробувань апаратів на технічних позиціях ракету вивозили за межі монтажно-випробувального корпусу, і на стартовому майданчику робота інженерів закінчувалась. Але, незважаючи на те, що Петро Володимирович працював тільки на технічних позиціях, день запуску першої ракети з людиною на борті він пам’ятає дуже добре.

– Юрій Гагарін до нас приїжджав кілька разів, але нас до нього не підпускали близько, тому що все тоді було дуже секретним. І ми бачимо – хлопці ходять, а хто з них полетить у космос першим, важко визначити було. Лише потім уже, перед самим пуском, ми дізналися, що це буде Юрій Гагарін, – розповідає Петро Струщенко.
Будь-який космічний апарат мав, крім суто дослідного, ще й військове призначення, що передбачало і неабияку юридичну відповідальність. Так, орбітальну пілотовану станцію «Салют» було обладнано потужним фотоапаратом. Протягом польоту космонавт вмикав його і здійснював розвідувальну зйомку території «потенційного ворога». Але найважче було потім – цілі й достовірні «фотокартки» потрібно було доправити на землю.

– Окрім обслуговування бортової системи автоматики «Салюта», я займався системою керування посадки капсул зі спецінформацією, – ділиться Петро Струщенко. – У таку капсулу вкладалися плівки – близько семи різних видів. Механізм спуску подібний до приземлення космонавта на Землю. Я був відповідальним за систему керування й автоматику капсул спецінформації – за те, щоб парашути розкрилися, капсули приземлилися, маяки спрацювали під час посадки, щоб могла зреагувати оперативно-пошукова команда.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №44 від 11.04.2013

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта