Пройшов пекло і повернувся в стрій після поранення: історія бійця НГУ
До повномасштабної війни Мирон жив звичайним життям, працював, будував плани та не думав, що одного дня його маршрут перетвориться на карту найзапекліших боїв країни. У лютому 2022 року він не став чекати повістки — за кілька годин зібрав рюкзак і сам пішов до військкомату.
Про це повідомляє Слобідський край із посиланням на 5 Слобожанську бригаду "Скіф" НГУ.
Сьогодні Мирон — стрілець 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ. За його плечима — звільнення Харківщини, бої на Запорізькому напрямку, важке поранення, втрати побратимів і повернення на фронт після реабілітації.
Під час контрнаступу на Харківщині восени 2022 року Мирон уперше відчув, що таке справжній штурм.
«По нас працювали всім, чим тільки можна: артилерія, міномети, прямі виходи танків. Ми зайняли будівлю школи в Харківській області й не мали права її віддати. Ворог був настільки близько, що ми чули їхні голоси. Але ми ту школу втримали», — згадує військовий.
Найважчі випробування чекали на нього під Роботиним. Запорізький степ, каже Мирон, став місцем, де межа між життям і смертю майже стерлася.
«Ми тримали посадки. Це були не просто позиції, а випалені клапті землі. Одного разу в наш бліндаж сталося пряме влучання. Секунда — і все потемніло. Половина моїх хлопців загинула на місці. Мене засипало землею, і вижив я дивом. Коли відкопався, перше, що почав робити, — діставати з-під завалів тих, хто ще дихав», — розповідає боєць.
Згодом був черговий обстріл і важке поранення — куля пройшла ногу навиліт. Евакуація в зоні, де небо було заповнене ворожими FPV-дронами, здавалася майже неможливою.
«Нога — навиліт, крові багато. Наклав собі турнікет, надав допомогу. Треба було вибиратися до своїх, а попереду був обрив. Я буквально рачки повз до того схилу, щоб просто скотитися вниз, ближче до дороги. Мені пощастило, що через пів години повз проїжджала наша техніка і мене підібрали. Це було моє друге народження», — говорить Мирон.
Після трьох місяців реабілітації він повернувся у стрій. Каже, що не міг інакше.
«Якщо ти вже там був — ти розумієш, що це не просто робота. Це відповідальність перед тими, хто не повернувся», — ділиться військовий.
Найстрашнішим спогадом для нього залишаються не обстріли, а «закрите» небо над Роботиним.
«Були моменти, коли ми йшли буквально по тілах. FPV-дрони працювали так щільно, що не давали змоги навіть винести поранених чи забрати загиблих. Поле бою перетворилося на простір, де кожен рух — це мішень. Одного разу «орки» підкралися до нас впритул і почали штурм із засідки. Це був ближній бій. Там мозок вимикається — ти не думаєш, ти просто дієш, щоб вижити», — згадує Мирон.
Попри те, що родина військового нині перебуває за кордоном, він продовжує службу. Каже, найважче на війні — це втрати.
«Ти можеш звикнути до вибухів, але ніколи не звикнеш до того, що твій побратим, з яким ти годину тому пив чай, тепер назавжди залишається в тій посадці. Моя мотивація дуже проста — це моя сім’я і моя країна. Іншого варіанту для мене просто не існує», — каже боєць.
Нагадаємо, що ми писали про розвідника 4-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади з позивним «Школьнік», який з початку 2024 року виконує бойові завдання на передовій. Головна робота бійця — виявляти позиції противника та передавати координати операторам ударних дронів.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
