Як живе останній ветеран в селі під Харковом
Звістку про початок війни школяр Олексій Гур’єв зустрів на краю села Уди, що у Золочівському районі. Потім був фронт, тяжкі поранення та повернення в рідне село.
Олексій Гур’єв народився 14 жовтня 1923 року в сім’ї хліборобів. Коли фашистські війська напали на Радянський Союз, він саме закінчував школу.
Подорослішати вчорашньому школяреві довелося дуже швидко. Парубок залишився за старшого в родині, мати була при надії, а батько з перших же днів війни пішов на фронт. Чоловік так і не побачив своєї новонародженої донечки, у 1943 році він загинув.
Олексій як міг допомагав матері, вів господарство та доглядав за маленькою сестричкою. Під час окупації села парубку довелося переховуватися від німців, щоб його не забрали на роботу в Німеччину. Коли по хатах ходили фашистські рейди, він втікав у ліс. Та одного разу не встиг, ворожий патруль його в хаті застав. Мати й маленьку сестричку солдати вигнали на вулицю, а хлопця почали допитувати. Врятували Олексія від остарбайтерської долі підручники з фізики, які лежали на підвіконні. Хлопець сказав, що він ще школяр, німецький офіцер повірив.
На фронт Олексій Гур’єв потрапив після того, як радянські війська звільнили його рідне село. 6 серпня 1943 року його мобілізували до лав армії. Після короткої підготовки хлопець потрапив до частини, яка брала участь в боях ІІ Українського фронту. Через три місяці служби рядовий Гур’єв був тяжко поранений під селом Кудлівка Кіровоградської області. Ворожі кулі пробили йому праве плече та ліве передпліччя.
- Після госпіталю Олексій знову повертається на фронт, тільки тепер звільняє від окупантів Крим, - розповідає директор сільського історико-краєзнавчого музею села Уди Володимир Ціпцюра. - У травні 1944 року в бою під Бахчисараєм його знову поранено. Але цього разу все дуже серйозно - осколки ворожого снаряда пробили легені (один з них лікарі дістати так і не змогли, він і досі нагадує про ті події). Про перемогу над фашизмом чоловік дізнався в шпиталі.
Після річного лікування Олексій Гур’єв повернувся до рідного села. Закінчив Харківський автодорожній технікум, отримав розподіл на Донбас. Але їхати туди відмовився, бо треба було матері й сестрі допомагати. В 1951 році чоловік одружився з сусідкою по вулиці, яку знав з дитинства.
- Тато й мамо прожили в шлюбі душа в душу 64 роки, - розповідає старша донька ветерана Тамара. - Мами в 2015 році не стало, батько й досі сумує за нею.
ХАРКІВСЬКІ ВЕТЕРАНИ ОТРИМАЮТЬ ДОВІЧНІ СТИПЕНДІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
ЦІНА ПЕРЕМОГИ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ ДЛЯ ХАРКІВ’ЯН
Попри тяжке поранення та інвалідність Олексій Гур’єв понад 40 років пропрацював за кермом трактора. За трудові звершення був нагороджений орденом «Знак Пошани».
9 травня для ветерана завжди було й залишиться особливою датою. Багато років він ходив до місцевої школи, щоб поспілкуватися з учнями. Останні кілька років школярі самі приходять до ветерана і вкотре дякують за Перемогу в тій страшній війні.
Юлія Міронюк