Попри поранення та тяжке лікування повернувся у стрій: історія Анара з харківської ТрО
Анар – військовослужбовець 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Народився чоловік в азербайджанській родині в Грузії, куди батько отримав розподіл після закінчення інституту залізничних сполучень. Згодом тата перевели у Харків, і родина оселилася у Берестині.
Про це повідомляє «Слобідський край» з посиланням на 113-ту окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ.
26 лютого 2022 року Анар вже був у строю – записався добровольцем до Берестинського окремого батальйону 113-ї окремої бригади ТрО та з перших днів війни виконував бойові завдання разом з побратимами у Харкові, Чугуєві, Козачій Лопані та Золочеві.
«Потім був Бахмут, «Красна гора», де довелося воювати у межах міської забудови з «вагнерами». Наші побратими із ССО два тижні не могли здолати опір «вагнерів» на трьох ВОПах. А ми з моїм командиром роти «Цербером» удвох зайшли в тил ворога та з РПГ-7 розстріляли цих істот», – згадує чоловік.
Потім Анар командував стрілецьким взводом на «Золотій Ниві» на Донецькому напрямку.
«Удвох залишилися з побратимом без БК проти російських «морпіхів». У мене був табельний АПС – автоматичний пістолет Стечкіна та боєзапас до нього сто патронів. Я відпрацьовував «еліту» російського війська з пістолета автоматичними чергами і залишився дуже задоволеним. Коли могли, підбирали БК убитих ворогів, так і трималися ще декілька днів. За метр від мене вибухнув танковий снаряд, і я отримав складне тяжке поранення, внаслідок якого внутрішні органи відірвалися зі своїх місць, мене повезли у шпиталь», – розповідає військовий.
Та після складного лікування Анар повернувся у свій взвод, до побратимів.
«Я пишаюся тим, що за весь період бойових дій мій взвод втратив лише одного побратима, бо ми цінуємо людські життя та завжди продумуємо виконання бойових завдань. Головний секрет успіху – не панікувати та робити свою справу, не зважаючи на труднощі, триматися до кінця. Часто хлопці гинуть, коли починають панікувати, а це вкрай помилкове рішення, вартістю якого є власне життя», – розповідає Анар.
Чоловік говорить, що вважає себе українцем і сумнівів, чи ставати на захист держави, у нього не було.
«Тут для мене немає інших варіантів, бо все моє свідоме життя сталося в Україні. Тут я виріс, закінчив школу, відслужив строкову службу в українському війську, прийнявши присягу на вірність народу України. Тут проживають мої батьки, дружина та мій син. Тут мій дім. Я такий же представник українського народу, як і представники інших національностей, та вважаю себе українцем», – зазначає військовий.
За мужність та героїзм, проявлені під час захисту Батьківщини, Анар нагороджений нагрудним знаком командувача Сил територіальної оборони «Щит Сил територіальної оборони ЗСУ», відзнакою командира оперативно-тактичного угруповання військ «Харків» – медаллю «Хоробре серце», грамотою командира 113-ї окремої бригади Територіальної оборони, іншими медалями та відзнаками.
Раніше ми писали про Олександру з позивним «Цукерка» – радіотелефоністку 124-го окремого батальйону ТрО 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. До повномасштабного вторгнення вона успішно працювала в ресторанному бізнесі у Києві та за кордоном. Тому звістка про те, що дівчина долучається до війська, шокувала батьків.
